– Пане, – благав вiн далi, – дорогий друже, врiжте менi по потилицi.
– Раз чи декiлька? – поспитав Швейк.
– Два.
– Ось тобi…
Фельдкурат уголос рахував одержанi запотиличники й радiсно посмiхався:
– Це дуже добре впливае на шлунок – полiпшуе травлення. Дайте менi разочок ще й по пицi. Щиро дякую, – вигукнув вiн, коли Швейк поквапився виконати його прохання, – я цiлком задоволений. Розiрвiть менi, будь ласка, жилетку.
Вiн висловлював найрiзноманiтнiшi бажання. Хотiв, аби Швейк звихнув йому ногу, трохи придушив, обрiзав нiгтi й вирвав переднi зуби. Потiм прагнув мучеництва, домагаючись, щоб Швейк вiдiрвав йому голову i в мiшку кинув ii до Влтави.[132 - …домагаючись, щоб Швейк вiдiрвав йому голову i в мiшку кинув ii до Влтави – фельдкурат хоче бути схожим на Я. Непомуцького (див. прим. до розд. «Бравий вояк Швейк в управлiннi полiцii»), якого за легендою стратили саме в такий спосiб.]
– Менi б дуже личили зiрочки навколо голови, – захоплено провадив вiн. – Потрiбно було б так iз десяток.[133 - Менi б дуже личили зiрочки навколо голови… Потрiбно було б так iз десяток. – Фельдкурат мае на увазi нiмб, з якими завжди зображують святого.]
Потiм заговорив про перегони, швидко перейшов на балет, та на ньому вiн теж недовго затримався.
– Ви танцюете чардаш? – спитав вiн у Швейка. – Вмiете «Танець ведмедя»? Ось так… – Вiн хотiв пiдстрибнути i впав на Швейка. Той вiдбоксував його як слiд i поклав на сидiння.
– Менi чогось хочеться, – кричав фельдкурат, – але я не знаю чого. Ви не знаете, чого менi хочеться? – Вiн безнадiйно похнюпився, потiм серйозно сказав: – А що менi до того, чого я хочу? І вам, пане, до цього немае дiла. Я вас не знаю! Як ви смiете дивитися на мене? Вмiете фехтувати?
На мить вiн став войовничий i спробував скинути Швейка з сидiння.
Потiм, коли Швейк його заспокоiв, безцеремонно давши вiдчути свою фiзичну перевагу, фельдкурат запитав:
– Сьогоднi понедiлок чи п’ятниця?
Вiн захотiв також дiзнатись, що нинi: грудень чи червень, i взагалi виявив хист ставити найрiзноманiтнiшi запитання:
– Ви одруженi?! Любите горгонзолу[134 - Любите горгонзолу? – iталiйський сир з жирнiстю 38—54 % (в залежн. вiд виду). Визрiвае в спец. формах, змащених сумiшшю воску, сала i оксиду залiза. Назва походить вiд iтал. мiстечка в Ломбардii.]? У вас удома е блошицi? Як вам живеться? Ваш песик хворiв на чумку?
Потiм зробився вiдвертим. Розповiв, що винен за кавалерiйськi чоботи, нагай i сiдло, що хворiв на трипер i лiкував його марганцiвкою.
– Нi про що iнше не було часу й подумати, – гикаючи, сказав вiн. – Можливо, це здаеться вам досить неприемним, але скажiть – гик! гик! – що менi робити? Гик! Ви мусите менi пробачити… Термосом, – вiв далi фельдкурат, забувши, про що говорив перед тим, – називаеться така посудина, яка зберiгае напоi та iжу в первiснiй температурi. Як на вашу думку, колего, яка гра чеснiша, «фербель» чи «двадцять одно»? Я таки десь бачив тебе, – вигукнув вiн, намагаючись обiйняти Швейка i поцiлувати його слинявими губами. – Ми ж разом ходили до школи. Ти славний хлопець, – нiжно промовив вiн i почав гладити свою ногу. – Як ти вирiс iз того часу, вiдколи я тебе не бачив. Побачивши тебе, я забуваю про всi своi страждання.
Нарештi його охопив поетичний настрiй, i вiн завiв мову про повернення до сонячного свiтанку щасливих створiнь i палких сердець.
Потiм упав навколiшки й почав молитися: «Богородице Дiво, радуйся», – причому реготав на весь голос.
