А сльози капають… «Гай-гай!.. —
Старий промовив. – Недоуми!
Занапастили Божий рай!..
Гетьманщина!!..» І думнее
Чоло похмарiло…
Мабуть, щось тяжке, тяжкее
Вимовить хотiлось.
Та не вимовив…
......
«Блукав я по свiту чимало,
Носив i свиту i жупан…
Нащо вже лихо за Уралом
Отим киргизам, отже, й там,
Єй же богу, лучше жити,
Нiж нам на Украйнi.
А може, тим, що киргизи
Ще не християни?..
Наробив ти, Христе, лиха!
А переiначив?!
Людей Божих?! Котилися
І нашi козачi
дурнi голови за правду,
За вiру Христову,
Упивались i чужоi
І своеi кровi!..
А получшали?.. ба де то!
Ще гiршими стали,
Без ножа i автодафе людей закували
Та й мордують… Ой, ой, пани,
Пани-християне!..»
Затих мiй сивий, битий тугою,
Поник старою буй-головою.
Вечерне сонечко гай золотило,
Днiпро i поле золотом крило,
Собор Мазепин сяе, бiлiе,
Батька Богдана могила мрiе,
Киiвським шляхом верби похилi
Трибратнi давнi могили вкрили.
З Трубайлом Альта меж осокою
Зiйшлись, з’еднались, мов брат з сестрою.
І все те, все те радуе очi,
А серце плаче, глянуть не хоче!
Попрощалось ясне сонце
З чорною землею,
Виступае круглий мiсяць
З сестрою зорею,
Виступають iз-за хмари,
Хмари звеселiли…
А старий мiй подивився,
Сльози покотились…
«Молюсь тобi, Боже милий,
Господи великий!
Що не дав менi загинуть,
Небесний Владико.
Що дав менi добру силу
Пересилить горе
І привiв мене, старого,
На сi святi гори
Одинокий вiк дожити,
Тебе восхвалити,
І Твоею красотою
Серце веселити…
І поховать побитее
Грiхами людськими
На горах оцих високих
І витать над ними…»
Утер сльози нехолоднi,
Хоч не молодii…
І згадував лiта своi
Давнii, благii…
Де, як, коли i що робилось?
Було що справдi, а що снилось,
Якi моря перепливав!..
І темний гайок зелененький,
І чорнобривка молоденька,
І мiсяць з зорями сiяв,
І соловейко на калинi
То затихав, то щебетав,
Святого Бога вихваляв;
І все то, все то в Украiнi!..
І усмiхнувся сивий дiд…
Бо, може, нiгде правди дiть,
Було таке, що й женихались,
Та розiйшлися, не побрались,
Покинула самого жить,
В хатинi вiку доживати!..
Старий мiй знову зажуривсь,
Ходив довгенько коло хати,
А потiм Богу помоливсь,
Пiшов у хату ночувати.
А мiсяць хмарою повивсь.
Отакий-то на чужинi
Сон менi приснився!
Нiби знову я на волю,
На свiт народився.
Дай же, Боже, коли-небудь,
