– Послухай-но, чи ти, бува, не пхав носа до тiеi полiтики? – спитав довгань. З його тону видно було, що в нього прокидаеться симпатiя до Швейка.
– Ще й до якоi полiтики! – усмiхнувся Швейк.
– А чи ти часом не нацiональний соцiалiст[116 - …нацiональний соцiалiст – член чеськоi радикальноi партii, яку в 1898 р. заснував Й. В. Клофач (1868—1942) – мiнiстр оборони Чехословаччини (1918—1920). Метою ii створення були соцiальнi реформи i зближення всiх верств населення на нацiональному грунтi. До неi входили, переважно, робiтники, дрiбнi пiдприемцi, державнi службовцi та вчителi. Їi членом (з 1922 р.) був Е. Бенеш – президент Чехословаччини (1935—1948). Головними засадами полiтики партii на початку ii iснування був антимiлiтаризм i чеський нацiональний радикалiзм. З фашизмом нiчого спiльного не мае.Пiсля початку Першоi свiтовоi вiйни членiв партii було пiддано репресiям (деяких навiть страчено), а самого Клофача заарештовано. Так що запитання конвоiра Швейка було цiлком обгрунтованим.]? Тепер товстун став обережний i втрутився в розмову.
– А що нам до нього? – сказав вiн. – Дивiться, всюди повно людей, i всi витрiщаються на нас. Коли б принаймнi ми могли в якомусь пiд’iздi зняти багнети, щоб не так упадати в очi. Ти не втечеш? А то ми матимемо неприемностi. Правда ж, Тонiку? – звернувся вiн до довганя; той тихо промовив:
– Багнети можна було б зняти. Адже вiн наш.
Тонiк перестав бути скептиком i сповнився спiвчуттям до Швейка.
Вони знайшли пiд’iзд, де зняли багнети, i товстун дозволив Швейковi йти поруч нього.
– Ти б, може, закурив, га? – спитав вiн. – А чи… – Вiн хотiв спитати: «А чи дадуть тобi покурити, перш нiж повiсять!» – але не докiнчив речення, вiдчуваючи, що це було б нетактовно.
Вони закурили, i конвоiри почали розповiдати Швейковi про своi родини, якi живуть в районi Градец Кралове, про жiнок, дiтей, про шматок поля, про едину корiвчину.
– Пити хочеться, – заявив Швейк. Довгань i малий перезирнулися.
– Десь на один кухоль i ми знайшли б, – сказав малий, вiдчуваючи, що довгань не проти. – Але куди-небудь так, щоб не впадало в вiчi.
– Ходiмо в «Куклiк»[117 - «Куклiк» – празька пивниця.], – запропонував Швейк, – гвинтiвки можна лишити в кухнi, шинкарем там Серабона, сокiл[118 - сокiл – член вiдомоi чеськоi гiмнастичноi органiзацii «Сокiл», засн. в 1862 р. М. Тиршом. Їi осередки iснували по всiй Австро-Угорщинi, зокрема i в Галичинi.], його можете не боятися. Там грае скрипка i гармонiя, – говорив вiн далi, – заходять туди i вуличнi дiвчата та iншi пристойнi люди, яких не пускають в «репрезентяк».[119 - …яких не пускають в «репрезентяк» – розм. назва «Репрезентацiйного Дому» – («Палац для урочистих зустрiчей i репрезентацiйних концертiв»). Первiсна назва «Празький Репрезентацiйний Дiм». В народi його дотепно називали скорочено «ПРД», що по-чеськи звучить не дуже пристойно. Тому згодом цей будинок перейменували на «Obecn? D?m» («Громадський дiм»).]
Довгань ще раз перезирнувся з малим i сказав:
– Що ж, ходiмо, до Карлiна ще далеко.
Дорогою Швейк розповiдав iм рiзнi анекдоти; вони прийшли в «Куклiк» у доброму настроi i все зробили так, як порадив Швейк. Гвинтiвки сховали на кухнi й зайшли до залу, де скрипка i гармонiя наповнювали все примiщення звуками улюбленоi пiснi «На Панкрацi е горбочок, там алея, як шнурочок…».
