За що пропадаю».
А тим часом гайдамаки
Й Вiльшану минають.
Питаеться у хлопчика:
«Що, титаря вбили?»
«Ба нi, дядьку; батько казав,
Що його спалили
Отi ляхи, що там лежать,
І Оксану вкрали.
А титаря на цвинтарi
Вчора поховали».
Не дослухав… «Неси, коню!»
І поводи кинув.
«Чом я вчора, поки не знав,
Вчора не загинув!
А сьогоднi, коли й умру,
З домовини встану
Ляхiв мучить. Серце мое!
Оксано! Оксано!
Де ти?»
Замовк, зажурився,
Поiхав ходою.
Тяжко-важко сiромасi
Боротись з нудьгою.
Догнав своiх. Боровикiв
Вже хутiр минають.
Корчма тлiе з стодолою,
А Лейби немае.
Усмiхнувся мiй Ярема,
Тяжко усмiхнувся.
Отут, отут позавчора
Перед жидом гнувся,
А сьогоднi… та й жаль стало,
Що лихо минуло.
Гайдамаки понад яром
З шляху повернули.
Наганяють пiвпарубка.
Хлопець у свитинi
Полатанiй, у постолах;
На плечах торбина.
«Гей, старченя! стривай лишень!»
«Я не старець, пане!
Я, як бачте, гайдамака».
«Який же поганий!»
«Вiдкiля ти?»
«З Керелiвки».
«А Будища знаеш?
І озеро коло Будищ?»
«І озеро знаю,
Отам воно; оцим яром
