Воно то нахилялося безсило,
то зiр сягало з поривами хвиль.
А море човен кидало й трощило,
пiдносило, оголюючи киль,
i на очах у всiх одним ударом
розбило менший човен незабаром.
61
І до двохсот ще дев’ять додалося,
а в решти мало теж було надiй.
І в гаморi морського стоголосся
живi мовчазно висловили свiй
сердечний жаль, що вмерти довелося
ще дев’ятьом у гибелi морськiй, —
тим паче, що з нещасними пропало
барильце з ромом та копчене сало.
62
Червоне сонце вибилось на обрiй,
зловiсне, мовби вмите у кровi,
затамувавши в усмiшцi недобрiй
лихе знання про випроби новi.
Ковток вина i хлiб солоно-мокрий
одержали нарештi пiвживi,
закутанi в плащi своi подертi,
мандрiвники, якi чекали смертi.
63
Було iх тридцять душ в суднi малому.
Всi збилися в нестерпнiй тiснотi,
що не давала рухатись нiкому.
Тож мiж собою вирiшили: тi,
що вже не в силi зборювати втому,
лежатимуть, а дужi й молодi
стоятимуть, хоч тiльки й захищало
вiд вiтру iх небесне покривало.
64
Вiдомо, що стремлiння будь-що жити
подовжуе i хворому життя.
Його жiнки спроможнi вкоротити
i друзi, що не знають каяття.
Лише надiя здатна сполучити
те, що Атропа рiже без пуття.
Вiдчай – смертельний ворог довголiття,
як встиг уже нарештi зрозумiть я.
65
Пенсiонери, кажуть, набагато
живуть за iнших довше – i, мабуть,
через свою властивiсть дратувати
людей, за кошт яких вони живуть.
Ось через що, несхильнi поспiшати,
з них принципово декотрi не мруть.
І я колись на безгрошiв’я хворiв,
та був завжди в лабетах кредиторiв…
66
Всi люди в море кинутi несите
твердiшають, мов кремiнь стрiмчакiв,
через свое стремлiння будь-що жити
у свiтi, котрий iх не пожалiв.
Вiд Ноя iм аварii терпiти
доводиться на сотнях кораблiв,
так само, як на каперi, в якому
i аргонавти плавали потому.
67
Та люди – це тварини м’ясоiднi,
як тигри, чи акули, чи вовки, —
не кулики – отi болотнi злиднi,
у котрих невибагливi смаки.
Хоч, власне, трави досить апетитнi
iм споживати теж було б з руки;
чомусь вважають люди непутящi,
що м’ясо перетравлюеться краще.
68
Так i в човнi нещасному гадали.
На третiй день постав на морi штиль —
нарештi змогу все-таки дiстали
заснути пiсля каторжних зусиль.
А вранцi, зголоднiлi, мов шакали,
накинулися на поживну гниль,
хоч слiд було подумати сьогоднi,
що й завтра будуть теж вони голоднi.
69
Проте не важко наслiдки вгадати:
як тiльки все доiли й допили,
то й зрозумiли ясно, що розплати
