Нiхто любив мене, вiтав,
І я хилився нi до кого,
Блукав собi, молився Богу
Та люте панство проклинав.
І згадував лiта лихii,
Поганi, давнii лiта,
Тойдi повiсили Христа,
Й тепер не втiк би син Марii!
Нiгде невесело менi,
Та, мабуть, весело й не буде
І на Украй[нi], добрi люде,
Отже таки й на чужинi.
Хотiлося б… та й то для того,
Щоб не робили москалi
Труни iз дерева чужого,
Або хоч крихотку землi
Із-за Днiпра мого святого
Святii вiтри принесли,
Та й бiльш нiчого. Так-то, люде,
Хотiлося б. Та що й гадать…
Нащо вже й Бога турбовать,
Коли по-нашому не буде.
[Друга половина 1847,
Орська крiпость]
Сон
Гори моi високii,
Не так i високi,
Як хорошi, хорошii,
Блакитнi здалека.
З Переяслава старого,
З Виблоi могили,
Ще старiшоi… мов тi хмари,
Що за Днiпром сiли.
Іду я тихою ходою,
Дивлюсь – аж он передо мною
Неначе ди?ва виринають,
Із хмари тихо виступають
Обрив високий, гай, байрак;
Хатки бiленькi виглядають,
Мов дiти в бiлих сорочках
У пiжмурки в яру гуляють,
А долi сивий наш козак
Днiпро з лугами вигравае.
А онде, онде за Днiпром
На при?горi, нiби капличка,
Козацька церква невеличка
Стоiть з похиленим хрестом.
Давно стоiть, виглядае
Запорожця з лугу…
З Днiпром своiм розмовляе,
Розважае ту?гу.
Оболонками старими,
Мов мертвець очима
Зеленими, позирае
На свiт з домовини.
Може, чаеш оновлення?
Не жди тii слави!
Твоi люде окраденi,
А панам лукавим…
Нащо здалась козацькая
Великая слава?!..
І Трахтемиров геть горою
Нечепурнi своi хатки
Розкидав з долею лихою,
Мов п’яний старець торбинки.
А он старе Монастирище,
Колись козацькее село,
Чи те воно тойдi було?..
Та все пiшло ц[арям] на грище:
І Запорожжя, i село…
І монастир святий, скарбниця, —
Все, все неситi рознесли!..
А ви? ви, гори, оддали!!..
Бодай нiколи не дивиться
На вас, проклятii!! Нi, нi…
Не ви проклятi… а гетьмани,
Усобники, ляхи поганi!!..
Простiть, високii, менi!
Високii! i голубii!
Найкращi в свiтi! найсвятii!
Простiть!.. Я Богу помолюсь…
Я так ii, я так люблю
Мою Украiну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неi душу погублю!
Над Трахтемировим високо
На кручi, нiби сирота
Прийшла топитися… в глибокiм,
В Днiпрi широкому… отак
Стоiть одним-одна хатина…
З хатини видно Украiну
І всю Гетьманщину кругом.
Пiд хатою дiдусь сивенький
Сидить, а сонечко низенько
Уже спустилось над Днiпром.
Сидить, i дивиться, i дума,
