При проверке дома № 130 по Сумской ул. гр-н ГУБЕНКО Павел Михайлович не обнаружен, а по домовой книге значится проживающим гр-н ВЫШНЯ Остап Михайлович /он же – ГУБЕНКО/ 1889 г. рождения, журналист, работает в редакции газеты «ВІСТІ». При нем жена.
Техническим секретарем этого дома является гр-н ЛОЗА Петр Федорович, 26 лет, служит в Сахаротресте и студент СХИ. При нем жена.
Основание: Докл. разв. №№ ……… от 26 и 29/ Марта с. г.
НАЧ. РАЗВЕД. ОТДЕЛЕНИЯ СОУ /ПАНОВ/ [Пiдпис]
1/IV-27 г.
№1749
Інформацiя за донесенням секретного спiвробiтника «Пожилой»
12 квiтня 1927 р.
§ 25. Т-во Содействия Украинской Державной Библиотеке начинает разворачивать свою работу. Мне известно, что последнее решило устраивать для широкой аудитории лекции, для чего они хотят пригласить в Одессу Остапа ВИШНЮ и ТИЧИНУ. Кроме того это Т-во поставило перед собой задачу – распространение литературы – книжек на селе, для этой цели они думают дубликаты книг, имеющихся в УДВ – отправлять на село.
В Правление Т-ва входят: СОЛТУС, ТАЛЬКО-ГРИНЦЕВИЧ, БЕЛОСКУРСКИЙ, БУРЯЧЕНКО, НАВРОЦКИЙ, ПАЩЕНКО, ЛЕЩЕНКО.
ОСНОВАНИЕ: Сводка со слов с/с «ПОЖИЛОГО» от 12/IV-27 г.
Приняла:
П[омощник] Упол[номоченного] С[ледственного] О[тдела] – Иванова
Інформацiя з донесення секретного спiвробiтника «Ернест»
25 серпня 1927 р.
Остап ВИШНЯ. Мае величезну дружбу з ЯВОРНИЦЬКИМ i вiн же його поклонник посилае йому своi книжки… з дружеськими пiдписами. А як заходить рiч про вiйну, то в його спитай: «Ну, щож, Павло Михайловичу, Чемберлен хоче пiти вiйною на нас». «Хай попробуе. Получив ото вiдповiдь на ультиматум, а тепер хай попробуе вiн нас пушками, танками, газами, а ми його протестами, протестами, так дума з нами заводиться».
На порогах – 12/VI – 27 г.
Остап Вишня
ЧУКРЕН
28 серпня 1927 р.
Сива-сивезна старовина…
Отодi ж таки, як жила-була на свiтi Атлантида, гонiв iз сотню за Атлантидою, трiшки вбiк, праворуч, була друга казкова краiна, що мала чудернацьку трохи назву «Чукрен».
Звалася так та казкова краiна через те, що ii населення, люд тобто ii божий, завжди чухався.
Дитинча маленьке, як тiльки починало було спинатися на ноги, i коли було його чи запитають про що-небудь, чи загадають що зробити, зразу воно лiзе до потилицi й починае чухатись. І так ото чухаеться все свое життя, аж поки дуба врiже…
Через те й краiна звалася «Чукрен»…
Власне кажучи, перша ii назва була не «Чукрен», а «Чухрен», але згодом «хи» перейшло в «ки», а правописна комiсiя той перехiд «хи» на «ки» затвердила. Так назавжди й залишилася назва тоi краiни «Чукрен».
Жили там люди – чухраiнцi.
Усе було вони чухаються та спiвають.
До спiвiв вони були великi мастаки.
Спiвають було цiлими столiттями.
Спочатку в них пiснi були дуже короткi, мелодiйнi i з глибоким змiстом, а потiм, як уже було заведено «Всечухраiнський день музики», починали спiвати «Корита»:
Ой корито, корито,
Повне води налито.
Там дiвчонки води мили,
А мальчишки воду пили.
Не хочу я чаю пить,
Не хочу заварювать,
Не хочу тiбе любить,
З тобою разговарювать.
Спiвали вони так, що сусiди iхнi, атлантидяни отi самi, аж вiкна було зачиняють:
– Спiвають чухраiнцi! От народ!? А коли ж вони вже за iндустрiалiзацiю вiзьмуться?
А тi спiвають, а тi спiвають…
Перестануть, почухаються та знову:
Ти скажи мне пачему,
По какому случаю,
Одного тiбе люблю,
А десяток мучаю.
Отак i жила та казкова краiна «Чукрен».
І якось вийшло так, що мала вона святкувати якесь дуже велике ювiлейне свято: чи то десятирiччя якоiсь подii, чи то ювiлей якогось громадського дуже важливого чинника, – одне слово, дуже якесь велике мало вiдбутися свято.
Вирiшили святкувати.
От надiходить уже й свято, а чухраiнцi чухаються собi помаленьку.
Сусiди збоку нагадують:
– Не прогавте, хлопцi!
А чухраiнцi iм:
– Нiчого! Встигнемо з козами на торг.