Коли вони приiхали, його нiяк не можна було витягти з екiпажу.
– Ми ще не приiхали, – репетував вiн. – Допоможiть! Мене викрадають! Хочу iхати далi! – Його буквально довелося виколупувати з дрожок, як вареного слимака з мушлi. На мить здалося, що його розiрвуть, бо вiн учепився ногами за сидiння. При цьому фельдкурат голосно реготав, гадаючи, що обдурив iх.
– Ви мене розiрвете, панове!
Потiм його потягли нагору сходами у квартиру й кинули, мов лантух, на канапу. Тут вiн заявив, що не платитиме за автомобiль, бо не замовляв його. Понад чверть години Швейк i вiзник мучилися, поки втовкмачили йому, що це були дрожки.
Але фельдкурат протестував, запевняючи, що iздить лише фiакрами.
– Ви мене хочете обдурити, – заявив вiн, значуще пiдморгуючи Швейковi й вiзниковi. – Ми ж iшли пiшки.
Потiм у поривi великодушностi кинув гаманець вiзниковi:
– Бери все! Ich kann bezahlen![135 - Я спроможний заплатити! (нiм.)]. Я не трушуся над крейцером.
Справедливiше було б сказати, що вiн не труситься над тридцятьма шiстьма крейцерами, бо в гаманцi бiльше й не було. На щастя, вiзник ретельно обшукав фельдкурата, згадуючи при цьому слово «ляпаси».
– Коли хочеш, можеш ударити, – вiдповiв фельдкурат, – гадаеш, не витримаю? Я витримаю п’ять твоiх ляпасiв.
У фельдкуратовiй жилетцi вiзник знайшов п’ятiрку й пiшов, проклинаючи свою долю та фельдкурата, який забрав у нього стiльки часу i позбавив до того ж заробiтку.
Фельдкурат засинав дуже поволi, в головi в нього снувалися якiсь плани. Вiн одразу ж хотiв робити все: i грати на фортепiано, i вчитися танцювати, i пiдсмажити собi рибки.
Потiм пообiцяв одружити Швейка з своею сестрою, хоч ii в нього й не було. А ще потiм зажадав, аби його вiднесли на лiжко, i нарештi заснув, виявивши бажання, щоб у ньому визнали людину – iстоту, рiвноцiнну свинi.
III
Увiйшовши вранцi до фельдкуратовоi кiмнати, Швейк побачив його на канапi. Отто Кац лежав i напружено мiркував, хто б мiг його так облити, що вiн аж приклеiвся штанами до шкiряноi канапи.
– Насмiлюсь доповiсти, пане фельдкурате, – сказав Швейк, – це ви вночi…
І кiлькома словами пояснив йому, як страшенно вiн помиляеться, коли думае, що його облили. У фельдкурата голова аж трiщала, вiн був у дуже пригнiченому настроi.
– Не можу пригадати, – сказав вiн, – як я потрапив з лiжка сюди на канапу.
– А ви на лiжку й не були, вас одразу ж, як тiльки приiхали, поклали на канапу. Далi вiдтягти вже не змогли.
– А що я викомарював? І взагалi, я викомарював щось? Хiба, не доведи боже, я був п’яний?
– Як чiп, – вiдповiв Швейк, – до нестями, пане фельдкурате. Був у вас маленький перепiй. Гадаю, вам стане краще, коли переодягнетесь i вмиетесь.
– Я почуваюся так, немовби мене хто змолотив, – поскаржився фельдкурат. – До того ж пити хочеться. Я не бився, бува, з кимсь учора?
– До цього не дiйшло, пане фельдкурате. А сьогоднiшня спрага – це наслiдок учорашньоi. Цього так швидко не здихаешся. Я знав одного столяра, так той уперше впився на Сiльвестра[136 - 31 грудня.] тисяча дев’ятсот десятого року, а першого сiчня вранцi мав таку спрагу й так погано почувався, що змушений був купити собi оселедця i знову напитись, i так робить тепер щодня вже чотири роки. І нема йому рятунку, бо завжди по суботах накуповуе собi оселедцiв на цiлий тиждень. Це вже така карусель, як говорить один фельдфебель з дев’яносто першого полку.
