Лiкар Стокман. Бережiть його так, нiби це щире золото. Жодноi помилки. Там кожне слово мае велику вагу. Я потiм ще зайду сюди. Може, встигну проглянути коректу. Не можу вам висловити, як я прагну, щоб цю мою статтю видрукували й видали.
Бiлiнг. Видали… еге, як бомбу.
Лiкар Стокман. …i подано на суд усiм культурним громадянам. О, ви й уявити собi не можете, на що я сьогоднi наражався! Менi загрожували хто знае чим, хотiли позбавити мене моiх цiлком натуральних притаманних людських прав…
Бiлiнг. Що? Ваших людських прав?
Лiкар Стокман. …хотiли принизити мене, зробити з мене мерзенну людину, вимагали, щоб я поставив свiй особистий iнтерес вище за моi найсвятiшi, людськi переконання…
Бiлiнг. А щоб я так жив, це вже нахабство!
Говстад. Можна всього сподiватись вiд кожного з них.
Лiкар Стокман. Але зi мною iм буде зась – це буде iм чорним по бiлому. Щодня я буду, так би мовити, закидати кiтву в «Народному Вiснику» й обсипати iх вибуховими статтями одною по однiй.
Аслаксен. Але ви тiльки послухайте…
Бiлiнг. Нехай живе вiйна! Буде вiйна!
Лiкар Стокман. …Я зiгну iх до самоi землi, розiб’ю, рознесу iхнi фортецi перед очима всiх розсудливих людей! Я зроблю це!
Аслаксен. Тiльки робiть усе помiрковано, пане лiкарю. Стрiляйте, дотримуючись помiркованостi…
Бiлiнг. Нi, нi! Динамiту не шкодуйте!
Лiкар Стокман(спокiйно веде далi). Бо, бачите, рiч тут не в одних тiльки водогонi та багнi. Нi, тепер треба чистити й дезiнфiкувати саме суспiльство.
Бiлiнг. Ось воно, це слово визволення!
Лiкар Стокман. Геть цих старих дiдiв, набитих ганчiр’ям, геть звiдусюди! Сьогоднi передi мною розкрились неосяжнi обрii. Вони ще не зовсiм виразнi для мене, але я зорiентуюсь. Нам потрiбнi молодi, свiжi люди, щоб несли нам стяг, i щоб ми за ними йшли – потрiбнi новi командири на всiх аванпостах!
Бiлiнг. Слухайте, слухайте!
Лiкар Стокман. Треба тiльки триматися разом, тодi все пiде рiвно, так плавно. Увесь переворот ми зробимо так плавко, як спускають корабля на воду. Що, ви не вiрите цьому?
Говстад. Я також вiрю, що ми маемо тепер повну надiю на те, що громадське стерно перейде туди, де йому за правом належить бути.
Аслаксен. І коли ми пiдемо вперед iз помiркованiстю, то я не думаю, щоб це буде пов’язане з небезпекою.
Лiкар Стокман. Та який бiс думае про те, чи це безпечно, чи нi. Те, що я роблю, я роблю в iм’я правди й задля моеi совiстi.
Говстад. Ви людина, яка заслуговуе на те, щоб ii пiдтримали.
Аслаксен. Так, це вже певна рiч. Лiкар – справжнiй друг мiста, щирий друг суспiльству.
Бiлiнг. Лiкар Стокман, щоб я так жив, друг народовi, Аслаксене.
Аслаксен. Я гадаю, що Спiлка Домовласникiв незабаром запровадить до вжитку цю назву.
Лiкар Стокман(зворушений стискае всiм руки). Дякую, дякую, вам, моi любi, вiрнi! Так втiшно чути все це! Мiй брат називае мене зовсiм iнакше. Але, слово честi, йому все повернеться з вiдсотками! Тепер я пiду. Треба ще вiдвiдати одного бiдолаху. Я зайду ще потiм, як я вже казав. То ви вже, будь ласка, припильнуйте рукопис, пане Аслаксене, i, благаю вас, не пропустiть якогось знаку оклику. Краще додайте ще пару. Ну, гаразд. Поки що прощайте, прощайте!
Прощаються й проводжають лiкаря до дверей.
Говстад. Вiн може стати для нас неоцiненно корисною людиною.
Аслаксен. Еге, поки що вiн тримаеться тiльки водолiкарнi. А коли вiн пiде далi, то я не радив би йти за ним.
Говстад. Гм… усе залежатиме вiд того…
Бiлiнг. Який же ви проклятий боягуз, Аслаксене!
Аслаксен. Боягуз? Авжеж, коли справа торкаеться мiсцевоi влади, то я боюся, пане Бiлiнгу. Мушу вам сказати, що я дечого навчився в школi досвiду. Але пустiть мене до великоi полiтики, в опозицiю хоч би, навiть до уряду, – побачите тодi, чи я буду боятись!
Бiлiнг. Звiсно, не будете! От у цьому то й суперечнiсть у вас.
Аслаксен. Я людина iз совiстю, це вам скаже будь-хто. Якщо натиснути на уряд, то суспiльству вiд цього нiякоi шкоди не буде. Тi пани, бачте, i уваги не звертають, стоять собi твердо. А мiсцева влада – вона може злетiти, i коло стерна можуть опинитись зовсiм нетямущi люди, i завдати непоправноi шкоди й домовласникам й iншим.
Говстад. А що ви скажете про виховання громадян через участь у самоврядуваннi?
Аслаксен. Якщо людина мае щось таке на руках, про що iй треба потурбуватись, то вона нi про що вже бiльше не стане думати, пане Говстаде.
Говстад. Тодi я не хочу, не хочу нiколи нiчого мати на руках.
Бiлiнг. Слухайте, слухайте!
Аслаксен(усмiхаеться). Гм… (Показуе на бюро). Перед вами на редакторському столi сидiв наш мiсцевий губернатор Стенсюрд.
Бiлiнг(спльовуе). Тьфу! Перекинчик!
Говстад. Я не належу до тих людей, якi вагаються, i нiколи таким не буду.
Аслаксен. Полiтик не повинен зрiкатись нiчого на свiтi, пане Говстаде. А вам, пане Бiлiнгу, не завадило б цими днями прибрати трохи вiтрила. Адже ви, що не кажiть, а добуваетесь посади секретаря в магiстратi.
Бiлiнг. Я?..
Говстад. Ви справдi добуваетесь, Бiлiнгу?
Бiлiнг. Авжеж… чорт забирай… хiба ви не розумiете, що це для того тiльки, щоб подратувати мудрих панiв.
Аслаксен. Менi, звiсно, однаково. Але коли говорять про мене, про мою боязкiсть та помiркованiсть, то я можу сказати тiльки одне: полiтичне минуле друкаря Аслаксена вiдоме всiм i кожному. У мене не було нiяких змiн, хiба тiльки став трохи помiркованiший, як бачите. Мое серце й надалi завжди буде з народом, але розум почасти схиляе мене й до тих, що держать владу, до тутешнiх. (Виходить до друкарнi).
Бiлiнг. Чи не могли б ми якось його позбутись, Говстаде?
Говстад. Ви знаете когось iншого, хто давав би авансом i на папiр i на видатки щодо друку?
Бiлiнг. Прокляття, що ми не маемо потрiбного оборотного капiталу.
Говстад(сiдае до бюро). Так, коли б ми його мали, то…
