Фру Стокман(услiд за ним). Томасе, що ти хочеш робити?
Лiкар Стокман(на порозi). Я хочу мати право смiливо дивитися у вiчi хлопцям, коли вони виростуть вiльними людьми (Заходить до себе).
Фру Стокман(вибухае сльозами). Господи, змилуйся!
Петра. Молодець тато, вiн не поступиться!
Хлопцi здивовано питають, що трапилось. Петра кивае iм, щоб мовчали.
Дiя третя
Контора редакцii «Народного Вiсника». Лiворуч, у глибинi сцени, вхiднi дверi. На тiй самiй стiнi правiше – iншi дверi зi скляними шибками. Крiзь них видно друкарню. У стiнi праворуч також дверi. Посеред кiмнати – великий стiл, закиданий паперами, газетами й книгами. Спереду, лiворуч – вiкно, перед ним бюрко з високим табуретом. Коло столу – два крiсла. Попiд стiною – кiлька стiльцiв. Кiмната трохи темна, непривiтна, меблi старi, крiсла бруднi й подертi. У друкарнi двое складачiв за роботою, там само далi видно ручний друкарський прес, що працюе.
Редактор Говстад сидить за бюрком i пише. З дверей праворуч заходить Бiлiнг iз Лiкаровим рукописом у руках.
Бiлiнг. Ну, скажу я вам!
Говстад(пише). Прочитали?
Бiлiнг(кладе рукопис на стiл). Прочитав, звiсно.
Говстад. Ну, як… рiже?
Бiлiнг. Що там рiже! Вiн, хай йому бiс, просто розбивае на кавалки! Кожне слово падае з такою силою, неначе сокирою рубае!
Говстад. Так, тiльки тi люди не впадуть за один раз.
Бiлiнг. Правда, але ми будемо бити iх раз по раз, поки не виб’емо всю iхню мiць. Коли я сидiв там i читав, то менi здавалось, що я бачу, як здалеку насуваеться революцiя.
Говстад(озираеться). Тихше, не говорiть голосно. Не треба, щоб Аслаксен чув.
Бiлiнг. Аслаксен – мокра курка, боягуз. У ньому нiякоi чоловiчоi вiдваги. Цей раз поставите ви на свое, га? Пустите Лiкарову доповiдь?
Говстад. Так, якщо тiльки бургомiстр не поступиться сам, доброю волею, то…
Бiлiнг. Чорт знае, як би було досадно!
Говстад. На щастя, ми можемо використати становище, нехай би там хоч що трапилось. Якщо бургомiстр не пристане на Лiкарову пропозицiю, то в нього на шиi опиняться всi дрiбнi обивателi, уся спiлка домовласникiв та iнших. Якщо погодиться, то змушений буде розiйтися з цiлою групою великих акцiонерiв курорту, що досi його найбiльше пiдтримували.
Бiлiнг. Так, правда. Але ж iм довелось би потрусити гаманцем. Треба було б великих грошей.
Говстад. Еге, можете навiть забожитись, що це так. А коли iхне коло буде розiрване, то ми почнемо день у день поясняти людностi, що бургомiстр – нетямуща людина, i що вiдповiдальнi посади, так само як i керування громадськими справами, повиннi перейти до рук таких людей, якi мають вiльну думку.
Бiлiнг. Хай менi грець, якщо це не цiлком справедливо. Сам бачу, що справедливо. Ми тепер стоiмо, неначе перед початком революцii.
Стукають.
Говстад. Тихше! (кричить): Прошу!
Лiкар Стокман заходить iз дверей у глибинi сцени, лiворуч.
Говстад(iде йому назустрiч). А, це ви, лiкарю! Ну, як?
Лiкар Стокман. Друкуйте, пане Говстаде.
Говстад. На цьому таки скiнчилось?
Бiлiнг. Ура!
Лiкар Стокман. Друкуйте, кажу вам. Авжеж, скiнчилось на цьому. Самi захотiли. Нехай тепер мають. Тепер у мiстi почнеться вiйна, пане Бiлiнгу.
Бiлiнг. Ножами, сподiваюсь? Просто з ножем до горла, пане лiкарю!..
Лiкар Стокман. Доповiдь – це тiльки початок. У мене в головi вже склався план ще чотирьох чи п’яти статей. Де у вас тут Аслаксен?
Бiлiнг(кричить у друкарню). Аслаксене! На хвилинку зайдiть сюди.
Говстад. Чотири чи п’ять статей, кажете? І все про ту саму справу?
Лiкар Стокман. Нi, далеко нi, мiй любий, зовсiм на iншi теми. Але вихiдний пункт, звiсно, – водогiн i багно. Одно тягне за собою iнше, розумiете? Подiбне до того, як ламають стару будiвлю, точнiсiнько так.
Бiлiнг. Щоб я так жив, якщо неправда! Мабуть, нiколи не кiнчимо, доки не винищимо всього мотлоху.
Аслаксен (iз друкарнi). Доки не винищимо… Невже Лiкар мае намiр знищити нашу водолiкарню?
Говстад. Далеко до цього. Не лякайтесь.
Лiкар Стокман. Нi, йдеться зовсiм про iнше. Ну, що ви менi скажете про мою доповiдь, пане Говстаде?
Говстад. На мою думку – майстерно написано.
Лiкар Стокман. Правда? Ну, я радий, дуже радий.
Говстад. Так усе ясно, зрозумiло, що не треба бути й спецiалiстом, щоб зрозумiти загальний зв’язок. Насмiлюсь сказати, що ви будете мати на своему боцi кожну культурну, освiчену людину.
Аслаксен. І всiх розсудливих людей також.
Бiлiнг. І розсудливих, i нерозсудливих. Я думаю, що цiле мiсто.
Аслаксен. Отже, тодi ми можемо друкувати.*
Лiкар Стокман. Авжеж, я так гадаю.
Говстад. Стаття вийде завтра вранцi.
Лiкар Стокман. Авжеж, чорт забирай, не можна гаяти й одного дня. Слухайте, пане Аслаксене, я ось про що хочу вас попросити. Ви повиннi самi вже взяти на себе мiй рукопис.
Аслаксен. Це я зроблю.
