4 сiчня 1923 р.
Встреча Нового года была у ГУБЕНКО, где по словам сына ЛЫЗАНИВСКОГО было очень весело. Там были Владимир ЗАЛИЗНЯК, ГОЛУБОВИЧ, Николай Михайлович.
ГОЛУБОВИЧ поднимал большую рюмку и все гости кричали и пили.
31 сiчня 1923 р.
По словам сына ЛЫЗАНИВСКОГО в воскресенье вечером они были у ГУБЕНКО, где были ЗАЛИЗНЯК, ГОЛУБОВИЧ и др. ГОЛУБОВИЧ его качал, целовал и сказал отцу, что когда-нибудь он – сын – будет великим человеком, таким как и его отец.
4 лютого 1923 р.
В пятницу вечером ЛЫЗАНИВСКИЙ был у ГУБЕНКО на Конторской.
13 лютого 1923 р.
11/2 у ЛЫЗАНИВСКОГО был ГУБЕНКО, пришедший в 7 час. веч. с черного хода и просидевший почти до 12 час. ночи.
27 лютого 1923 р.
23/2 ЛЫЗАНИВСКИЙ был у ГУБЕНКО, где были ЯРОСЛАВ, ГОЛУБОВИЧ, ЗАЛИЗНЯК
Пришли они домой около 12 час. ночи.
12 березня 1923 р.
10/3 к ЛЫЗАНИВСКОМУ в 9? час. веч. пришел ГОЛУБОВИЧ, немного позже ЗАЛИЗНЯК и ГУБЕНКО. Было организовано что-то в роде попойки. Сидели до часу ночи. Разговор велся на украинском языке сначала громко, а затем тихо. Очевидно говорили на политические темы. В разговоре упоминались слова и фразы, касающиеся артистки ЗАНЬКОВЕЦКОЙ, ЯНКОВСКОГО, ПЕТРУШЕВИЧА, упоминалась Центр. Рада, ген. Д’АНСЕЛЬМ, КОНОВАЛЕЦ, ГРУШКО. Было что-то в роде воспоминаний.
23 березня 1923 р.
21/3 ЛЫЗАНИВСКИЙ ушел из дома в 9 часов вечера к ГУБЕНКО, где пробыл до 1? ночи.
Лист Остапа Вишнi до Миколи Балаша
27 березня 1923 р.
27. III.923 р.
Харкiв
Велика Гончарiвка, 12, 5.
Дорогий Миколо!
Соня дае згоду вiдпустити Ляльку до тебе. Практично це треба зробити так. Ти дiстаеш вiзу чеську i присилаеш сюди. Коли можеш дiстати i транзитну польську, то дiстань, коли нi – будемо тут клопотати через Мiжнародний Червоний Хрест. Соня гадае, що до Варшави iй вдасться вiдправити Ляльку iз дипкур’ером, а з Варшави до Праги – треба тобi прохати кур’ера з чеського представництва УСРР. Отже, «действуй» i не сердься. Лялька здорова, одягнена i не голодае, бо становище матерiяльне полiпшилося. Вона вчиться у Грiнченкiвськiй школi. Можливо, що там iй буде й краще. Вважай сам. Соня прохае, що коли Ляльцi в тебе буде гiрше, то щоб ти не крив того й присилав ii сюди. Соня нещодавно (каже) писала тобi про Ляльку. Їй усе треба (одежу й iн.) як на дiвчинку 10–11 рокiв, бо вона здорово виросла й скоро замiж вiддавати треба.
Я по старому. Пишу i пишу. І в журналах, i в газетах, i на парканах. Оце днями вийде «Червоний Шлях», мiсячник за редакцiею Гринька. І там я. Вийшла книжка моiх (з Твеном!) гуморесок «Сiльсько-Господарська пропаганда». Матерiяльно нiчого – жити можна, але працювать доводиться цiлiсiнький день.
«Нову Украiну» бачив. Не читав, а продивлявся. Зовнiшне – дуже добре. Про змiст не пишу, бо не читав.
У нас декларують змiну полiтики щодо нацiональноi справи. Тези РКП – пiднесення нацiональноi культури. Конкретно ще нiчого не знаемо, у вiщо це все виллеться. Симптоматичнi статтi лiдерiв з такими афоризмами:
«Ми глибоко помилилися б, коли б визнали, що нацiональну справу ми вирiшили».
«Хто iгноруе нацiональну справу, той ризикуе захлинутися в нiй».
Одне чекаемо – працi й працi. Все з’ясуеться пiсля партiйноi конференцii, що мае вiдбутися в квiтнi.
Часник помер вiд «удару» – крововлива в мозок. Очевидно (так гадають) на грунтi [Cnel’у].
Всi здоровi.
В Харковi Олiмп. Працюе в «Сел[янськiй] книзi» – завiдуе складом. Живе в мене. Василь (наш) у Харковi. Завiдуе складом паевого т[оварист]ва «Ларек». Живе в мене. Назар в Киiвi – здоровить.
Що ти поробляеш?
Антонiна Мiновна в Харковi. Взагалi всi до Харкова поперебирались.
Вiд твоiх не маю нiчого.
Катя в Мелiтополi з чоловiком.
Дома малеч. Ти ж знаеш, що мати (моя) вмерла ще торiк в липнi?
Пиши.
Цiлую Павло.
[iнший почерк]
Тов. Микола, користуючись випадком, чиркаю Вам скiлька слiв. У Киiвi всi здоровi. Вiтають. Я зараз у Харковi (вже 4 мiсяця) й жию у Павла. Бiльш докладно напишу другий.
[Остап]
Лист Остапа Вишнi до Миколи Балаша
25 квiтня 1923 р.
25. IV.923 р.
Миколо.
По-перше. Коли ти пишеш листи, то ти все-таки думай, куди ти пишеш i що ти пишеш. І таки як слiд подумай. Бо i менi особисто, i де-кому iншому буде дуже неприемно, що тебе серед нас не буде, як пам’ятаеш, тодi, коли ми в жовтнi 1920 року iхали з Киiва до Харкова. І нiкому мене буде будити, що мовляв: «Павло, вставай – твоя черга».
Так от, бачиш, як менi без тебе тут буде неприемно. А ти про це не думаеш. А подумати слiд.
Друге. Лялька вчиться. Нiхто тебе з цього боку не обдурюе. Що вона кепсько пише, нiчого не зробиш. Колись краще писатиме. Я ще раз кажу, що зараз вона одягнена, i не голодна, i не холодна. Але це зовсiм не виключае того, що iй усе треба. Треба тому, що, по-перше, вона росте, а, по-друге, на нiй усе «горить». Як горiло i на тобi, i на менi, коли нам було по 9—10 рокiв.
Я все-таки гадаю, що краще тобi клопотатися про дозвiл на переiзд Лялi i через Чеський уряд, i через посольство УСРР. Бо тут це тяжче зробити. У всякiм разi iз нашого боку заходiв щодо цього буде вжито.
