Бiльше нiчому я тебе навчати не збираюсь, щоб не зробити з тебе суперника собi самому, як наш Егiал зробив з мене свого суперника.
Бувай здоровий.
Лист LXXXVII
Сенека вiтае Луцилiя!
(1) Я зазнав невдачi ще до того, як встиг зiйти на корабель. Як все сталося, я не пишу, щоб ти не здумав i це додати до стоiчних парадоксiв, – втiм, я доведу тобi, якщо захочеш (i навiть якщо не захочеш), що жоден з них не винен i не такий дивний, як здаеться на перший погляд. Ця поiздка менi показала, як багато у нас зайвого i як легко було б на свiй розсуд позбутися речей, вiдсутнiсть яких ми i не вiдчуемо, коли iх забирае необхiднiсть.
(2) У супроводi небагатьох рабiв, якi вмiстилися в одному вiзку, без усiляких речей, окрiм тих, що на нас, ми з Максiмом вже два днi живемо блаженним життям. Матрац лежить на землi, я – на матрацi. Один дорожнiй плащ замiнюе простирадло, другий – ковдру.
(3) Снiданок наш такий, що вiд нього нiчого забрати, вiн готуеться п’ять хвилин i не обходиться без сухих смокв, як без вощених табличок. Якщо е хлiб – вони менi замiсть закуски, якщо немае, – замiсть хлiба. З ними у мене кожного дня новий рiк, а щасливим i благополучним я роблю його сам, благими помислами i незмiнною високiстю духу, який тодi бувае вищим над усе, коли, вiдкинувши чуже, отримуе спокiй через вiдсутнiсть страху, отримуе багатство через вiдсутнiсть бажань.
(4) Вiзок, в якому я iду, дуже грубий. Мули бредуть i тiльки тим i доводять, що живi; погонич босий, i не через спеку. Ледве примушую я себе погодитись, щоб люди вважали цей вiзок моiм: ще вперта в менi збочена звичка соромитись того, що правильне. Варто нам зустрiти мандрiвника iз супроводом, я мимоволi червонiю, якщо вiн мае вигляд чистiший. Ось i доказ того, що те, що я схвалюю ще не закрiпилося в менi непохитно. Хто соромиться убогого вiзка, той буде хизуватися розкiшшю.
(5) Поки що успiхи моi невеликi: я не насмiлююсь на очах у всiх задовольнятися малим, i досi мене турбують думки проiжджих. А треба пiдняти голос проти думок всього роду людського: «Ви безумнi, ви помиляетесь! Ви захоплюетесь зайвим i нiкого не цiнуете за його справжнi надбання! Зайде справа про майно тих, кому ви збираетесь дати в борг чи надати послугу (бо ви i послуги записуете в боргову книгу), – тут ви, стараннi рахiвники, берете на облiк кожну статтю».
(6) «Володiння у нього обширнi, та багато боргiв; дiм у нього прекрасний, та обставлений за чужий рахунок; нiхто так швидко не виведе напоказ челядь пишнiшу, але позик вiн не повертае, а якщо розрахуеться з кредиторами, у самого не залишиться».
(7) Ти вважаеш його багатiем, тому що i в дорозi у нього з собою золотий посуд, тому що вiн оре у всiх провiнцiях, тому що книга з термiнами позик у нього товста, а землi пiд самим мiстом так багато, що, якби мав вiн стiльки навiть у пустельнiй Апулii, йому б всеодно заздрили. Ти все назвав, – а вiн бiдний. – «Чому?» – Тому що мае борги… – «Багато?» – Все. По-твоему, е рiзниця, отримав вiн у борг вiд людини чи вiд фортуни?
(8) Чи важливо, що мули у нього вгодованi i всi однiеi мастi? Що вiзок увесь в рiзьбленнi? Що «крилоногi скакуни
В пiстрявих всi чепраках i в пурпурних попонах вiзерункових;
Дзвiнко бринять у коней золотi пiдвiски пiд грудьми,
В золотi збруя у всiх i в зубах вудила золотi?»
Вiд цього не стане кращим нi господар, нi мул.
(9) Марк Катон Цензор (його життя значило для держави не менше, анiж життя Сцiпiона: один вiв вiйну з нашими ворогами, другий – з нашими звичаями) iздив на меринi, та ще в’ючив його навхрест мiшками, щоб возити з собою пожитки. Як би я хотiв, щоб вiн зустрiв по дорозi кого-небудь з наших красунчикiв, що женуть перед собою скороходiв, нумiдiйцiв i стовп пилюки! Без сумнiву, вiн видаеться витонченiшим Катона, i супроводу у нього бiльше; та серед всiеi цiеi розкошi наш пестун не може вирiшити, чи взятися йому до меча чи до рогатини.
