– Почекай, бiсовоi вiри Антанта, я тебе помирюсь!
Поiхав додому, i тепер у нього армiя бiльша, як у мiлiон багнетiв.
Так що ще довгенько дияконовi в церквi доведеться возглашати:
– «І мира мировi у Господа просим!»
* * *
Третий цiкавий мент у мiжнароднiй полiтицi – це вибори презiдента Францii.
Тут справа вийшла дуже серйозна.
Розумiете, Клемансо, гадаючи що його оберуть, одружився з молодою дiвчиною. Для сальону, значить. Бо жiнка, так вона на цих самих сальонах дуже добре розумiеться.
А обрали Де Шанеля!
Клемансо в роспуцi.
Тай справдi чолов’яга вже старкуватий. Що вiн з нею мае робити…
Пише до Де Шанеля.
– Mon cher, – говорить, – Поль! Коли ти вже презiдентом, то забiрай, – говорить, – собi i презiдентшу.
А той йому:
– Mon cher, – говорить, – Жорж! Не за для того я пiшов у презiденти, щоб всяких там чужих молодиць годувати.
А молодиця аж пiнить.
«Що я за тебе, стара панчохо, йшла, щоб ти менi мемуари тут розписував… Обверсалився, та тодi в кущi?»
За мемуари! У-у-у!! Клемансо! І дiти такi Клемансо!
Та таке счинилося, таке счинилося, що, мабуть, i Лiвобережну Вкраiну Польщi вiддадуть.
Один лише генералiссiмус Фош не падае духом.
Як спитають:
– Ну, що, екселенцiя, як ваша кандiдатура в презiденти?
– «Одноголосно!» – каже.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Оце, так-би мовити, найголовнiшi моменти сучасноi мiжнародньоi полiтики.
* * *
Хочеться ще зазнайомити Вас з мiжнародним економичним становищем.
Про свое не буду говорити. Ви його гарно знаете. Що ж до Заходу…
Ви, мабуть, спостерегли вже, що Захiд може експортувати?
Це: цигарники, бiбулку «Asadie», гребiнцi, папiровi гаманцi, масть для черевикiв, цвяшки для пiдошов.
Імпортуе:
– Пшеницю, цукор, залiзо, вовну.
Товарообмiн значить.
У ч. 2 Вiденськоi «Волi» І. Фещенко-Чопiвський вмiстив статтю пiд назвою: «Що може дати Украiна Захiднiй Європi?» Знаете, що вiн пише.
Може дати:
– 10 мiлiонiв тон усякого збiжжя.
– 300–600 тисяч тон цукру.
– 100 тисяч тон марганцовоi руди.
– 500 тисяч тон залiзноi руди.
Фосфорити, сiль, соду, залiзо, лiс i т. п., i т. п.
Багато де-чого.
Що може, то може. Факт!
Але не дасть. Єй-Богу, не дасть!
Та щось i не чути, щоб готувалася дати.
Так ще чутки ходять, що селяне готують для Захiдноi Європи оглоблi, кiлки i прочi деревлянi важкi вироби.
Це Захiдна Європа одержить безумовно.
Хай тiлько прийде.
Спогади Миколи Балаша про Остапа Вишню
13 листопада ст. ст. 1889 р. – 3 березня 1921 р.
П. Грунський. Дiйсне прiзвище Павло Михайлович Губенко, родився 13 листопаду ст. ст. 1889 року в м. Грунi на Полтавщинi, де його батько був управителем маетку (приказчиком) панi Ротт. В дитинствi ми рiдко зустрiчалися, хоть його мати була рiдною сестрою мого батька, але маеток панi Ротт «Чичва» був вiддалений 3 версти вiд м. Грунi. Пригадую ще й тепер, що менi робили велику радiсть, як бувало мiй батько запрягаючи коня, каже: «Поiдемо, Миколо, до тiтки Параски (так звалась Павлова мати)». З тоi доби пригадую лише те, що, приiхавши до тiтки в «Чичву» i спитавши, де е Павло, тiтка вiдповiла: «Де ж мае бути Павло, як не на стайнi». Павло дуже любив коней, а особливо любив дивитись, як конюхи «об’iжають» якогось молодого коня. (В маетку плекали расову породу коней.) Один раз, коли приiхали до Чичви, то Павло, зустрiвши мене весело оповiдав: «Я сам уже iзджу верхи на конi в поле i без сiдла».