Якась дiвчина сидiла на колiнах у пiдтоптаного на вигляд молодика з рiвненьким продiлом i спiвала хрипким голосом: «Я нагледiв дiвчиноньку, та у неi iнший е».
За одним столиком спав п’яний торгiвець сардинами. Вряди-годи вiн прокидався, грюкав кулаком об стiл i бурмотiв: «Так не годиться!» І знову засинав. За бiльярдом пiд дзеркалом сидiло ще трое дiвчат, що гукали якомусь залiзничному кондукторовi: «Кавалере, почастуйте нас вермутом!» Бiля музикантiв двое сварилися, з’ясовуючи, чи зацапав учора патруль якусь Марженку, чи нi. Один казав, що бачив це на власнi очi, а другий запевняв, що вона пiшла переспати з якимось солдатом у готель «Вальшум».
Бiля самих дверей сидiв солдат iз кiлькома цивiльними й розповiдав iм, як його поранили в Сербii. У нього була перев’язана рука i повнi кишенi сигарет, якi вiн дiстав вiд спiврозмовникiв. Вiн усе говорив, що не може бiльше пити, а один з цiеi компанii, лисий дiдок, безперестанно його заохочував:
– Та пийте, пийте, солдатику, хто зна, чи ще колись зустрiнемось. Замовити для вас якусь пiсню? Ви любите «Сирiтку»?
Це була улюблена пiсня лисого дiдка, i коли за хвилину скрипка i гармонiя заквилили ii, очi старого налилися слiзьми, i вiн завiв деренчливим голосом:
Розуму набрала, i все маму звала, i все маму звала.
Вiд сусiднього стола хтось гукнув:
– Та годi ж бо! Йдiть пiд три чорти! Забирайтесь вже з цiею своею сирiткою!
І наперекiр старому за ворожим столом почали спiвати:
Розлука, розлука,
для серця розпука, розпука…
– Франто! – покликали вони пораненого вояка, заглушивши «Сирiтку» i доспiвавши «Розлуку». – Кинь ти вже iх до бiсового батька та ходи до нас. Плюнь на них i тягни сюди сигарети. Годi тобi розважати овечок Божих.
Швейк iз своiми конвоiрами зацiкавлено дивилися на цю сцену.
Швейк – вiн часто бував тут до вiйни – поринув у спогади, як налiтав сюди, бувало, з облавою комiсар полiцii Драшнер, як його боялися повii, але все ж таки складали про нього пiснi, де все було навпаки.
Якось вони навiть хором заспiвали:
За Драшнера-пана
Пригодонька сталась,[120 - «За Драшнера пана пригодонька сталась» – Драшнер Ладiслав – начальник 4-го департаменту празького управлiння полiцii (вiддiлення гром. порядку – скор. «четвiрка»; аналог сучасноi «полiцii моралi»). На фотографii дiйсно виглядае суворим i невблаганним.]
Марженка упилась,
Його не боялась.
Цiеi митi несподiвано ввiйшов Драшнер у супроводi свого почту, страшний i невблаганний. Всi сiпонулись, як курiпки вiд пострiлу. Таемнi агенти зiгнали всiх докупи, i Швейк теж опинився в цiй компанii, бо на свою бiду, коли комiсар Драшнер зажадав вiд нього посвiдчення особи, спитав: «А чи маете ви на це дозвiл управлiння полiцii?»
Швейк пригадав також одного поета, який висиджував тут пiд дзеркалом, i пiд невгамовну метушню та звуки гармонii писав вiршики й тут же, у «Куклiку», читав iх повiям.
Швейковi конвоiри, навпаки, нiяких спогадiв не мали. Для них це було щось зовсiм нове, i це нове починало iм подобатися. Першим оговтався маленький товстун, бо такi люди не тiльки оптимiсти, але мають нахил i до епiкурейства[121 - …нахил до епiкурейства – система поглядiв давньогрецького фiлософа Епiкура (341—270 рр. до н. е.), яка в повсякденнiй уявi асоцiюеться з потягом до земних насолод життя.]. Довгань ще якусь хвилину боровся сам iз собою, але, позбувшися свого скептицизму, поволi втрачав також i стриманiсть та розсудливiсть.
