Обiцявся вернутися.
Тойдi Катерина
Буде собi московкою,
Забудеться горе;
А поки що, нехай люде,
Що хотять, говорять.
Не журиться Катерина —
Слiзоньки втирае,
Бо дiвчата на улицi
Без неi спiвають.
Не журиться Катерина —
Вмиеться сльозою,
Возьме вiдра, опiвночi
Пiде за водою,
Щоб вороги не бачили;
Прийде до криницi,
Стане собi пiд калину,
Заспiвае Гриця.
Виспiвуе, вимовляе,
Аж калина плаче.
Вернулася – i раденька,
Що нiхто не бачив.
Не журиться Катерина
І гадки не мае —
У новенькiй хустиночцi
В вiкно виглядае.
Виглядае Катерина…
Минуло пiвроку;
Занудило коло серця,
Закололо в боку.
Нездужае Катерина,
Ледве-ледве дише…
Вичуняла, та в запечку
Дитину колише.
А жiночки лихо дзвонять,
Матерi глузують,
Що москалi вертаються
Та в неi ночують:
«В тебе дочка чорнобрива,
Та ще й не едина,
А муштруе у запечку
Московського сина.
Чорнобривого придбала…
Мабуть, сама вчила…»
Бодай же вас, цокотухи,
Та злиднi побили,
Як ту матiр, що вам на смiх
Сина породила.
Катерино, серце мое!
Лишенько з тобою!
