Панна (спiвае):
Лугом iду, коня веду,
Розвивайся, луже!
Бурсаки (раптом пiдхоплюють):
Сватай мене, козаченьку,
Люблю тебе дуже.
Кумедник (дзвонить, силкуючись припинити бурсакiв. Останнi поволi втихають). Ф-фу, не видержали хлопцi!
Голова (до панни). Ви хотiли сказати пiснею?
Панна. Але…
Голова. Що таке «але»?
Панна. «Але», по-нашому, по-руському, будiть значить: «Да».
Бурсаки регочуть… Музика грае туш.
Голова. А чим iще славна наша Украiна?
Панна. Борщем i галушками.
Бурсаки регочуть… Музика грае туш.
Голова. Ну, украiнознавство ви засвоiли добре. Тепер трохи з географii… Скажiть, що таке «селянин»?
Панна. Селяни… селяни… селяни… Про це i не говорили.
Голова. Не говорили? Ну, та це не так i важно. А скажiть тепер, як буде по-украiнському: «В виду того, что…»?
Панна. Позакак.
Голова. Прекрасно. Прекрасно. Та ви краще од Шевченка. Скажiть тепер, як пишуться папери украiнською мовою?
Панна. Всi папери украiнською мовою починаються так: «З огляду на ваше вiдношення…» А в словах, де було руськое «ять», пишеться «i» з точкою.
Голова. Приклад?
Панна. Наприклад: «лес» – лiс; «сено» – сiно; «возле» – возлi; «везде» – вездi…
Бурсаки регочуть.
Голова. Все це дуже добре. А все-таки найголовнiшого не сказали. Що найголовнiше на Украiнi?
Панна (мнеться). Не… не… знаю.
Голова. Не знаете?
Панна. Не знаю.
Голова (до дирижера). Маестро! Допоможiть!.
Музика починае грати гопака.
Панна (скрикуе). Гопак! (І починае танцювати).
Танцюють усi. Усi до нестями.
Кумедник намагаеться перепинити. Нарештi всi вгамовуються.
Голова. Прекрасно! (Урочисто). Громадянка Ундервуд як знавець украiнознавства переводиться в позакатегорiйнi й пiдвищуеться з 10 в 14 розряд… Ви вiльнi…
Бурсаки (спiвають). Украiнiзувалась. Украiнiзувалась.
Украiнi-зу-ва-а-а-ла-а-ся.
Остап Вишня
МОЯ АВТОБІОГРАФІЯ
15–16 березня 1927 р.
У мене нема жодного сумнiву в тому, що я народився, хоч i пiд час мого появлення на свiт божий i потiм – рокiв, мабуть, iз десять пiдряд – мати казала, що мене витягли з колодязя, коли напували корову Оришку.
Трапилася ця подiя 1 листопада (ст. стилю) 1889 року, в мiстечку Грунi, Зiнькiвського повiту на Полтавщинi.
Власне, подiя ця трапилася не в самiм мiстечку, а в хуторi Чечвi бiля Грунi, в маетковi помiщикiв фон Рот, де мiй батько був за прикажчика.
Умови для мого розвитку були пiдходящi. З одного боку – колиска з вервечками, з другого боку – материнi груди. Трiшки поссеш, трiшки поспиш – i ростеш собi помаленьку.
З'явився я на свiт другим. Поперед мене був первак, старший брат, що попередив мене рокiв на пiвтора.
Так ото й пiшло, значить: iси – ростеш, потiм ростеш – iси.
Батьки моi були як узагалi батьки.
Батькiв батько був у Лебединi шевцем i пив горiлку. Материн батько був у Грунi хлiборобом i пив горiлку.
Глибшоi генеалогii не довелося менi прослiдити. Батько взагалi не дуже любив про родичiв розказувати, а коли, було, спитаеш у баби (батьковоi матерi) про дiда чи там про прадiда, вона завжди казала:
– Отаке стерво було, як i ти оце! Покою вiд iх не було! З горiлки померли, царство iм небесне!
Про материну рiдню так само знаю небагато. Тiльки те й пам'ятаю, що частенько було батько казав матерi:
– Не вдалася ти, голубонько, у свою матiр. Хiба ж так, як оце ти, п'ють?! Царство небесне покiйницi: i любила випити, i вмiла випити.
