Дарина на радощах чмокнула свого друга в щоку. Максим почервонiв i пiшов з кабiнету, а вона негайно набрала номер телефону батька.
– Татусю, – майже iстерично вимовила Дарина. – Ти менi потрiбен дуже-дуже зараз на моiй роботi. Будь ласка, приiжджай без питань. Цiлую до зустрiчi.
На останньому «цiлую» Дарина вже прибрала телефон вiд вуха i натиснула скидання. Вона знала, що пiсля такоi розмови батьковi нiчого не залишиться, як прибiгти до безцiнноi доньки. Вона не любила манiпулювати улюбленим родичем, але iнодi обставини брали верх над ii чеснiстю.
Олександр Миколайович приiхав дуже швидко. Вiн захеканий, весь розпашiлий вбiг до кабiнету Дарини, за ним поспiшав Венiамiн Тихонович. Керiвник тримався стримано, але його хвилювання видавали вуха, якi стали яскраво червоного кольору.
– Що трапилось? – закричав Св’ятопятов.
– Ой, татусю! Пробач, будь ласка. Я тебе налякала? – невинно, по-дитячому вiдповiла Дарина. – Тут просто таке. Іди сюди, сiдай, я тобi покажу.
Дарина обережно провела батька по кабiнету i посадила в свое робоче крiсло. Олександр Миколайович глибоко дихав i тримався за серце. Дарина не придiлила уваги своему керiвнику, тому той тихенько пiшов.
– Тато, вибач, ти добре себе почуваеш? – ласкаво поцiкавилася Дарина.
– Як сказати. Я так швидко вiд автiвки до дверей вже давно не бiгав. До того ж ти змусила мене порушити кiлька правил дорожнього руху, а я, мiж iншим, представник закону. І взагалi, бiльше так нiколи не роби! Я думав з тобою щось трапилося!
– Вибач, ну будь ласка, – вибачилась Дарина.
– Гаразд, розповiдай, яка справа у тебе до мене.
Дарина присiла на край столу, витягнула перстень з конверта i почала розповiдати.
– Звiдки вiн у тебе? – здивувався Св’ятопятов.
– З вiддiлення надiслали на оцiнку, – пояснила Дарина. – Менi здаеться, я знайшла власника. Цей перстень прийшов до нас в перелiку лотiв, вiн рахувався за однiею бабусею, яка пiшла з цього свiту, Макаровою М.П… Ось, дивись на екран. Однак знайдено прикрасу на руцi молодоi особи. Я припускаю, що вбита дiвчина мае пряме вiдношення до Макаровоi М.П… Можливо донька, онучка або просто знайома. Знайдемо, хто така Макарова, знайдемо данi на власницю руки.
Дарина закiнчила свiй короткий монолог i благально подивилася на батька.
Той насупився, трохи подумав, потiм вимовив:
– Це хороша робота, ми спробуемо знайти родичiв цiеi Макаровоi. Шкода, що вона пiшла в iнший свiт. А що сама прикраса? Мае цiннiсть?
– Все надзвичайно загадково! – вигукнула Дарина. – Я не можу вiдповiсти точно про ii вартiсть, тому що не можу визначити вiк виробу. Менi потрiбно трохи часу для вивчення перстню. Я мрiю, щоб прикраса стала коштовним лотом на нашому аукцiонi.
– З приводу лота, не поспiшай. Це все ж таки доказ, – суворо вiдповiв Св’ятопятов. – А ось що стосуеться iнформацii, яку ти змогла знайти, то вона дiйсно дуже цiнна. Тепер у нас з'явилася важлива зачiпка. Завдяки Макаровiй ми зможемо просунутися в розслiдуваннi вперед, я сподiваюся. Розумниця, перешли менi висновки по електроннiй поштi, вiддам все слiдчiй.
Св’ятопятов вже мав намiр пiдвестися, але Дарина рiзко схопила його за руку. Полковник не втримався i плюхнувся назад у крiсло.
– Татко, будь ласка, можна я допоможу в цьому розслiдуваннi, – знову благально попросила Дарина.
– Не зрозумiв, – здивувався Св’ятопятов.
– Я дуже хочу дiзнатися iсторiю цiеi прикраси. Я ж iсторик, а тут загадка на загадцi. І вбивство i померла Макарова i сама прикраса дуже незвичайна. Будь ласка, будь ласка, будь ласка…
– Так хто ж тобi заважае? Займайся. Он у тебе Інтернет i книжки рiзнi,– спокiйно вiдповiв полковник. – Вивчай собi на здоров'я.
– Нi ти не зрозумiв. Я хочу брати участь у розслiдуваннi. Я хочу мати доступ до цiеi прикраси i отримувати iнформацiю по ходу слiдства.
Св’ятопятов зi скрипом розсмiявся. Це було бiльше схоже на кашель, нiж на виплеск позитивних емоцiй.
