Вiрш Андрiя Малишка
Музика Платона Майбороди
Ми пiдем, де трави похилi,
Де зорi в яснiй далинi,
І карii очi, i рученьки бiлi
Ночами насняться менi.
І карii очi, i рученьки бiлi
Ночами насняться менi.
За рiчкою, за голубою
Двi чайки у хмари злiта.
В краю поднiпровськiм ми стрiлись з тобою,
Веселко моя золота.
В краю поднiпровськiм ми стрiлись з тобою,
Веселко моя золота.
Над полем зарошенi вiти
Зелене верхiв’я звело.
З тобою у парi ми будем любити
Все те, що на серце лягло.
З тобою у парi ми будем любити
Все те, що на серце лягло.
І стеляться обрii милi,
І вечiр в осiннiм огнi…
І карii очi, i рученьки бiлi
Ночами насняться менi.
І карii очi, i рученьки бiлi
Ночами насняться менi.
Створювалася пiсня восени 1955 року. Мало хто пам’ятае, про що йшлося у кiнофiльмi «Долина синiх скель», а от пiсню «Ми пiдем, де трави похилi» (вона звучить на самiсiнькому початку) знають, мабуть, усi – i тi, хто був молодим у часи створення фiльму, i тi хто юний нинi.
Варто сказати, що увесь поетичний доробок Андрiя Малишка вiд природи глибоко пiсенний. Поет жив у пiсенному словi, переживав у словi, пам’ятав у словi, перемагав у словi. Андрiй Самiйлович i спiваком був гарним, мав лiричний баритон. Ще школярем вiн вiдiграв не одне обухiвське весiлля, у тому числi i свого старшого брата Сергiя. Так, як спiвав народнi пiснi Малишко, не спiвав нiхто з видатних украiнських поетiв. Його гострi сiрi очi на мужньому вилицюватому обличчi яскраво передавали стан поетичноi душi пiд час спiву. Що ж до Платона Майбороди, то його музика – цiла епоха вiдродження та розквiту украiнськоi пiснi. Його неповторний стиль – це спалах одкровення, безмежний мелодизм i вiдкритiсть iнтонацiй, що линуть вiд серця до серця. Не часто так бувае, що за окремою пiснею постае цiлий народ. Саме такими е пiснi Платона Майбороди, вони вросли у наш украiнський нацiональний грунт назавжди. Концерти композитора сприймали як музичну розповiдь про Украiну, про красу ii природи, про одвiчнi цiнностi украiнського народу: мамин рушник, спiтнiлу вiд важкоi працi сорочку сiльського трударя, стежину, що веде вiд рiдноi домiвки у великий свiт. Промова композитора до аудиторii ставала продовженням його музики. Вiн завжди шкодував, що мало встиг зробити для своеi Украiни…
Похмурими дощовими вечорами тiеi осенi збиралися Андрiй Малишко i Платон Майборода у затишнiй квартирi композитора й iмпровiзували. Один перебирав клавiшi рояля, добираючи мелодичнi звороти, барвистi гармонii, а другий упiвголоса зiставляв вiршованi рядки. Раптом одна з мелодiй привернула увагу обох. Їi повторили. Спробували проiнтонувати з словами. І народилася пiсня. Вона складалася швидко, так швидко, що у поета навiть не було часу пошукати чистого аркуша паперу, щоб записати слова. І вiн записав iх на коробцi вiд цигарок «Казбек». Ця коробка довший час зберiгалася в композитора як релiквiя, що нагадувала про тi натхненнi осiннi вечори.
Своiм м’яким баркарольним пульсуванням супровiд пiснi нiби малюе поетичну картину присмеркових Карпат, передае барви весняних гiр, шум гiрськоi рiки, де вiдбуваеться перше побачення.
Щодо фiльму, його знято Киiвською кiностудiею художнiх фiльмiв (режисер Микола Красiй, сценарiй Юрiя Мокрiева), а головну роль зiграв Анатолiй Вербицький, а в епiзодах можна побачити Андрiя Сову. Сюжет «Долини синiх скель» такий: Василь Рубан, який закiнчив геологiчний факультет, вирушае на роботу в Закарпаття. Тривалi пошуки нафти в Карпатських горах не дають успiху. Лiтнiй iнженер запевняе Василя, що нафти тут немае, але молодий геолог не здаеться.
Ой ти, дiвчино, з горiха зерня
Вiрш Івана Франка
Музика Анатолiя Кос-Анатольського
Ой ти, дiвчино, з горiха зерня,
Чом твое серденько – колюче терня?
