– Швейк! Одягтись i на допит!
– Я одягнуся, – вiдповiв Швейк. – Я проти цього нiчого не маю, але боюся, що тут якась плутанина. Адже мене раз уже з допиту поперли, то я боюсь, аби пани, якi тут сидять зi мною, не гнiвалися, бо я йду вже вдруге на допит, а вони ще й разу там не були. Ще, чого доброго, почнуть менi заздрити.
– Вилiзти й не патякати! – була вiдповiдь на джентльменську заяву Швейка.
Швейк знову опинився перед добродiем з обличчям злочинця, той без будь-якоi передмови запитав твердо й рiшуче:
– У всьому признаетесь?
Швейк втупив своi лагiднi синi очi в невблаганного пана й лагiдно мовив:
– Якщо шановний пан бажають, аби я зiзнався, то я зiзнаюся, менi це не зашкодить. Але якщо скажете: «Швейку, нi в чому не зiзнавайтесь», – я викручуватимуся, хоч би з мене i паси дерли.
Суворий пан написав щось у протоколi й, подаючи Швейковi перо, наказав пiдписатись.
І Швейк пiдписав донос Бретшнейдера з таким додатком:
«Усi вищезазначенi обвинувачення проти мене справедливi.
Йозеф Швейк»
Пiдписавшись, Швейк звернувся до суворого пана:
– Може, треба ще щось пiдписати? Чи, може, прийти менi вже вранцi?
– Вранцi вас вiдвезуть до кримiнального суду, – почув вiн у вiдповiдь.
– О котрiй годинi, шановний пане? Щоб, боронь Боже, не проспати.
– Геть! – ревнуло вже вдруге з того боку стола.
Повертаючись до своеi новоi домiвки з залiзними гратами, Швейк промовив до полiцая, який його супроводив:
– Тут усе йде як по маслу.
Щойно за ним замкнулися дверi, як друзi по камерi засипали його рiзними запитаннями, на якi Швейк ясно й чiтко вiдповiв:
– Я зараз зiзнався, що, мабуть, це я вбив ерцгерцога Фердинанда.
Шестеро чоловiкiв iз жаху зiщулилися пiд завошивленими ковдрами.
Лише боснiець промовив:
– Вiтаю вас.
Вмощуючись на нарах, Швейк сказав:
– Свинство, що в нас тут немае будильника.
Проте вранцi його пiдняли й без будильника i рiвно о шостiй годинi вiдвезли в «зеленому Антонi» до крайового кримiнального суду.
– Хто рано встае, тому Бог дае, – звернувся Швейк до своiх супутникiв, коли «зелений Антон»[36 - «зелений Антон» – вiзок, пофарбований у зелений колiр, в якому возили дрiбних злочинцiв до управлiння полiцii. За однiею з версiй так називався тому, що першим вiзником на ньому був Антон Доуше; назва залишилась i пiсля того, як вiзки замiнили на автомобiлi. Але вiрогiднiшою видаеться версiя, за якою ця назва походить вiд нiм. словоспол. Gr?ner (зелений колiр, що на нiм. злоч. жаргонi означав небезпеку, непевнiсть) Anton (назва берлiнськоi в’язницi на Антонштрассе).] виiздив з ворiт управлiння полiцii.
Глава III
Швейк перед судовими лiкарями
Чистi затишнi кiмнати крайового кримiнального суду справили на Швейка якнайприемнiше враження: побiленi стiни, пофарбованi в чорне грати й гладкий пан Демартiнi – старший наглядач слiдчоi тюрми з фiалковими нашивками й кантами на форменому кашкетi. Фiалковий колiр було запроваджено не тiльки тут, а й для релiгiйних вiдправ у Великопостову середу та Страсну п’ятницю.
Повторювалася славнозвiсна iсторiя римського панування над Єрусалимом. В’язнiв виводили й ставили внизу на першому поверсi перед судом Пiлатiв 1914 року, а слiдчi – сучаснi Пiлати – замiсть чесно вмити руки, посилали по печеню з червоним перцем та по пльзенське пиво до «Тессiгу»[37 - «Тессiг» – празький ресторан.], передаючи до державноi прокуратури все новi й новi протоколи обвинувачення.
