Усмiхнулась,
Прихилилась головкою
Та й нiби заснула.
«Бач, Оксано, я жартую,
А ти й справдi плачеш.
Ну, не плач же, глянь на мене:
Завтра не побачиш.
Завтра буду я далеко,
Далеко, Оксано…
Завтра вночi у Чигринi
Свячений достану.
Дасть вiн менi срiбло-злото,
Дасть вiн менi славу;
Одягну тебе, обую,
Посажу, як паву,
На дзиглику, як гетьманшу,
Та й дивитись буду;
Поки не вмру, дивитимусь».
«А може, й забудеш?
Розбагатiеш, у Киiв
Поiдеш з панами,
Найдеш собi шляхтяночку,
Забудеш Оксану!»
«Хiба краща е за тебе?»
«Може, й е – не знаю».
«Гнiвиш Бога, мое серце:
Кращоi немае
Нi на небi, нi за небом,
Нi за синiм морем
Нема кращоi за тебе!»
«Що се ти говориш?
Схаменися!»
«Правду, рибко!»
Та й знову, та й знову.
Довго вони, як бачите,
Меж мови-розмови
Цiлувались, обнiмались
З усiеi сили;
То плакали, то божились,
То ще раз божились.
Їй Ярема розказував,
Як жить вони будуть
Укупочцi, як золото
І долю добуде,
Як вирiжуть гайдамаки
Ляхiв в Украiнi,
Як вiн буде панувати,
Коли не загине.
Аж обридло, слухаючи,
Далебi, дiвчата!