Чом твоi устонька – тиха молитва,
А твое слово остре, як бритва?
Чом твоi очi сяють тим чаром,
Що то запалюе серце пожаром?
Ох, тii очi темнiшi ночi,
Хто в них задивиться, й сонця не хоче!
І чом твiй усмiх – для мене скрута,
Серце бентежить, як буря люта?
Ой ти, дiвчино, ясная зоре!
Ти моi радощi, ти мое горе!
Тебе кидаючи, любити мушу,
Тебе кохаючи, загублю душу.
«Ой ти, дiвчино, з горiха зерня…» Іван Франко написав на зразок украiнськоi народноi лiричноi пiснi «Ой ти, дiвчино, горда i пишна…» Каменяр описуе красу дiвчини, використовуючи фольклорнi мотиви i порiвняння, властивi рiднiй народнiй пiснi. Вiрш увiйшов до збiрки поезiй Івана Франка «Зiв’яле листя», що вийшла 1886 року (поетовi якраз сповнилося 30 лiт).
Івана Франка ще за життя любили i ненавидiли водночас. Але ненавидiли все – таки бiльше, нiж любили. Очевидно тому, що був вiн вiчним нонконформiстом (non – conformism – «незгода»). Ще з глибокого дитинства майбутнiй поет не мав звички схилятися перед чужими авторитетами. А якби навiть тодi пристав на численнi пропозицii австро – угорського уряду про спiвпрацю, у нього не було б жодних матерiальних клопотiв. Проте Іван Якович натомiсть вибрав тернистий шлях: вiн завжди боровся з державною системою. Через це мав постiйнi арешти i нестачу грошей. Його цькували поляки та австрiйцi i, що найболючiше, своi – украiнцi. І все це за небажання Франка миритися i коритися.
У душi вiн завжди залишався селянином, який мав унiкальний розум, дивовижну енциклопедичну пам’ять i впертий, твердий характер, що не сприймав подвiйноi моралi того середовища, яке то влаштовувало пишнi овацii, то завдавало удару в найболючiше мiсце.
До сторiччя з дня народження Вiчного революцiонера, 1956 року, композитор i викладач Львiвськоi консерваторii iм. М. Лисенка (тепер – Львiвська нацiональна музична академiя iм. М. Лисенка) Анатолiй Кос – Анатольський написав пiсню – романс «Ой ти, дiвчино, з горiха зерня», який уперше прозвучав на ювiлейному концертi на честь Івана Франка. Звiсно, як свiдомий галичанин, якого завжди кликав до боротьби за украiнську мову, культуру, звичаi, пiсню велет нескореного духу, Кос-Анатольський не змiг не написати щось на Франковi слова. Тим паче, вiдчуваючи i знаючи, що Господь його надiлив так щедро мелодичним даром.
Чи не з перших рокiв свого музичного життя пiсня почала втрачати свое авторство i виконувалася чи не повсюдно як народна. Хто ii тiльки не спiвав. Автор музики спокiйно дивився на це: комусь вдавалося, комусь – нi. Коли ж ii виконав Дмитро Гнатюк, композитор вiдчув, що написав щось надзвичайне i хвилююче. Також вiдома у виконаннi Анатолiя Солов’яненка, Анатолiя Мокренка, Ігоря Кушплера, Олександра Василенка та iнших спiвакiв.
В однiй iз передач Львiвського радiо Анатолiй Кос – Анатольський розповiв iсторiю створення своеi пiснi на вiрш Івана Франка «Ой ти, дiвчино, з горiха зерня». Композитор довго не наважувався братися за тексти Тараса Шевченка чи Івана Франка, вважаючи це великою вiдповiдальнiстю для себе. За його словами, своею мелодiею вiн прагнув передати щиру лiрику вiрша, поруч з тим його привабив i закладений у текстi драматизм. Так з’явився прекрасний твiр, який здобув велику популярнiсть.
Закономiрно й те, що саме пiсня «Ой ти, дiвчино, з горiха зерня» на вiрш Івана Франка стала музичним символом самого Анатолiя Кос – Анатольського, його «вiзитiвкою». Цей елегiйно – лагiдний, водночас бентежно – схвильований твiр став перлиною украiнськоi вокальноi лiрики.
Пiсня про рушник
Вiрш Андрiя Малишка
Музика Платона Майбороди
Рiдна мати моя, ти ночей не доспала
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорi проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
І в дорогу далеку ти мене на зорi проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Хай на ньому цвiте росяниста дорiжка,
І зеленi луги, й солов’iнi гаi,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмiшка,
І засмученi очi хорошi твоi.
