З мiста цього не лишити нiчого боги ухвалили,
660 Й це неминуче, а ти захотiв до загибелi Троi
Ще приеднати себе й своiх рiдних, – цiй долi вже навстiж
Дверi вiдчиненi. Скоро вже прийде у кровi Прiама
Скупаний Пiрр, що сина убив на очах його батька
Й потiм ще й батька убив при жертовнику. От ти для чого,
665 Матiнко рiдна, мене вiд списiв i вогню врятувала, —
Щоб в своiм домi я ворога стрiв, коли син мiй Асканiй,
Батько й Креуза в кровi своiй власнiй купатися будуть?
Зброю, гей, зброю давайте, мужi, бо остання година
Б'е нам, побитим. Ідiм на данайцiв, до бою вертаймось,
670 Щоб без вiдомсти сьогоднi нiхто з нас в бою не загинув».
Знову мечем оперезуюсь, знов закладаю на лiву
Руку свiй щит, прикрiпляючи, й з дому виходжу.
Та жiнка Впала до нiг менi, тут, на порозi, й Іула малого
Батьковi вгору пiднявши, припала до мене i мовить:
675 «Йдеш ти на смерть, тож i нас iз собою бери, ми готовi.
Та якщо досвiд твiй каже, що в зброi ще е оборона,
Перше цей дiм захищай. Бо на кого ж маленький Іул наш,
Батько i та, що колись була жiнкою в тебе, лишиться?»
Так промовляла i всю наповнила жалем оселю.
680 Враз показалося явище дивне, що годi й сказати.
Просто у нас на руках, у батькiв, охоплених смутком,
Видимо знявся на самiм вершечку голiвки Іула
Вогник легесенький вгору, й почав нешкiдливо лизати
Кучерi хлопця м'якенькi, i гладити личко рожеве.
685 Ми тремтимо з переляку, й палаючi кучерi рвемо,
І намагаемось вогник святий погасити водою,
Батько ж Анхiс спрямовуе весело очi на зорi,
Руки здiймае до неба i слово таке промовляе:
«О всемогутнiй Юпiтере, чуеш ти нашi благання,
690 Зглянься ж на нас! Якщо гiдна щедрот твоiх наша
побожнiсть, Дай нам ознаку, наш батьку, упевни у тому, що бачим».
Ледве це старець промовив, як раптом понiсся iзлiва
Гуркiт з небес громовий i крiзь пiтьму зоря пролетiла
Свiтлом слiпучим, ще й смуга довжезна за нею тягнулась.
695 Бачили ми, як вона, над покрiвлею дому майнувши,
В лiсi Ідайськiм далеко сховалася, свiй позначивши
Шлях променистий, i довго ще в небi палала та свiтла
Смуга, i сiркою довго усе навкруги димувало.
Цим переконаний батько тодi устае i на небо
700 Дивиться, кличе богiв i мольби шле до зiрки святоi:
«Рiднi богове, я вже не барюсь, i де кличете, йду я.
Дiм цей врятуйте, врятуйте онука. То ваше знамення.
Троя – у вашiй опiцi. Тобi уступаю, мiй сину,
І не вiдмовлюся йти за тобою як вiрний товариш».
705 Так вiн сказав. А вогню гуготiння усе виразнiше
Йде крiзь будинки, i хвилями котить все ближче пожежа.
«Гей же, мiй батечку любий, на спину менi садовися,
Сам тобi плечi пiдставлю, тягар цей менi не завадить.
Як би тепер не було, в нас одна небезпека е спiльна,
710 Й спiльний рятунок обох нас чекае, й Іул наш маленький
Пiде iз нами, а трохи оподаль iтиме дружина.
Ви, моi слуги, уважно затямте все те, що скажу вам:
Є поза мiстом могила, i храм стародавнiй Церери
Там опустiлий стоiть, i старий кипарис коло нього;
715 Нашi побожнi батьки шанували той храм довгi роки.
Там бiля храму ми стрiнемся всi, звiдкiля хто надiйде.
Батьку, ти святощi вiзьмеш у руки i рiдних пенатiв.
Їх доторкатись не личить менi, коли з бою такого,
З сiчi такоi кривавоi я повертаюсь, аж доки
720 Я не обмиюсь живою водою».
Так я промовив, i шию, i плечi широкi згинаю,
Шкуру левину жовтаву стелю на одежу й схиляюсь
Взяти тягар свiй. За руку вчепився Іул мiй маленький
І пiдбiгае за батьком нерiвними кроками; ззаду
725 Квапиться жiнка. Йдемо крiзь закутини, в пiтьму сповитi.
Тут-то мене, кого жодна ще зброя нiде не страшила,
Нi величезнi грецькi фаланги, що стали навпроти, —
Кожний вiтрець вже лякае, звук кожен мене непокоiть.
Весь я за ношу тремчу, за супутникiв любих боюся.
730 Вже наближавсь я до брам i, здавалось, страхiття
дороги Вже обминув, аж доходить до вух моiх, чую, десь тупiт
Крокiв численних; а батько крiзь темiнь зирнув i гукае:
«Сину, тiкай, бо женуться, – й щити вже я сяючi бачу,
Мiдi я блиск пiзнаю». Тут не знаю, яке зловороже
735 Розум менi божество вiдняло, помутивши, бо тiльки
Я завернув з роздорiжжя i вийшов iз вулиць знайомих,
Раптом дружину Креузу у мене, невдахи, забрала
Доля нещадна. Не знаю, спинилася десь на хвилину
І заблудила, чи, може, втомившися, трохи присiла;
740 Годi сказати, та бiльше у вiчi ii я не бачив.
Не оглядавсь позад себе тодi я, менi-бо й на думку
Навiть не спало, що, може, згубилась, аж поки прийшли ми
Всi до узвишшя й святого, старинного храму Церери.
Тут ми зiбралися всi, лиш ii бракувало, – i сина,
745 І чоловiка вона обманула. На кого, безумний,
Не нарiкав я з людей i з богiв, i що жахливiше
Бачив я в знищенiм мiстi? Асканiя, батька Анхiса
Й Троi пенатiв на друзiв лишив я, в ярку заховавши.
Сам я до мiста вернувся, ясну свою зброю надiвши.
750 Ще раз я вирiшив спробувать щастя, i знов перебiгти
Через всю Трою, i голову знову пiддать небезпекам.
Отже, до мурiв найперше вертаюся, до потемнiлих
