Нiякого немае в тому дива,
що виявлено ревнiсть отаку —
матросам загибати перспектива
так само, як i всiм, не до смаку.
Щоправда, непокора теж можлива,
i навiть бунт у пору нелегку,
коли нап’ються рому або грогу,
що iх матроси взяти мають змогу.
34
Не сумнiваюсь – душу вдовольнити
найкраще здатнi набожнiсть i ром.
Тож хтось почав мерщiй горiлку пити,
а хтось вiддався Бiблii цiлком.
Навколо вiтер вив несамовито,
лунали тiльки лайка та псалом,
i навiть хворi на морську хворобу
молилися чи ром лили в утробу.
35
Безладдя довело б, либонь, до скрути,
коли б як стiй озброений Жуан
не став у дверях певноi каюти,
де зберiгав горiлку капiтан.
На диво – страх у морi потонути
був менший, нiж загинути вiд ран,
i натовп, що волiв тонути п’яним,
покiрно вiдступив перед Жуаном.
36
«Давай горiлки!» – чулося зiвсюди.
«Не дам! – Жуан суворо вiдповiв. —
Якщо кiнець, то помремо, як люди,
а не як дика зграя пацюкiв!»
Вiн ладен був стрiляти просто в груди —
нiхто вперед ступити не посмiв,
i навiть розчарований Педрилло
одмовився вiд чарочки безсило.
37
Старий позбувся давньоi гординi
i геть од страху розуму одбiг.
Вiн пресвятiй молився Катеринi —
в грiхах численних каявся своiх,
вiн клявся, що нiхто його вiднинi
у море з дому випхати б не змiг,
що втратив мандрувати вiн охоту,
як Санчо Панса бiля Дон Кiхота.
38
Уранцi просяйнув промiнчик вiри
в те, що страшна минулася бiда.
Прищухла буря. Та в пробитi дiри
у трюмi набиралася вода.
До помп ставали навiть канонiри,
в яких була ще сила молода,
а тi, кого робота вкрай зморила,
заходжувались лагодить вiтрила.
39
Але не стало щогл, i уповати
вже не могли на силу вiтерця.
Адже не пiзно й завтра загибати,
тож краще сподiватись до кiнця!
І хоч судилось раз iм помирати,
а все-таки мiлка затока ця
не вабила нiкого, як могила,
котра б i iх навiки прихистила…
40
По бурунах Лiонськоi затоки
посудину, вже сповнену води,
хоч не тонула ще вона допоки,
туди ганяло вiтром i сюди —
то на мiлке тягло, то на глибоке,
поглинути готове назавжди, —
вона пливла то уперед, то рачки
не набагато вправнiше вiд качки.
41
Обшарпана пiд час нiчного шквалу,
вона вже ледь жила. А як на зло
людей i люта згага вже змагала,
але води питноi не було.
Дарма команда стежила бувала
крiзь труб пiдзорних збiльшувальне скло:
нi берега довкiл, анi вiтрила,
лиш нiч, що знову обрiй обступила!
42