(10) Яким же славним був час, коли полководець-трiумфатор, колишнiй цензор, бiльше того – Катон задовольнявся однiею конячиною, та й ту дiлив з в’юками, що звисали по обидва боки. – І хiба ти б не вiддав перевагу перед усiма вгодованими рисаками i скакунами однiй тiй конячцi, якiй стер спину сам Катон?»
(11) Та я бачу, предмет цей безкiнечний, якщо тiльки я сам не покладу йому край. Припиняю говорити про все те, що вiн, без сумнiву, вгадував у майбутньому i бачив таким, яким воно й стало тепер, i що називав «клопотом». А тепер я хочу навести тобi декiлька – зовсiм небагато! – умовиводiв, якi стосуються доброчинностi; з iхньою допомогою нашi вiдстоюють думку, що ii однiеi досить для блаженного життя.
(12) «Усiляке благо i саме добре, i робить нас гарними; так те гарне, що е в музичному мистецтвi, робить людину музикантом. Випадкове не робить нас гарними, а значить, i саме воно не благо». – Перипатетики на це вiдповiдають, що наше перше положення неправильне. «Вiд того, що саме по собi гарне, не стають неодмiнно гарними. В музицi бувають гарнi i флейта, i струна, i усiляке знаряддя, пристосування, щоб на ньому грати; та жодне з них не робить людину музикантом».
(13) На це ми вiдповiмо: ви не розумiете нашого посилання: «те гарне, що е в музицi». Ми маемо на увазi не те, що оснащуе музиканта, а те, що його створюе, ти ж береш начиння, необхiдне для мистецтва, а не саме мистецтво. Якщо в самому музичному мистецтвi е щось гарне, воно неодмiнно зробить людину музикантом.
(14) Я розтлумачу це ще яснiше. Про гарне в музичному мистецтвi можна говорити двояко, маючи на увазi i те, що допомагае роботi музиканта, i те, що допомагае самому мистецтву. Для роботи потрiбнi знаряддя i флейти, i органи, i струннi, якi не стосуються самого мистецтва. Бо можна бути музикантом i без них, хоч, мабуть, i не можна застосувати свое мистецтво. Та для людини цiеi подвiйностi немае: одне й те ж е благо i для неi самоi, i для життя.
(15) «Що може дiстатися на долю людинi мерзеннiй i безсоромнiй, не е благом; багатства дiстаються i звiдниковi, i ланiстi, значить, багатство не е благом». – «Ваше положення не вiрне, – скажуть нам, – бо i в граматицi, i в мистецтвi лiкаря, i в ремеслi керманича гарне дiстаеться iнколи, як ми бачимо, людям досить непримiтним».
(16) Але цi мистецтва нiкому не обiцяють велич духу, вони не прагнуть у вись, не гребують випадковим. А доброчиннiсть пiднiмае людину над усiм, що дороге смертним, i нi так званих благ, нi так званих бiд вона не прагне i не боiться. Хелiдон, один з улюбленцiв Клеопатри, володiв величезними багатствами. Нещодавно Натал, людина з язиком таким же брехливим, як i нечистим (жiнки очищувалися прямо йому в рот), сам був спадкоемцем багатьох i залишив багатьом спадок. Що ж, грошi зробили його нечистим, чи вiн осквернив грошi, якi потрапляють деяким людям, наче золото у вигрiбну яму?
(17) Доброчиннiсть стоiть вище цього; ii цiнують не за позичене надбання, i сама вона не вважае благом те, що дiстаеться всякому. А ось мистецтво лiкування чи керування кораблями захоплюватися такими речами не забороняе. Можна не бути людиною добра – i бути лiкарем, бути керманичем, бути граматиком i, певно що, не гiрше, нiж кухарем. Кому дiсталося мати що-небудь одне, того ти не назвеш ким завгодно. Хто чим володiе, такий i вiн сам.
(18) Грошовий ящик коштуе стiльки, скiльки в ньому лежить, а сам iде тiльки на додачу до того, що в ньому лежить. Хто цiнить повний капшук вище того, чого вартi захованi в ньому грошi? Те ж саме – i власники великих багатств: вони йдуть тiльки на додачу i як прибавка до цих багатств. Чим повен великий мудрець? Величчю духу. Значить, це сказано вiрно: «що дiстаеться i людинi мерзеннiй, те не благо».
