А хто не iсть i псини запашноi,
той на обiд, звичайно, й поготiв
нi з голоду не стане, нi вiд страху
спокiйно iсти вчителя-невдаху.
79
Утримавшись, Жуан вчинив дотепно,
бо дехто з тих, хто стриматись не мiг
i щойно жер те м’ясо як не репне,
невдовзi навiть розуму одбiг.
Їх корчило страждання невiдчепне,
то плач лунав, то божевiльний смiх,
i, виючи вiд болю, як шакали,
вони в жорстоких муках помирали.
80
Смерть вiдiбрала майже половину,
але до чого решту довела!
Тепер жадали декотрi загину…
Але були й такi, що спроквола
пожадливо ковтали знову слину —
мовляв, дiсталась порцiя мала!
Не налякала братiю неситу
розплата за нестримнiсть апетиту.
81
Тепер помiчниковi капiтана —
найтовщому – i випала черга.
Та перспектива вмерти препогана
була йому не дуже дорога.
Рятунком для вгодованого пана
став аргумент, що все перемага:
почесний приз вiд дамського загалу,
здобутий за сердечнiсть небувалу.
82
Лишилося ще дещо вiд Педрилла,
але замкнули рештки на замок,
i тiльки тим, хто був уже без сили,
подеколи вдiляли ще шматок.
Лише Жуан, якого теж хилило,
тримався, доки якось двох чайок
пiдстрелили, i рибам на догоду
тi рештки трупа викинули в воду.
83
Якщо вас доля страдника лякае,
згадайте при нагодi отакiй,
як голову ворожу прогризае
сам Уголiно в повiстi жахнiй.
Чи, може, з пеклом спiльного немае
в мандрiвцi приголомшливiй отiй
i чи такий випадок з провiантом
страшнiший вiд наведеного Дантом?
84
Вночi раптово сипонула злива
крiзь непроглядну товщу темноти.
Ту благодать хапаючи жадливо,
пiд краплi всi пiдставили роти.
Хто по пустельнiй Африцi, можливо,
за караваном щастя мав iти,
той розумiе, що таке криниця,
на днi якоi iстина мiститься.
85
Води та хмар обсiли iх навали.
Тож люди розстелили полотно,
викручували й жадiбно смоктали,
як тiльки ледь зволожиться воно.
Вони б, либонь, в теплi пивноi зали
обрали б краще пиво чи вино,
та бiдакам, яким живитись нiчим,
нiщо не видавалося смачнiшим.
86
Попеченими спрагою устами
вони смоктали воду, як нектар,
немов пани, що в пеклi до нестями
заслужений пiдсмажуе iх жар,
та подiлився радiсно з панами
останнiми краплинами бiдар.
Якщо таке бувае, то Христове
учення справдi втiшне i впливове!
87
Два чоловiки тут були, а з ними —
iз обома – недолiтки сини.
Один помер. Очима крижаними
лиш глянув батько, наче з далини.
«Що ж, воля Божа, – проказав самими