Тут, здебiльшого, зникала всяка логiка, а перемагав §, душив §, обовдурював §, пирскав §, смiявся §, загрожував §, убивав § i не прощав §. Це були жонглери законами, жерцi мертвоi букви закону, пожирачi обвинувачених, тигри австрiйських джунглiв, якi розраховували свiй стрибок на обвинуваченого вiдповiдно до номера параграфа.
Виняток становили кiлька осiб (так само як i в полiцiйному управлiннi), котрi ставилися до законiв не так уже й серйозно, бо й помiж куколем знайдеться пшениця.
До одного з таких панiв i привели Швейка на допит. То був лiтнiй добродушний чолов’яга, який, допитуючи колись вiдомого вбивцю Валеша[38 - …допитуючи колись вiдомого вбивцю Валеша – Валеш Алоiз. Працював у Празi садiвником. В 1902 р. на замiськiй вiллi (в змовi iз своею дружиною i дочкою) вбив молотком Матiльду Ганзелiнову i застрелив Йозефа Такача з метою пограбування. Трупи були закопанi поруч в садку. Пiсля сварки з дружиною вiн вiдкопав труп Ганзелiновоi й вiднiс його на смiтник, маючи на метi помститися. Там же вiн залишив картку з написом «Вона була вбита в пiдвалi. Скоро вiдкриеться ще один злочин». В 1905 р. апеляцiйний суд Праги винiс смертний вирок самому Валешу i його дружинi Людмилi. Їх дочку (Франтiшку Єлiнкову) було засуджено до 7 р. ув’язненя суворого режиму. Вона померла у в’язницi м. Ржепи i похована недалеко вiд В. Бабiнського (див. прим. до с. 81). Про Валеша iснуе народна пiсня, яка в цiлому адекватно вiдтворюе перебiг подiй.], жодного разу не забув сказати: «Сiдайте, будь ласка, пане Валеш, тут якраз е один вiльний стiлець». Коли привели Швейка, цей добродiй з властивою йому милою чемнiстю запропонував в’язневi сiсти й сказав:
– Отже, ви i е той самий пан Швейк.
– Гадаю, – вiдповiв Швейк, – що я ним повинен бути, бо й мiй татуньо був Швейк, i мамуня панi Швейкова. Не можу ж я завдати iм сорому, вiдмовившися вiд свого прiзвища.
Ласкавий усмiх промайнув обличчям судового радника, що провадив допит.
– Ну й накоiли ж ви лиха. Чимало лежить на вашiй совiстi.
– Я завжди маю на своiй совiстi чимало всякоi всячини, – усмiхаючись iще ласкавiше, нiж пан судовий радник, сказав Швейк. – Може, я маю на совiстi значно бiльше, нiж зволите мати ви, вельмишановний пане.
– Це видно з пiдписаного вами протоколу, – сказав не менш ласкавим тоном судовий радник. – Чи не чинили, бува, на вас у полiцii якогось натиску?
– Та боронь Боже, ласкавий пане. Я сам iх питав, чи мушу пiдписатися, а коли менi запропонували пiдписатися, то я iх i послухав. Не битися ж менi з ними через свiй власний пiдпис. Я б собi цим аж нiяк не допомiг. Порядок е порядок, i нема про що тут балачку розводити!
– Пане Швейку, ви почуваете себе цiлком здоровим?
– Щоб цiлком здоровим, то не скажу, вельмишановний пане раднику. Маю ревматизм, натираюсь оподельдоком.
Лiтнiй пан знову ласкаво посмiхнувся.
– Що б ви сказали, якби ми вас вiдправили на огляд до судових лiкарiв?
– Сподiваюся, що зi мною не так уже зле, щоб тi пани марнували на мене свiй час. Мене вже оглядав якийсь пан лiкар у полiцii, чи, бува, не хворий я на трипер.
– Знаете, пане Швейку, ми все ж таки спробуемо звернутися до судових лiкарiв. Скличемо добру комiсiю, посадовимо вас до слiдчоi в’язницi, ви там гарненько вiдпочинете. Мiж iншим, ще одне запитання. Ви, згiдно з протоколом, нiбито проголошували, що ось незабаром вибухне вiйна?
– Вибухне, вельмишановний пане раднику, ось-ось вибухне.
– А не бувае у вас вряди-годи якихось ударiв?
– Нi, не бувае, пане раднику. Правда, одного разу мене ледве не вдарила якась машина на Карловiй площi, але це було багато рокiв тому.