– Дариночка, при всiй моiй любовi до тебе, я не можу дозволити вести цю справу разом з квалiфiкованими спiвробiтниками правоохоронних органiв. Це небезпечно i… – полковник не закiнчив речення.
– Так, але я можу виступати в якостi консультанта з антикварноi речi, яка причетна до вбивства. А раптом це все через цей перстень?
Св’ятопятов замислився. Йому чомусь згадався таемничий гiсть, який приходив до вiддiлку, щоб впiзнати вiдiрвану руку. Так от значить, як вiн змiг визначити, кому належить вiдокремлена частина тiла. По персню!
– Добре, – твердо вiдповiв полковник. – Я завтра напишу офiцiйний запит твоему керiвнику про те, що ти запрошена консультантом в розслiдуваннi у справi вбитоi дiвчини.
– Сьогоднi! – радiсно вигукнула Дарина.
– Що сьогоднi? – не зрозумiв полковник.
– Сьогоднi напишеш запит моему керiвнику, що я офiцiйно стаю консультантом в справi вбитоi дiвчини.
Св’ятопятов глибоко зiтхнув.
– Добре, сьогоднi.
– Так! Я знала! – вигукнула Дарина i мiцно поцiлувала батька в щоку.
Полковник ще раз зiтхнув i поiхав писати офiцiйного листа.
Дарина не могла повiрити, що iй вдалося вмовити батька. Вона сподiвалася, ii знання в областi антикварiату зможуть допомогти в розслiдуваннi. Дарина ще довго сидiла в Інтернетi в пошуках вiдповiдей на своi питання. Можливо, перстень не принесе багатство аукцiонному дому, але щось в ньому е таемниче, навiть мiстичне. Дарина поклала опис завдання i прикрасу в конверт. Потiм набрала в Інтернет пошуку: «перстень кров ворона». Перше, що випало на сторiнцi, це книга «Кров ворона». Далi статтi про воронiв i знову книга, книга, книга. Дарина ще трохи пограла словами, але ii спроби нi до чого результативного не привели.
Вже стемнiло, коли вона вибралася зi свого офiсу на вулицю. Пахло весною. Прогрiте повiтря ще огортало своiм оксамитом, хоча вже вiдчувався наступ прохолодноi ночi. Мiсто жило своiм життям. Яскравi вогнi кафе вабили приеднатися до хмiльного хороводу теплого вечора. Але, незважаючи на численнi смс i дзвiнки друзiв, Дарина просто хотiла трохи постояти на мiсцi, а потiм сiсти в автомобiль i поiхати додому до свого нового спiвмешканця. Тим бiльше, доказ довелося взяти iз собою, тому що особистого сейфа у Дарини в кабiнетi не було, а секретар давно пiшла. Але, насправдi, iй просто не хотiлося розлучатися з перснем. На секунду Дарина побажала, щоб це прикраса виявилася простою дрiбничкою, яку потiм вона зможе випросити у свого батька. Їi навiть не збентежило те, що ще кiлька днiв тому перстень прикрашав великий палець особи, яка залишила цей свiт. Дарина мiцнiше притиснула конверт до себе i попрямувала до автомобiля.
Через двадцять хвилин вона вже вiдкривала дверi своеi квартири, де ii сонно зустрiчав маленький пухнастик. Муська позiхнувши, пiдбiг муркотiти до господинi.
– Ти мiй нiжний звiр, – погладила Дарина свого вихованця. – Скучив? Я теж скучила. Зараз буду тебе годувати.
Дарина зняла пальто, кинула торбину на тумбочку, а поруч поклала конверт. Вимила руки i вiдразу попрямувала на кухню. Насамперед погодувала вихованця, а пiсля зазирнула в холодильник.
– Ось так, Муська, твоеi iжi завались, а у мене миша повiсилася, – прокоментувала Дарина вмiст порожнiх полиць. – Переходжу на котячий корм.
Муська начебто зрозумiв, про що сказала його господиня, тому вiдiрвав мордочку вiд миски i невдоволено нявкнув.
– Гаразд-гаразд, зараз що-небудь замовлю.
Дарина, недовго вагаючись, набрала телефон своеi улюбленоi закусочноi. Вона замовила пiцу асортi.
– Ех, Муська, будемо з тобою товстiти. Муська!
Поки Дарина спiлкувалася з оператором закусочноi, вихованець закiнчив трапезу i вирiшив зайняти себе корисною справою. Дарина застала свого улюбленця, коли той, забравшись на тумбочку, стягнув конверт з доказом i вже до половини його розлущив.
– Муська! – повторила вона. – Ти що робиш?! Фу! Зупинись!
Вона намагалася витягнути залишки вмiсту конверта з чiпких лап свого домашнього вихованця. Вийшло це не вiдразу, тому вiд фотографiй i супровiдного листа залишилися тiльки шмаття.
