Довiдка про встановлення постiйного нагляду
за Губенком П. М.
28 березня 1926 р.
С П Р А [В] К А
28/III дано задание в осведомотделение об установлении постоянного наблюдения за Губенко Павлом Михайловичем с целью освещения его политфизиономии в настоящее время.
Пом. Уполномоченного КРО ГПУ УССР [Пiдпис] /Шерстов/
28/III 1925 г.
Остап Вишня
ВОЛЬОВИЙ СПОСІБ
11 листопада 1926 р.
Марину Кривоверху знав я дуже добре… Прекрасна жiнка… Працювала вона в однiм iз «коматiв», а я туди (в «комат») частенько зазирав по дiлах (дiлов! дiлов!). Ну й познайомилися…
Марина Кривоверха, розносячи чай, уздрить, бувало, i мене, та й до мене:
– Мо, й ви випили?.. Випийте!! Чайок – вiн не вредить!..
Марина, як бачите, була в тому «коматi» за служницю… Чай ото, було, розносить, а пiсля «державних трудов» – «наслiдки» було то пiдмiтае, то ганчiркою повитирае, щоб чисто було скрiзь…
Завхоз так iй i наказав, як бралася вона за працю:
– Щоб менi скрiзь чисто було!
А Марина на те йому:
– Та то вже сама знаю. За те й грошi платите.
Справна була жiнка Марина… Нiколи iй нiякого «замiчанiя»…
Була Марина з Полтавськоi губернii, округ нiяких не визнавала i казала завжди, як було спитаеш ii:
– Якоi ви округи, Марино?
– Та я ж уже вам казала: Полтавськоi я губернii, а «в'езду» Кобиляцького… То тепер округи, кажуть, пiшли, а я як з села виiхала, так тодi ще писалося, що з «в'езду».
Любив я з Мариною побалакати: землячка ж, полтавська. Ну, ото, було, й спитаеш:
– Хто ж ви така, Марино, украiнка, чи хто?
– Авжеж не хто: полтавська, украiнка.
– А якою ви мовою говорите?
– Ото причепились! Такою, як чуете… Якою люди, такою й я…
– І в школi вчилися, Марино?
– Аякже, двi зими ходила.
– Так якою ж ви мовою говорите?
– Та знаю вже я вас, знаю: вкраiнською говорю.
Побалакаемо ото, так i розiйдемося. Хороша була жiнка Марина, i роботяща, й привiтна… І про панiв не любила згадувати.
Трапилося так, що давненько я з Мариною бачився: не ходив до того «комату».
Чимчикую якось улицею, а до мене:
– Драстуйте!..
Дивлюсь – Марина.
– Драстуйте, голубочко! Ну, як воно, що воно? Де ви йдете?
– Та йду оце квитка купувати. Додому iду. Розщитали!
– Як?
– А так. Не видержала тоi мови вкраiнськоi… «Здаменту не здала».
– Як? Розкажiть!
– А так. Вчили ото нас на курсах, чи як вони, щоб усi по-нашому вивчилися говорити й писати… Ранiш ото воно «по-панському» все було… І я ото ходила, слухала… Як я людина не дуже ото грамотна, ходила так собi… «Трохи поспиш, трохи послухаеш». Коли ось комiсiя.
– Марино, – говорять, – Кривоверха!
Пiдходю…
– Звiдки ви? – питають.
– Полтавська.
– Украiнську мову знаете?
– Аякже… Руськоi не втну, а свою, – кажу, – знаю.
– Так скажiть нам, що таке «родовий вiдмiнок»?..
Я iм одказую:
