15
Жуан лишав там доброго багато —
i матiр, i коханку молоду,
а це не те, що жiнку залишати,
хоч все у тебе з нею й до ладу!
І недруга нелегко виряджати…
Та тяжчого я лиха не знайду,
анiж створiння кидати кохане —
принаймнi доки ще щось не нагряне.
16
Немов еврей на рiках Вавилону,
Жуан i свiй оплакував Сiон.
І я пустив би крапельку солону,
та сльози не беруть мене в полон.
Мандруйте, люди, з юностi до скону,
це бадьорить i розвiвае сон!
Можливо, згодом нишком у валiзу
до вас i я з романом цим пролiзу.
17
Вiн вiдпливав, з морською гiркотою
змiшавши слiз гарячi ручаi.
«Краса – красi!» (Цитатою меткою
люблю знання пiдкреслити своi!
І королева датська над труною
Офелii вжила також ii.)
Жуан зiтхав, i витирав обличчя,
i виправитись клявся якнайшвидше.
18
«Прощай, моя Іспанiе! Я плачу, —
вiн вигукнув. – Можливо, в далинi
життям своiм платити за невдачу,
як всiм вигнанцям, суджено менi.
І, Джулiе, прощай, бо не побачу
я вже тебе в далекiй сторонi!»
Вiн лист вiд неi видобув з кишенi
i прочитав слова ii натхненнi.
19
«О, я тебе нiколи не забуду!
Та випариться швидше океан,
нiж в непрощенну я впаду облуду
i на подiбний зважуся обман.
Нехай Господь вiддасть мене до суду,
якщо лихий затьмить мене дурман!»
Тут хвиля враз ударила супроти,
i вiн замовк вiд нападу нудоти.
20
«Та швидше небо зiллеться з землею!» —
(а напади все дужчi почались).
«Краси немае схожоi з твоею!
(Допоможiть зiйти менi униз.
Мерщiй! Дивiться, як хитае рею!..)
О Джулiе, ти чуеш? Вiдгукнись…»
Але нудота почалась така вже,
що вiн замовк – замало не назавше.
21
Вiн болi вiдчував такi великi
в душi, чи, власне, в шлунку i навкруг,
що мучать, незважаючи на лiки,
коли коханка зраджуе чи друг,
чи ми когось втрачаемо навiки
i гинемо й самi, як вiд недуг.
Вiн ще пишнiше мовив би, нiж доти,
коли б не напад дикоi блювоти.
22
Кохання – рiч капризна. Лихоманку
саме iз примхи власноi завдасть.
А випадковий нежить схопиш зранку
та чхнеш – i зникне геть його напасть.
Кохання ще й смiеться наостанку
iз ним же заподiяних нещасть —
йому висока хворiсть до вподоби,
а не якийсь чиряк низькоi проби.
23
Воно не любить i морську нудоту
та нижчий поверх шлунка. Дужче вiд
всiх почуттiв, залюблених у цноту,
воно проти компресiв на живiт.
Тож був Жуан закоханий достоту,
якщо, постiйно киданий у пiт,
терпiв, не вдаючись до порятунку
вiд рiзi у зiпсованому шлунку.
