Бретшнейдер встав i урочисто промовив:
– Бiльш i не треба говорити, ходiмте зi мною в коридор, я скажу вам дещо.
Швейк вийшов за агентом у коридор, де на нього чекала маленька несподiванка. Товариш по склянцi показав йому орлика[27 - …показав… орлика… – на значку агентiв таемноi полiцii Австро-Угорщини було зображено герб iз двоголовим австрiйським орлом. Подiбний значок використовуеться полiцiею Австрii й зараз.] й заявив, що вiн Швейка заарештовуе й негайно вiдведе до полiцii. Швейк намагався довести, що добродiй, очевидно, помиляеться, бо вiн, Швейк, зовсiм не винний, вiн же не сказав жодного слова, яке могло б кого-небудь образити. Однак Бретшнейдер вiдповiв, що Швейк насправдi вчинив кiлька злочинiв, серед яких найголовнiший – державна зрада.
Потiм вони повернулися до шинку, й Швейк звернувся до пана Палiвца:
– Я випив п’ять кухлiв пива та з’iв одного рогалика з сосискою. Тепер дай менi ще чарочку слив’янки, i я пiду, бо мене заарештовано.
Бретшнейдер показав пановi Палiвцу орлика, хвилину дивився на нього, а потiм запитав:
– Ви одруженi?
– Так.
– А ваша дружина може вести торгiвлю за вашоi вiдсутностi?
– Може.
– Ну, то все гаразд, пане шинкарю, – весело промовив Бретшнейдер, – покличте сюди вашу дружину й передайте iй справи, бо ввечерi ми приiдемо по вас.
– Не журися, – потiшив шинкаря Швейк, – мене заарештували тiльки за державну зраду.
– А мене за що? – заскиглив пан Палiвец. – Я ж був такий обережний.
Бретшнейдер усмiхнувся й з переможним виглядом пояснив:
– За те, що ви сказали, нiбито мухи запаскудили нашого найяснiшого цiсаря. Ми вам виб’емо тих мух iз голови, Швейк вийшов iз шинку «Пiд келихом» у супроводi агента. Вiн стежив за виразом Бретшнейдерового обличчя й, коли вони були вже на вулицi, спитав зi своею добродушною посмiшкою:
– Може, менi зiйти з тротуара?
– Навiщо?
– Гадаю, що коли я заарештований, то не маю права ходити тротуаром.
Входячи у ворота управлiння полiцii, Швейк промовив:
– Незчулись, як уже тут. Ви часто буваете «Пiд келихом»?
Саме тодi, як Швейка вели до канцелярii полiцii, в шинку «Пiд келихом» пан Палiвец передавав справи зарюмсанiй дружинi, по-своему заспокоюючи ii:
– Не плач, не рюмсай! Що вони менi можуть зробити через обiсраний цiсарiв портрет?
Отак любо й мило встряв бравий вояк Швейк у свiтову вiйну. Історикiв, без сумнiву, цiкавитиме той факт, що вiн передбачав далеке майбутне. Правда, ситуацiя пiзнiше склалася iнакше, нiж Швейк викладав ii «Пiд келихом», та вiн же не мав дипломатичноi освiти, й це слiд узяти до уваги.
Глава II
Бравий вояк Швейк в управлiннi полiцii
Сараевський замах переповнив полiцiйне управлiння численними жертвами. Тягали одного по одному, а старий iнспектор у приймальнi добродушно говорив:
– Вам цей Фердинанд боком вилiзе!
Коли Швейка замкнули в однiй з багатьох камер другого поверху, там уже сидiло цiле товариство – шiсть чоловiк. П’ятеро примостилися навколо столу, а в кутку на нарах, немов тримаючись осторонь вiд них, чапiв чолов’яга середнього вiку.
Швейк почав розпитувати, за що саме кого посадили. Вiд п’ятьох, що сидiли бiля стола, дiстав майже одну й ту саму вiдповiдь:
«Через Сараево», «через Фердинанда», «через те вбивство пана ерцгерцога», «за Фердинанда», «за те, що в Сараевi пана ерцгерцога спровадили на той свiт».
Шостий, який цурався тих п’ятьох, сказав, що вiн тому не хоче мати з ними нiчого спiльного, аби на нього не впала якась пiдозра; вiн, мовляв, сидить тут лише за спробу вбивства з метою пограбування одного дядька iз Голице.
Швейк пiдсiв до товариства змовникiв; тi вже вдесяте оповiдали, як вони вклепалися в цю iсторiю.
Їх усiх, крiм одного, спiткало це в шинку, винарнi або в кав’ярнi. Винятком був надзвичайно гладкий пан в окулярах, iз заплаканими очима. Його заарештували вдома, на квартирi, бо за два днi до замаху в Сараевi вiн оплатив «У Брейшки» рахунок за двох сербських студентiв-полiтех-нiкiв; до того ж таемний агент Брiкс бачив його п’яненьким у iхньому товариствi в «Монмартрi» на Ржетезовiй вулицi, де вiн за них теж платив, як це стверджував його власний пiдпис у протоколi. На попередньому слiдствi в полiцii вiн у вiдповiдь на всi запитання тiльки одноманiтно квилив:
– Я маю паперову крамницю.
На що дiставав таку ж стереотипну вiдповiдь:
– Це вас не виправдовуе.
Невеликий на зрiст пан, якого схопили у винарнi, був учителем iсторii й намагався викласти власниковi винарнi iсторiю рiзних замахiв. Його заарештували саме тодi, коли вiн кiнчив психологiчний аналiз кожного замаху словами:
– Ідея замаху така ж проста, як «колумбове яйце».
– Так само як те, що вас чекае панкрацька тюрма, – доповнив його висновок комiсар полiцii на допитi.
Третiй змовник був головою добродiйного товариства «Добромiл» у Годковiчках. Того дня, коли стався замах, «Добромiл» влаштував у парку гуляння з музикою. Прийшов жандармський вахмiстр i попросив присутнiх розiйтися, бо, мовляв, Австрiя в жалобi, на що голова «Добромiлу» добродушно вiдповiв:
– Зачекайте хвилинку, хай дограють до кiнця «Гей, слов’яни».[28 - «Гей, слов’яни» – пiсня «Гей, слов’яни» була складена в Празi у 1834 p. словаком Само Томашiком. Надрукована була в Словаччинi у 1838 p. i спiвалась на мотив польськоi мазурки. Пiсня була дуже популярною серед слов’ян i вважалась гiмном слов’янських народiв. Зараз – державний гiмн Сербii й Чорногорii.]
Тепер вiн сидiв з похнюпленою головою й нарiкав:
– У серпнi переобиратимуть правлiння, i коли я доти не повернуся додому, може статися, що мене не оберуть. А мене вже десятий раз обирають головою. Я цiеi ганьби не переживу.
Дивну штуку втнув небiжчик Фердинанд четвертому заарештованому, людинi бездоганноi вдачi й незаплямованоi репутацii. Цiлi два днi вiн уникав будь-яких розмов про Фердинанда й раптом увечерi в кафе за «мар’яжем», б’ючи трефового короля козирною бубновою сiмкою, сказав:
– Сiм кульок, як у Сараевi.[29 - Сiм кульок, як у Сараевi. – Знову йдеться про суб’ективне сприйняття повiдомлення про вбивство (див. прим. – Ф. вбито одним пострiлом).]
П’ятий, котрого, як вiн сам засвiдчив, посадили «через те вбивство пана ерцгерцога в Сараевi», ще й сьогоднi мав наiжене вiд жаху волосся та бороду й тим дуже скидався на кошлатого пiнчера. У ресторанi, де його заарештували, вiн не тiльки не вимовив анi слова, але навiть i газет не читав про вбивство Фердинанда. Вiн сидiв сам-один бiля столика, коли до нього пiдiйшов якийсь пан, сiв навпроти й несподiвано запитав:
– Ви читали?
– Не читав.
– Знаете?
– Не знаю.