– Я потанцюю, – вирiшив вiн пiсля п’ятого кухля пива, побачивши, як пари танцюють «шлапака».[122 - «шлапак» – чеський народний танець.]
Товстун зазнавав усiх радощiв життя.
Бiля нього сидiла дiвчина i верзла непристойностi, а в нього вiд ii слiв очi так i вигравали.
Швейк пив. Довгань, натанцювавшись, повернувся iз своею партнершою до стола. Потiм усi вони спiвали, танцювали, безперестанку пили i поплескували своiх подружок. У тiй атмосферi продажного кохання, нiкотину та алкоголю все немов керувалося старим гаслом: «Пiсля нас – хоч потоп».
Пополуднi до них пiдсiв якийсь вояк i запропонував зробити за п’ятiрку флегмону[123 - Гостре, гнiйничкове запалення клiтчатки, що виникае внаслiдок пошкодження шкiри.] або зараження кровi. Шприц, мовляв, при ньому, i вiн може впорснути iм у руку або ногу гас[124 - Цей засiб потрапити в лiкарню був цiлком випробуваний. Але сморiд гасу залишаеться в пухлинi i зраджуе. Бензин кращий, бо швидше випаровуеться. Пiзнiше впорскували ефiр з бензином, а ще пiзнiше досягли iнших удосконалень. (прим. автора)]. Пiсля того будете, каже, лежати щонайменше зо два мiсяцi, а якщо змочувати рану слиною, то, можливо, i з пiвроку, а тодi вас змушенi будуть зовсiм вiдпустити з вiйськовоi служби.
Довгань, який втратив душевну рiвновагу, домовився з вояком, i той в убиральнi впорснув йому гас у ногу.
Коли почало вже добре вечорiти, Швейк запропонував вирушити в путь до фельдкурата. Але маленький товстун, хоч уже ледве ворушив язиком, почав умовляти Швейка залишитися ще. Та й довгань був тiеi думки, що фельдкурат може почекати. Проте Швейковi вже набридло в «Куклiку», i вiн став погрожувати, що пiде сам.
Отож i пiшли, але Швейк пообiцяв, що дорогою вони заглянуть iще куди-небудь.
Вони зайшли до маленького кафе за «Флоренцiею», де товстун продав свiй срiбний годинник, щоб можна було ще порозважатися. Звiдтiля вже Швейк вiв iх попiд руки. Це йому коштувало великих зусиль. Ноги в конвоiрiв увесь час пiдламувались, i iм хотiлося ще кудись завiтати. Маленький товстун мало не загубив пакета для фельдкурата, i Швейковi довелося той пакет нести самому. Коли дорогою iм зустрiчалися офiцер або якийсь старшина, Швейк мусив попереджувати своiх конвоiрiв. Надлюдськими зусиллями й з великою натугою Швейковi нарештi вдалося притягти iх до будинку на Краловськiй вулицi, де жив фельдкурат.
Вiн сам настромив iм багнети на гвинтiвки й стусанами пiд ребра примусив, щоб вони вели його, а не вiн iх.
На другому поверсi, де на дверях квартири була прикрiплена вiзитна картка: «Отто Кац – фельдкурат», – iм вiдчинив якийсь вояк. З кiмнати лунали голоси та дзенькiт пляшок i склянок.
– Wir… melden… gehorsam… Herr… Feldkurat, – через силу промовив довгань, козиряючи вояковi, – ein… Paket… und ein Mann gebracht.[125 - Насмiлюсь… доповiсти… пане фельдкурате… один… пакет… i одного солдата доставлено (нiм.).]
– Залазьте, – сказав вояк, – де ж це ви так набралися? Пан фельдкурат, нiвроку, теж… – Вояк сплюнув.
Вiн пiшов з пакетом. Прибулi довго чекали в передпокоi, поки дверi нарештi вiдчинились i ввiйшов, точнiше, не ввiйшов, а влетiв фельдкурат. Вiн був без пiджака, в самiй жилетцi й тримав у руцi сигару.
– То ви вже тут? – сказав вiн Швейковi. – Оце вас привели? Е-е, нема у вас сiрникiв?
