все, як Гомер з Вергiлiем робили,
думок епiчних сповненi та сили.
201
Я це зроблю за правилами школи,
якi нам Арiстотель заповiв,
i стiльки в нашу пору, як нiколи,
вже наплодили дурнiв i спiвцiв.
Вони без рим плетуть своi глаголи.
А я – за рими, я за iхнiй спiв!
Той, хто творити вмiе Бездоганне,
на iнструменти скаржитись не стане.
202
Є в мене певний виграш в порiвняннi
з епiчним даром цих моiх братiв
(я не кажу, що виграшi останнi
свiт оцiнити досi не зумiв),
бо кожен з них в святому пориваннi
в сюжетах безлiч вигадок наплiв,
тим часом – ця iсторiя на диво
природна буде, точна й справедлива.
203
А тих, що мають сумнiв, одсилаю
до iсторичних драм та оперет,
до видатних легенд отого краю,
до правдою прославлених газет,
до певних фактiв, що, як уповаю,
запевнять вас, що правий був поет.
Та бачили ж усi на власнi очi,
як чорт забрав Жуана тоi ночi!
204
Якби я впав до рiвня прози раптом,
то поетичнi заповiдi б склав
i першiсть безперечно перебрав там,
де слави попередник мiй надбав.
То був би приклад правдам i неправдам,
i твiр цей знаменитий я б назвав
«Лонгiн i пляшка, або Що нам треба,
щоб стати Арiстотелем для себе».
205
Ось правила моi: незмiнно вiруй
в троiсту силу – Мiльтон, Драйден, Поп;
е Колрiдж, Вордсворт, Саутi нещирий —
п’яниця, божевiльний або сноб;
не впораешся з Краббом, хоч i хирий;
об Кембела розбити можна лоб;
а з музою уславленого Мура
заводити не варто шури-мури.
206
Ти Созбi не берись iмiтувати —
облиш його Пегаса та пiснi.
І свiдчень не повинен ти давати,
якщо в них е хоч крихiтка брехнi.
Пиши такi поеми i трактати,
якi читати схочеться менi,
бо батога критичного вiзьму я
i без жалю до тебе застосую.
207
Коли б хто-небудь в браковi моралi
мене обвинуватити схотiв,
то хай припинить вихватки зухвалi,
допоки ще його я не огрiв.
Хай прочитае, що пишу я далi,
i вiд лихих утримаеться слiв.
Про свiй кiнець задирливi та злiснi
дiзнаються з дванадцятоi пiснi.
208
Якщо ж i пiсля сказаного вище
ви бевкнете у пресу будь-коли,
що, прочитавши твiр, мовляв, i ви ще
моралi в ньому досi не знайшли;
якщо ви не придивитеся ближче,
а значить, глузд втрачати почали, —
коли ви пiп, скажу: «Ви брехуни всi»,
а генерал, – скажу, що помилився.
209
Вiд публiки чекатиму я схвали
оцим епiчним задумам моiм.
Як вперемiш з забавою давали
нам лiки – несвiдомим i малим,
аби молочнi зубки проростали, —
так грiшне я мiшатиму з святим.
Тi, що бояться власну думку мати,