Фельдкурат страждав вiд сильного похмiлля й глибокоi депресii. Якби в цю хвилину його хтось почув, то подумав би, що слухае лекцiю доктора Александра Батека[137 - …що слухае лекцiю доктора Александра Батека – Александр Соммер-Батек (1874—1944) – хiмiк, професор Промислового iнституту (Прага), основоположник сучасноi чеськоi хiмiчноi термiнологii, фундатор чеськоi Армii порятунку, скаутського руху тощо. Поставив багато експериментiв у галузi фiзики, ботанiки тощо. Не вживав алкоголю, не палив, був вегетарiанцем i прихильником спокiйного пережовування iжi. Через рiзноманiтнi лекцii, в яких вiн пропагував у доступнiй i оригiнальний формi здоровий спосiб життя (зокрема лялькова вистава про статевi хвороби для солдатiв, лекцiя про вiрне дихання, прочитана циганам на весiллi тощо) набув репутацii цiкавого дивака, що сприяло створенню ажiотажу навколо його iменi. Автор афоризму «Будьмо джентльменами не за одягом, а за духом».] на тему: «Оголосiмо вiйну не на життя, а на смерть демоновi алкоголю, який вбивае найкращих людей» – або що читае його книгу «Сто етичних iскор».[138 - «Сто iскор етичних» – збiрник афоризмiв А. Батека, який неодноразово перевидавався.]
Правда, висловлювання фельдкурата мали трохи iнший змiст.
– Якби хоч я, – мiркував вiн, – пив якiсь благороднi напоi, наприклад, арак, мараскiн, коньяк, але ж я вчора пив саму ялiвцiвку. Дивуюсь, як я мiг ii пити? Вона ж огидна на смак. Хоча б це була принаймнi вишнiвка. Навигадують люди рiзне свинство i п’ють його, як воду. Адже ялiвцiвка паскудна, нi смаку, нi кольору, тiльки в горлi пече. Якби це була бодай справжня ялiвцiвка, така, як я пив одного разу в Моравii. Але ж ця вчорашня була з деревного спирту й олii. Погляньте лише, як менi вiдригуеться. Горiлка – це отрута, – констатував вiн. – Вона повинна бути чиста, справжня й в жодному разi не виготовлена на еврейських винокурнях холодним способом[139 - …холодним способом – технологiя виготовлення спиртних напоiв без застосування перегонки (тобто без нагрiвання сировини).]. Так само, як i ром. Добрий ром – рiдкiсть. Коли б тут була справжня горiхiвка, – вiн зiтхнув, – вона б менi пiдлiкувала шлунок. Така горiхiвка, як у капiтана Шнабля в Брустi.
Фельдкурат почав порпатися в гаманцi.
– У мене е всього-на-всього тридцять шiсть крейцарiв. А що, якби продати цю канапу, – мiркував вiн, – як ви гадаете? Чи знайдеться покупець на неi? Домовласниковi скажу, що я ii позичив або ii в нас хтось украв. Нi, канапу я залишу. Я краще пошлю вас до пана капiтана Шнабля – позичити менi сто крон. Вiн виграв у карти. Якщо там вам не поталанить – пiдете у Вршовiце, в казарми, до поручика Малера. Як i там не роздобудете – пiдете на Градчани[140 - Вршовiце, Градчани – райони в протилежних кiнцях Праги.] до капiтана Фiшера. Скажете йому, що я мушу заплатити за фураж для коней, а грошi пропив. А якщо й там нiчим не розживетесь, заставимо фортепiано. Хай буде, що буде. Я вам напишу для всiх по кiлька рядкiв. Якщо вiдмовлятимуть – насiдайте. Скажете, що я дуже потребую, що зовсiм без грошей. Видумайте будь-що, але не повертайтеся з порожнiми руками, бо вiдправлю вас на фронт. Спитайте капiтана Шнабля, де вiн купуе свою горiхiвку, й придбайте двi пляшки.
Швейк чудово впорався з дорученням. Його щира наiвнiсть i чесне обличчя примушували вiрити всьому, що вiн казав.
Швейк вирiшив, що краще не розповiдати капiтановi Шнаблю й капiтановi Фiшеру, й поручиковi Малеру про те, що фельдкурат мусить заплатити за фураж для коней, а пiдкрiпив його прохання заявою, що фельдкуратовi, мовляв, необхiдно платити алiменти.
