А вiтер вив – от-от, здавалось, вдасться
iз кораблем закiнчити дуель.
До того ж в помпах, наче на нещастя,
потерлися паси на канитель.
Тепер уже, шматований весь час цей,
iз ласки хвиль тримався корабель,
хоч ласка то була, якою в бiйцi
так люблять обмiнятися англiйцi.
43
Тесляр прийшов в сльозах до капiтана
i про останнi спроби доповiв.
І то була ознака препогана,
бо чоловiк той плакати не вмiв,
та й схожий був уже на дiдугана…
Вiн мав дружину й кiлька дiтлахiв,
котрi, як я не вперше помiчаю,
i мертвого доводять до вiдчаю.
44
Хилилася посудина безсила,
уже не здатна рухатися вплав.
Хтось плакав, щоб Мадонна захистила,
а хтось човна за борт уже спускав.
Хтось навiть причепився до Педрилла,
аби старий його висповiдав,
але поважний вчений, як гульвiса,
послав того святенника до бiса.
45
Однi перевдягалися у чисте,
неначебто збиралися на бал,
а iншi працювали й урочисто
клялися, що плювати iм на шквал,
хтось проклинав усе на свiтi чисто,
хтось запевняв розгублений загал,
що добрий човен виручить у морi,
хоч для плавби обставини й суворi.
46
На жаль, чомусь i на порозi смертi
голодним iсти хочеться завжди.
А тут, у цiй шаленiй круговертi
багато в харч набралося води.
Проте команди заходи упертi
порятували дещо вiд бiди,
хоч сухарiв мiшок один i сало —
це для такоi кiлькостi й замало.
47
В Жуанiв човен взяти пощастило
три фунти хлiба i збанець вина,
води питноi налили в барило,
свинини шмат поклали до човна, —
хоч вже ii i плiснявою вкрило,
проте гадали – здасться i вона,
як i мале барильце, у якому
ще хлюпало на денцi трохи рому.
48
Найкращi шлюпки бурею розбито
чи в море геть занесено було.
Лишилось двi – i кожна мов корито —
це вдовольнити, звiсно, не могло.
Взяли вiтрила, що iз ковдр пошито,
напнули замiсть щогли на весло
i в довгу путь рятунку чи загину
людей забрали тiльки половину.
49
Ще день минув. Коли б новоi ночi
завiсу розпанахати вдалось,
постала б тiнь лихоi поторочi,
що прирекла на смерть уже когось.
Вона потьмила мозки, душi, очi,
позбавила сподiванки на щось…
Дванадцять дiб змагалися упертi,
тринадцята була порою смертi.
50
Спустити плiт хтось вирiшив на хвилi —
з дощок тесав прав?ло та весло…
Було б це усмiх викликати в силi,
але смiшити лихо не могло.
Та реготали люди очманiлi
не через те, що весело було —
iстерика, мов буря ошалiла,
в напiвживих iстотах клекотiла.
51
Кiнець кiнцем до плоту прив’язали
