В кутку собакою дрижить
Проклятий жид; конфедерати
Кричать до титаря: «Хоч жить?
Скажи, де грошi?»
Той мовчить.
Налигачем скрутили руки,
Об землю вдарили – нема,
Нема нi слова.
«Мало муки!
Давайте приску! Де смола?
Кропи його! Отак! Холоне?
Мерщiй же приском посипай!
Що? скажеш, шельмо?.. І не стогне!
Завзята бестiя! Стривай!»
Насипали в халяви жару…
«У тiм’я цвяшок закатай!»
Не витерпiв святоi кари,
Упав, сердега. Пропадай,
Душа, без сповiдi святоi!
«Оксано, дочко!» – та й умер.
Ляхи задумалися, стоя,
Хоч i запеклi.
«Що ж тепер?
Панове, ради! Помiркуем,
Тепер з ним нiчого робить.
Запалим церкву!»
«Гвалт! рятуйте!
Хто в Бога вiруе!» – кричить
Надворi голос що е сили.
Ляхи зомлiли. «Хто такий?»
Оксана в дверi: «Вбили! вбили!»
Та й пада крижем. А старший
Махнув рукою на громаду.
Понура шляхта, мов хорти,
За дверi вийшли. Сам позаду
Бере зомлiлую…
Де ж ти,
Яремо, де ти? подивися!
А вiн, мандруючи, спiва,
Як Наливайко з ляхом бився.
Ляхи пропали; нежива
Пропала з ними i Оксана.
Собаки де-де по Вiльшанiй
Загавкають та й замовчать.
Бiлiе мiсяць; люде сплять,
І титар спить… Не рано встане:
Навiки, праведний, заснув.
Горiло свiтло, погасало,
Погасло… Мертвий мов здригнув.
І сумно-сумно в хатi стало.
