Бувай, голубе, здоров. Цiлую мiцно. Павло.
[Дописка на берегах листа]:
Пиши. Пакунки посилай або на «Вiсти», або додому.
Вiтай усiх. Мухiна й Остаповича особливо. Юрко й В. С. вiтають.
Згадую «Тр. Гром» «с особенним удовольствiем».
Інформацiйна довiдка на Губенка П. М. (Остапа ВишнЮ)
[1922 р.]
5/ гр-н ГУБЕНКО Павел Михайлович, 33 лет, проживает в д. № 12, кв. 5 по Б.-Гончаровской ул., он журналист, псевдоним его «Остап Вишня». Происходит из граждан села Грунь, Тамбовской губ. При нем жена Елена Петровна, каковая в конце июня уехала к родным в Московскую губ. «Остап Вишня», беспартийный.
Лист Остапа Вишнi до Миколи Балаша
30 сiчня 1922 р.
30.І.22 р.
Харкiв
Здоров, «дорогой брат»!
Пишу нашвидку, бо завтра [т. Штефан – густо закреслене прiзвище] iде.
Я в Харковi. Працюю у «Вiстях». Ще не вiльний. Маю дружину – харкiв’янку. Соня живе поки що в Ізюмi – Карабай там лiкарем. Його вже звiльнено зовсiм. Там i Ляля. Живеться iм скрутно. Оце недавно була Соня у мене. Переiздить думають до Харкова у Червоний Хрест. «Тесть» твiй (Садовий) у Харковi. Вiн служить завхозом в маетковi ВУЦВКа. Живе тут з родиною, крiм Валер’яна, що залишився вдома. Вiд твоiх з [копалень] нiчого не маю, хоч i запитував iх. Вiд своiх так саме. Маю зв’язок з Василем. Вiн у Ростовi в Центросоюзi працюе. Мае ще й сина Юрка.
В Киiвi по старому бiдують. Тося жива i всi з нею. Листуюсь iз ними.
Книгоспiлка вiдновлюеться зараз у Харковi. А. М. Полонський – приiхав регiструвати статута.
Валя вийшла замiж. Оце недавно написала менi – pardon’у просить.
Ляля хворала на тиф. Тепер одужала.
В Киiвi не був я.
Скучив за тобою. Цiлую. Твiй Павло.
Харкiв. «Вiсти». Пиши. Листи доходять…
Антонiна Миновна у Варшавi в Укр. Мiсii. Адреса ii – Hotel Viktoria.
Ну, бувай здоров.
Павло.
Лист Остапа Вишнi до Миколи Балаша
7 липня 1922 р.
7. VII.922 року
Харкiв
Дорогий Миколо.
Я писав тобi – не знаю, чому ти не дiстав нiчого. Оце й позавчора послав тобi листiвку, що ти був прислав з оплаченою вiдповiддю. Листи твоi я дiставав.
Речi для Ляльки через Феденка одержав. Малi черевики: довелося продати. Лялька дуже виросла, ногу мае велику. Так що коли висилатимеш, купуй черевики так приблизно на 10 рокiв.
Ти пишеш, що послав багато посилок. Ранiш ти писав, що вислав двi. Одну одержали. Очевидно другу – з справжньою адресою (В. Гончарiвка, 12, 5), а ту, що на 13, Гон[чарiвка], 13 (помилкову) не одержав. І не було ii й у Нансена, бо я справлявся. Інших нiяких посилок не було.
У Сонi сухоти. Становище ii дуже серйозне. Лiкарi кажуть, що процес захопив цiлу лiву легеню i частину правоi. Ввесь час пiднесена температура. Вона бадьориться, але… Виiхала оце до Святих Гiр в санаторiю. Лялька в Харковi – здорова. Не подобаеться менi, по правдi казавши, Ляльчине становище. Уваги б до неi треба бiльше. Вчити треба вже, а вона нiчого з цього боку не робить.
Антонiна Миновна в Харковi. Працюе в Черв[оному] Хр[естi] – завiдуе харчпунктом. Драм нема.
З дому не маю жодних звiсток. Вiд Катерини вже мiсяцiв 8 – нi чутки. Оце написав до всiх наказа сповiстити, що робиться скрiзь.
На Тройцю з Ростова приiхала Валя. В них там драма. Розходяться чи що. Валя обвинувачуе Василя – скакае нiби в гречку. І кудись нiби вскочив серьйозно.
