Та й дочухалися до того, що перед самiсiньким святом тик-мик, а святкувати нема з чим. Не пiдготувалися як слiд…
Що маеш робити?
Так вони що втнули? Хитрий нарiд був. Рiк у них мав 365 день, так вони взяли й ухвалили:
Через те, мовляв, що рiк для нас дуже короткий, ухвалюемо, що з цього числа рiк у нас мае бути на тисячу днiв.
Щоб не дуже, значить, поспiшали.
Зрадiли всi дуже…
А заслужена iхня артистка вийшла на сцену в народнiм театрi й проспiвала художньо:
Вiють вiтри,
Вiють буйнi,
Аж-аж-аж дерева гнуться.
На тiм, поки що, i кiнчився «народний здвиг» з цього приводу.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Отака була колись казкова краiна «Чукрен».
Остап Вишня
ЧУХРАЇНЦІ
(Спроба характеристики)
10 вересня 1927 р.
Передмова
«Чухраiнцi», як ми знаемо, це дивацький нарiд, що жив у чудернацькiй краiнi «Чукрен».
Краiна «Чукрен» була по той бiк Атлантиди.
Назва – «чухраiнцi» (i про це ми знаемо) – постала вiд того, що нарiд той завжди чухався…
В цiй моiй науковiй працi ми спробуемо, за виконаними матерiалами, зазнайомити з характеристикою вищеназваного дивного народу.
Роздiл І
Краiна «Чукрен», як про те свiдчать матерiали, знайденi при розкопках гробницi чухраiнського царя Передериматнюрiохора, розлягалася на чималiм просторi вiд бiблiйськоi рiчки Сону до бiблiйськоi рiчки Дяну. Бiля рiчки Дяну простягалося пасмо так званих Кирпатих гiр. Це – на заходi…
Пiвдень краiни «Чукрен» обмивало море з водою синього кольору. Синiм те море зробилося дуже давно, ще тодi, коли найбiльша в свiтi катаклiзма – бог оддiлив океани вiд землi. Тодi те море хотiло зробитися океаном – надулося, посинiло, та так синiм на ввесь свiй вiк i залишилося.
В сине море текла найулюбленiша чухраiнцями рiчка Дмитро. А на пiвденному заходi була велика рiчка Дсiтро. Од цих рiчок i чухраiнцi прибрали назв: Наддмитрянцiв i Наддсiтрянцiв. Наддмитрянцi – це тi, що жили над рiчкою Дмитром, а Наддсiтрянцi – над Дсiтром.
Чухраiнцiв було чимало i щось понад тридцять мiльйонiв, – хоч здебiльша вони й самi не знали, хто вони такi суть…
Як запитають було iх:
– Якоi ви, лорди, нацii?
Вони, почухавшись, одповiдають:
– Та хто й зна?! Живемо в Шенгерiевцi. Православнi.
«Чукрен» була краiна хлiборобська. На ланах ii на широких росли незнанi тепер хлiба: книшi, паляницi, перепiчки…
А найбiльше чухраiнцi любили на вгородах соняшники.
– Хороша, – казали вони, – рослина. Як зацвiте-зацвiте-зацвiте. А потiм як i схилить i стоiть перед тобою, як навколюшках… Так нiби вiн – ти, а ти – нiби пан. Уперто покiрлива рослина. Хороша рослина.
Роздiл ІІ
Мали чухраiнцi цiлих аж п'ять глибоко нацiональних рис. Цi риси настiльки були для них характернi, що, коли б котрийсь iз них загубився в мiльйоновiй юрбi собi подiбних iстот, кожний, хто хоч недовго жив серед чухраiнцiв, вгадае:
– Це – чухраiнець.
І нiколи не помилиться…
Його (чухраiнця) постать, його рухи, вираз, сказать би, всього його корпуса – все це так i випирае отi п'ять голiвних рис його симпатичноi вдачi.
Риси цi, як на ту старовинну термiнологiю, звалися так:
1. Якби ж знаття?
2. Забув.
3. Спiзнивсь.
4. Якось-то воно буде!
5. Я так i знав.
Розглянемо поодинцi всi цi п'ять характерних для чухраiнця рис.
Нагадаемо тiльки, що розкопанi матерiали сильно потерпiли од тисячолiтньоi давнини, а декотрi з них й понадриванi так, нiби на цигарки, хоч матерiали тi нi на книжки з сiльського господарства, нi на газети не подiбнi.
Одну з книжок, писану вiршами, викопано разом iз глечиком.
Академiки кажуть, що, очевидно, чухраiнцi накривали глечики з молоком поезiею: настiльки в них була розвинена вже тодi культура.
Книжка дуже попсована, вся в сметанi. Сметана та взялася струпом. Хiмiчний дослiд того струпа виявив, що то – крейда. Як догадуються вченi, сметану ту було накрито книжкою бiля якогось великого мiста.
Отже, дуже тяжко працювати над тими матерiалами. Через те характеристика кожноi нацiональноi чухраiнськоi риси може бути не зовсiм повна.
