40 Жалiсний чую, i голос, озвавшись, до слуху доходить:
«Нащо, Енею, нещасного рвеш ти? Померлому – спокiй!
Нащо ти руки скверниш? Тож був не чужинцем я в Троi,
Анi ця кров не тече з деревини. Геть з клятого краю,
Геть, з узбережжя тiкай загребущого! Знай, Полiдор я!
45 Тут ось залiзне насiння iз ратищ мене поховало,
Й держална гострi тих ратищ ростуть». Тодi-то тривога
Впала непевна на мене, що аж остовпiв я, i дибом
Стало волосся на тiм'i, а слово у горлi застрягло.
Це ж бо нещасний Прiам Полiдора того вже ранiше
50 Вислав таемно, щоб жив у владики фракiйського.
Безлiч Золота дав йому, тiльки надiю на зброю дарданську
Тратить почав i побачив, що мiсто в облозi навколо.
Той же, як тевкрiв зломилася сила й покинуло щастя,
До переможцiв пристав, перейшов в Агамемнонiв табiр,
55 Мав за нiщо вiн сумлiння – убив Полiдора й насильством
Золото все захопив. Гей, та до чого ж людей ти доводиш,
Золота клята жаго! Щойно жах моi костi покинув,
Вибранцям першим народу й насамперед батьку своему
Доповiдаю про божi ознаки й прошу iх поради.
60 Думка була в них однакова: проклятий край цей лишити,
Де осквернили гостиннiсть, i вiтровi флот наш пiддати.
Тож Полiдоровi чинимо похорон ми, i великий
Пагорб землi насипаемо, й манам жертовник становим
В темних пов'язках жалоби мiж чорних сумних кипарисiв.
65 Коси розплiвши, за звичаем стали жiнки Ілiону
В коло й пiнисте з дiйниць молоко iще тепле зливають.
В жертву священноi кровi iз чаш ми ллемо, щоб в могилi
Душу впокоiти, й голосно наше прощання лунае.[50 - Стародавнi греки i римляни скроплювали могилу померлого молоком, медом, вином i кров’ю жертовних тварин.]
Потiм, як тiльки вже стало можливо довiритись морю,
70 Хвилi й вiтри вгомонились i Австер в дорогу покликав,
Друзi на берег виходити стали i судна стягати.
От уже пристань за нами, й мiста вже далеко, i землi.
Є серед моря священна земля,[51 - Священна земля – острiв Делос, мiсце народження Аполлона i Дiани.] iз усiх найлюбiша
Матерi доньок Нерея[52 - Дорiдi, дружинi Нерея.] й Нептуну егейському також.
75 Землю, що вздовж узбереж усiляких ранiше блукала,[53 - До народження Аполлона i Дiани Делос був плавучим островом.]
Божий стрiлець прикрiпив до Мiкону i урвищ Гiару[54 - Божий стрiлець – Аполлон, що разив стрiлами.]
Й дав iй можливiсть на мiсцi устоять, з вiтрiв глузувати.
Отже, туди завернув я, i нас прийняла та краiна
В пристань затишну, знесилених. Тiльки ввiйшли ми i шану
80 Мiсту на честь Аполлонову склали, назустрiч нам вийшов
Анiй-владика, жрець Феба i цар над народом, на скронях
Мав вiн пов'язки i лаври священнi, – вiн зразу ж Анхiса,
Давнього друга, пiзнав. І руки подавши, як друзi,
Ми до оселi ввiйшли. У храмi з камiння старого
85 Став я благати: «Тiмбрею, о дай менi рiдний притулок,
Мури знеможеним дай нам, народ дай i мiсто тривале,
Другий троянський Пергам збережи, що його нам лишили
Греки й жорстокий Ахiлл. Хто вождем у нас буде, куди нам
Йти, де спинитися? Провiсть дай, батьку, нам в душi вселися».
90 Ледве сказав я слова цi, як все затряслося довкола:
Гай божественний, пороги i цiла гора до основи,[55 - Гора – маеться на увазi Кiнт.]
І залунав вiд тринiжка, з святинi вiдкритоi гомiн.
Ми у покорi вклонились додолу i голос почули:
«Плем'я Дардана суворе, – земля, що найперше пустила
95 В свiт вас, вона вас i прийме, до лона свого вас пригорне
З радiстю, тiльки найдiть ви стару свою матiр. А там вже
Плем'я Енея на всiх узбережжях володарем буде,
Й дiти дiтей, i iх поколiння далекi». Так мовив
Феб нам, i радiсть усiх пойняла. Всi жваво питають,
100 Де ж то мiсцевостi тi, до яких Аполлон закликае,
З блудних наказуе мандрiв вертатись. Тодi, спогадавши
Пам'ять героiв старих, так мiй батько: «Послухайте, – каже, —
Люду вождi, i знайте, яка жде вас доля. На морi
Крит е. Юпiтера острiв великого, й Їда-гора е.[56 - Юпiтера острiв – там нiби народився цей бог.]
105 Там саме нашого роду колиска. Сто мiст там великих,
Кожне з них – царство багате. Якщо не обманюе пам'ять,
Звiдти i Тевкр, наш предок, найперше прибув на ретейський
Берег i вибрав те мiсце на царство. Нi Троя, нi замок
Ще не стояв там пергамський, в долинi селилися люди.
110 Звiдти й наставниця наша Кiбела, i звiдти походять
Сурми лункi корибантiв[57 - Корибанти – жерцi богинi Кiбели.] i гаю iдайського шепiт,
Звiдти й таемностi вiри, i леви, що iх запрягали
У колiсницю богинi. Рушайте, й куди заведуть вас
Божi накази, ходiмо i, силi вiтрiв поклонившись,
115 Їдьмо у царство кносiйське.[58 - Царство кносiйське – острiв Крит.] Дорога туди недалека;
Хай нам поможе Юпiтер, а ранок вже третьоi днини
На узбережжi прикритському флот наш застане». Так каже
Й жертви належнi складае богам: вола для Нептуна,
В жертву вола i тобi, Аполлоне прекрасний, ягницю ж
120 Чорну завiям, а бiлу зефiрам прихильним приносить.
Мали ми вiстку, що, прогнаний, батькiвське царство покинув
Ідоменей, що критськi звiльнилися всi узбережжя
Й ждуть там на нас, ворогами залишенi, вiльнi оселi.
Ми покидаем Ортiгii пристань, по морю пливемо
125 Попiд вакханськi узгiр'я на Наксос,[59 - Острiв Наксос славився культом Вакха.] зелену Донiсу,
І Олеар, i Парос снiжно-бiлий,[60 - Парос снiжно-бiлий – вiд бiлого мармуру, що його добували на цьому островi.] Кiклади, по морю
В коло розсiянi, iдем по водах, де землi ряснiють.
Крики моряцькi у рiзних змаганнях i спорах лунають,
В прадiдню землю на Крит закликають пливти за попутним
130 Вiтром, що вiе у спину з корми. Аж приiхали, врештi,
В давню краiну куретiв. Тут швидко будую я мури
Мiста, якого так прагнуть, – назвав я його Пергамея.
Назвою втiшений люд закликаю, щоб щиро любив вiн