(19) Я нiколи не погоджусь, що не знати болю – благо: болю не вiдае цикада, не вiдае блоха. Не визнаю я благом спокiй i вiдсутнiсть турбот: хто такий же ледар, як черв’як?
Ти запитаеш, що робить людину мудрою? Те ж, що бога – богом. Дай iй щось божественне, небесне, величне. Благо дiстаеться не кожному, i не кожного власника стерпить. (20) Поглянь,
Що тут земля принесе i в чому землеробу вiдмовить:
Тут щасливiший хлiб, а тут виноград уродиться.
Тут плодам добре, а там зеленiе, не сiяний,
Луг. Чи не знаеш сам, що
Тмол аромати шафрану
Шле, а Індiя – костi,
Сабен же знiжений – ладан,
Голий халiб – залiзо…
(21) Все це подiлено мiж рiзними краями, щоб необхiдним був обмiн мiж смертними, щоб вони хотiли щось одне в одного отримати. І вище благо мае свое мiсце; воно народжуеться не там, де слонова кiстка, не там, де залiзо. Ти запитаеш, де житло вищого блага? В душi! Та й вона, якщо не буде чистою i незаплямованою, не прийме в себе бога!
(22) «Благо не народжуеться зi зла; а багатство народжуються вiд скупостi; значить, багатство – не благо». – Нам говорять, що неправильно, нiби добро не виникае iз зла: бо святотатством i крадiжкою добуваються грошi. І святотатство, i крадiжка – зло, звичайно, та лиш настiльки, наскiльки з них виходить бiльше зла, нiж блага; вони приносять прибуток, але з ним страх, тривогу, душевнi i тiлеснi муки.
(23) Хто так говорить, той нехай неодмiнно визнае, що святотатство – i зло, оскiльки приносить багато зла, i благо, хоч би частково, тому що приносить i дещо хороше. Чи може бути щось жахливiше? Втiм, ми ж переконались, що i святотатство, i крадiжка, i перелюбство тепер вважаються благом. Скiльки людей не червонiе, вчинивши крадiжку, скiльки хвалиться перелюбством? За дрiбнi святотатства карають, за великi нагороджують трiумфом.
(24) Подумай ще i про те, що святотатство, якщо воно благо хоч би частково, доведеться визнати чесним i назвати правильним: бо у нас це справа звична, хоч нiхто зi смертних i думки такоi не допускае. Отже, благо не може народитися вiд зла. А якщо святотатство, як ви говорите, е зло тiльки тому, що тягне за собою багато зла, то вiдмiнiть покарання, пообiцяйте безпеку – i воно стане благом сповна. Мiж тим покарання за великi злодiяння в них самих.
(25) Повторюю, ти помиляешся, вiдкладаючи кару до в’язницi, до ката: вона починаеться, тiльки злодiяння вчинене, навiть поки вчиняеться. Благо також не народиться вiд зла, як смоква – вiд оливи. Яке насiння, такi i плоди: хорошi виродитись не можуть. Як iз соромiцького не народитися чесному, так i благу iз зла: бо чесне i благе – одне й те ж.
(26) Один з наших вiдповiдав так: «Припустимо, що грошi – благо, звiдки б вони не взялися; тодi грошi, нехай навiть здобутi святотатством, непричетнi до святотатства. Розумiй це так: в однiй посудинi знаходяться i золото, i гадюка; ти дiстанеш золото з посудини, тому що в ньому гадюка, але посудина не тому дае золото, що в ньому гадюка, а незважаючи на те, що в ньому гадюка. Так само i святотатство приносить прибуток не тому, що святотатство це ганебно i злочинно, а тому, що в ньому е i прибуток. Як в названiй посудинi зло – це гадюка, а не золото, так i в святотатствi зло – це злочин, а не прибуток».
(27) Та я не згоден: бо тут i там справа виглядае по-рiзному. Там я можу дiстати золото без гадюки, а тут менi не отримати прибуток без святотатства. Прибуток тут не поруч iз злочином, а вперемiшку з ним.
(28) «Якщо в гонитвi за чим-небудь ми час вiд часу потрапляемо в бiду, то предмет наших бажань не благо; а в гонитвi за багатством ми час вiд часу потрапляемо в бiду – отже, багатство не е благом». – Нам говорять: «Ваше положення стверджуе двi речi. Перша – що в гонитвi за багатствами ми час вiд часу потрапляемо в бiду. Але час вiд часу потрапляемо ми в бiду i в гонитвi за доброчиннiстю. Людина мандруе морем заради освiти – i корабель тоне або ж людина потрапляе в полон».