Вiд твоiх не маю нiчого. Заiздив був до мене фельдшер з Лозово-Павлiвки – мiсяцiв зо три тому з листом од Дмитра. Дмитро живе добре з матер[iального] боку. Я йому все докладно вiдповiв i написав, але пiсля того мовчать. Здаеться, там усе гаразд.
Я в Харковi i нема просвiтку – коли вже звiдси виберусь. Працюю там же. Матерiяльно нiчого. Чи бачив там «Червоний Перець»? Там можеш вичитати крiм Грунського ще й Остапа Вишню, ще й Агронома, ще й Публiя Козоцапського. Один у 5 особах. Мене не задовольняе. Нема радощiв творчих. <За>жимаеш. Стимулiв мало. [Дамцi – нерозб. – С. Г.] «iделя не прейдеши». Куснем хлiба тхне, а це пхе.
Родинне життя зле. Власне з зовнiшнього боку все «благополучно». Навiть надто. Рожева водиця. Не те гадалося. Не в свiй город утелющився. Кубла хотять тихого, спокiйного з колисками. Дуже, брат, нiжно все. Сильно люблять… Щоб удома, та щоб укупi, та щоб хвиль жодних.
«А он, нещасний, iщет бурi». Ну, й леле. Зовнiшне, я ж кажу, просто тобi рай. А в душi рве. Незадоволення. Та так увесь час гадаеться: «Ой, дремену! Ой, майну!!»
Половина увесь час пiдхвалюють. Тепер живуть на селi пiд Харковом. Малярiя в них. Все це, звичайно, вiд Бога, але чи вiд того легче менi?! Розум каже, що треба терпiти, треба коритися, бо хто винен, що в кровi праслюдiя завелася, а душа хвоста задира. І як яка-небудь iнша душа, не дай Бог, скаже «гедзззз!!» – ударю, брат, вистрибом, як молодий бузiвок, на розпач тьощ, шуринiв та iнших осiб, що оточують тiло мое бренное. А душi такi витикаються…
Драмою воняе. Іменно – воняе, бо пахучоi мабуть не вдерем.
Книгоспiлка. Справа стоiть так. Центри кооперативнi ухвалили утворити кооперативне пайове видавництво, яке й буде двигать видавничу справу. Це, значить, Вукопспiлка, Украiнкустарспiлка i Сiльський Господар. Книг[оспiл]ка стара не вiдновлюеться. Майно все у Вукопс[пiлцi] i перейде до нового т[оварист]ва як пай. Це проект, що нiби вже принципово ухвалений. Мае бути невдовзi зорганiзоване оргбюро. Фед[iр] Мих[айлович] був увесь час у Харковi з приводу цього i мабуть (так менi здаеться), увiйде в правлiння цього т[оварист]ва. Подробиць ще не знаю. Тепер вiн виiхав з Харкова, а я був на селi оце два тижнi, так що остаточно й не знаю, що й як. Іван Костьович на такiм станi, як ми були з тобою в жовтнi та листопадi 1920 року. [Семко] так само. Стас у Харковi «управдел» Сiльськ[ого] Господаря. Хлопцi, Вс[еволод], Люд, Юрко в Харковi. І Чеч[ель], i Жук, i Залiзн[як] у Харковi. Назар в Киiвi – здоровi всi. Люд тимчасово живе в мене. Вiн за директора «Руху». «Рух» поволi вiдживае.
Товаришi всi вiтають. Вiтай од мене всiх: i Микиту Юхимовича [Шаповала], i Папашу поцiлуеш в ручку (синовнiм) i Мухина, i Остаповича. Мик[иту] Юхимовича подякуй за його «Рев[олюцiйний] Соцiялiзм». Такоi книжки ще в нас не було. Читаеться з захопленням. Для мас це, по мойому, Євангелiя…
Пиши. Цiлую тебе. Не сердься, що не дiставав листiв, бо я тебе «крепко, серйозно й глубоко» люблю, хоч ти й брат мiй.
Павло.
Донесення секретного спiвробiтника «Зiнгер».
23 грудня 1922 р.
По словам Лызанивского ГУБЕНКО Павло был арестован с ними, но освобожден до суда и не фигурировал в процессе УПСР. Служит он в газете «Вiстi». «ГУБЕНКО знал Хоруженко и когда она хотела устроиться на квартиру к жене Голубовича, он сказал ей: «Вы знаете меня, а я знаю Вас».