(29) Друге твердження таке: «Те, через що ми потрапляемо в бiду, не е благом». Та з нього зовсiм не випливае, що ми потрапляемо в бiду лише через багатство чи насолоду. Якщо ж саме через багатство ми час вiд часу потрапляемо в бiду, воно не тiльки не благо, а й зло, ви ж про нього говорите тiльки, що воно не е благо. Окрiм того, ви навiть визнаете, що багатство не зовсiм безкорисне, зараховуете його до зручностей, тодi як за вашими мiркуваннями виходить, що воно i зручнiстю не буде – стiльки у нас через нього неприемностей».
(30) На це дана була така вiдповiдь: «Ви помиляетесь, вiдносячи неприемностi на рахунок багатства. Воно нiкому не вчиняе зла: кожному шкодить або власна дурiсть, або чужа пiдлiсть. Так сам меч нiкого не убивае, але служить знаряддям убивцi. Якщо через багатство тобi нашкодили, це не значить, що нашкодило тобi багатства».
(31) Посiдонiй (по-моему, вiн!) говорить краще: «Багатство причина бiд не тому, що саме воно що-небудь вчиняе, а тому, що пiдбурюе вчинити». Є iстотна причина, яка не може не шкодити сама по собi, i е причина попередня; ось попередня причина i закладена в багатствах. Вони роблять душу зарозумiлою, народжують пиху, накликають заздрiсть, до того роблять несамовитим розум, що чутки про нашi грошi, хоч i небезпечнi, приемнi нам.
(32) А благу личить бути вiльним вiд усiлякоi вини; воно не розбещуе душу, не збурюе, а якщо пiднiмае i робить ширшою, то без зарозумiлостi. Що благо, те дае впевненiсть, а багатство – лише зухвалiсть; що благо, те дае велич духу, а багатства – лише нахабство. Бо нахабство не що iнше, як оманлива ознака величi.
(33)«Так виходить, що багатство не тiльки не благо, а й зло». – Воно було б злом, якби шкодило саме по собi, тобто, як я сказав, було б дiючою причиною; в ньому ж закладена лише попередня причина, i не тiльки та, що збурюе душi, але i така, що приманюе. Бо багатство е деяким образом блага, таким правдоподiбним, що бiльшiсть людей йому вiрять.
(34) В доброчинностi теж закладена попередня причина, яка викликае заздрiсть, – бо багатьом заздрять через iхню мудрiсть, багатьом – через iхню справедливiсть; але причина ця не закладена в доброчинностi як такiй, в нiй немае правдоподiбностi. Проте набагато бiльше правдоподiбний той образ, що доброчиннiсть посилае в душi людей, збуджуючи iх любити ii i шанувати.
(35) Посiдонiй говорить, що умовивiд мае бути таким: «Те, що не дае душi нi величi, нi упевненостi, нi безтурботностi, не е благом; а багатство, мiцне здоров’я та iншi подiбнi речi нiчого такого не дають i, значить, не можуть бути благами». Той же умовивiд Посiдонiй викладае ще рiзкiше: «Те, що не дае душi нi величi, нi упевненостi, нi безтурботностi, а, напроти, робить ii нахабною, пихатою i зарозумiлою, е зло; випадкове ж штовхае душу до цих вад; отже, випадкове не може бути благом».
(36) «Але якщо так мiркувати, то воно не буде i зручнiстю». Одна справа зручнiсть, iнша – благо. Зручнiсть е те, в чому бiльше користi, нiж обтяжливостi; благо мае бути непiдробним i зовсiм нешкiдливим. Благо – не те, що в бiльшiй мiрi корисне, а те, що тiльки корисно.
(37) Зручностi, окрiм того, можуть дiставатися i тваринам, i людям недосконалим i нерозумним. З ними можуть бути змiшанi й неприемностi, проте вони називаються зручностями i оцiнюються по тому, чого в них бiльше. Благо дiстаеться на долю одному мудрецевi i мае бути без ганджу.
(38) Тепер наберись мужностi! Тобi залишився один вузол – але вузол Геркулесiв. «Із зла не виникае благо; але з багатьох бiдностей виникае багатство; отже, багатство не е благом». – Цього умовиводу нашi не визнають; вiн придуманий перипатетиками, i вони ж його дозволяють. За словами Посiдонiя, Антiпатр так спростовував цей софiзм, заяложений по усiх школах дiалектикiв:
