Вогнища цi i щоб замок високий над мiстом поставив.
135 Майже всi судна були вже на березi в мiсцi сухому,
Молодь женилась i бралась до працi на новому полi;
Я iм закони давав i оселi. Аж раптом дихнуло
Гниллю повiтря, зловiйна зараза народу дiткнулась,
Поле й сади навiстила пора смертоносна. Однi вже
140 З милим життям розстаються, а других з нiг валить хвороба.
Тут iще Сирiус ниви почав неродючi палити:
Зела горiли й засiв, який знидiв, не дав з чого жити.
Знов до оракула Феба в Ортiгii батько по морю
Каже пливти нам i ласки просити, коли вже, нарештi,
145 Буде кiнець цiй недолi, де скаже шукати розради
Нашому горю, куди повернути на шлях нам накаже.
Нiч вже настала, i сон огорнув на землi всi iстоти,
Як показалися перед моiми очима священнi
Божi подоби й пенати з'явились фрiгiйськi, яких я
150 Винiс iз Троi, з вогненного моря, як мiсто горiло.
Добре у снi пiзнавав я iх, бо у вiдчиненi вiкна
Повного мiсяця сяйво широким лилося потоком.
Так говорили вони i словами журбу розганяли:
«Те, що сказав би самому тобi Аполлон, якби сам ти
155 Помандрував до Ортiгii, тут вiн вiщуе, i нас вiн
Шле до порогiв твоiх. Із тобою ми йшли крiзь пожежу
Троi в боях, крiзь розбурхане море плили кораблями —
Й внукiв твоiх аж до зiр зведемо, володiння всесвiтне
Мiсту дамо;[61 - Римовi.] приготуй для могутнiх i мури могутнi;
160 І не лякайся ти труднощiв довгих у втечi й мандрiвцi.
Треба оселю змiнити. Не цi береги тобi радив
І не на Критi звелiв Аполлон оселитись делiйський.
Є-бо краiна, що назву Гесперii мае вiд грекiв,
Древня краiна, у зброi могутня й родючiстю славна.
165 Там енотрiйцi ранiше жили, а тепер, повiдають,
Землю ту iх поколiння назвало Італiя йменням,
Провiдника свого. Наша земля це, i звiдти походить
Батько Дардан та Іас, а вiд нього й весь рiд наш.[62 - Дардан та Іас народилися в Італii, в Етрурii, i переселилися до Малоi Азii, до Троади.] Вставай же
Й весело батьку старому слова передай цi незмiннi:
170 Хай вiн шукае Корiта й авзонських земель, бо Юпiтер
Не дозволяе тобi оселитись в краiнi дiктейськiй».[63 - Краiна дiктейська – Крит.]
Вражений цими словами й видiнням богiв, я зiрвався
Зараз з постелi, бо був це не сон, але справдi вiч-на-вiч
Бачив я iх, на iх головах бачив вiнки я, дивився
175 Їм ув обличчя; по цiлому тiлi пiт лився холодний.
Руки своi я в благаннi до неба пiдношу й зливаю
Вогнище чистим вином. І, цю жертву принiсши, iду я
Прямо до батька Анхiса i вiстку веселу приношу,
Все по порядку йому викладаю. Вiн визнав подвiйним
180 Рiд наш i двох прабатькiв,[64 - Тевкра i Дардана.] i визнати мусив, що знову
Вiн помилився у виборi мiсць стародавнiх, i каже:
«Сину, зазнав ти троянськоi долi, про це лиш Кассандра
Нам ворожила. Тепер пригадав я, казала, яка нас
Доля чекае; й Гесперiю завжди вона, й iталiйське
185 Царство тодi споминала. Та хто був би вiрив, щоб тевкри
До узбереж гесперiйських дiйшли i кого могли зрушить
В час той пророцтва Кассандри? Скорiмося Фебовi й ради
Слухаймо кращоi». Так вiн промовив, i ми на цю мову
Радо пристали усi i покинули нашу оселю.
190 Небагатьох залишаемо там i, пiднявши вiтрила,
Переiжджаемо в утлих човнах ми безмежну пучину.
Як кораблi опинились в одкритому морi й землi вже
Бiльше нiде не видно було, тiльки небо i море,
Над головою моею похмурi з'явилися хмари,
195 Бурю i темiнь несли вони, й хвилi у пiтьмi заграли.
Котять вiтри безустанно вали, i хвилi високi
Йдуть щохвилини, i нас розiгнало по вирах безоднi;
Хмарами день оповився, i темiнь змела його свiтло,
Лиш блискавки безнастаннi розшарпують хмари. Ми шлях свiй
200 Губимо й слiпо блукаем по хвилях. Тепер уже навiть
Сам Палiнур визнае, що нi дня вiдрiзнити вiд ночi,
Анi дороги у хвилях безмежних пiзнати не може.
Так ми блукаем по морю три днi i не певнi, чи днi це
(Так було темно), й ночей беззоряних стiльки ж. І щойно
205 Днини четвертоi, врештi, земля почала виринати,
Стали рости перед нами i гори, i дим постелився.
Вниз паруси, налягаем на весла! І всi мореплавцi
Борються, пiну збивають, гребуть лазуровii води.
Як врятувався я з моря, то першi Строфад узбережжя
210 Нас прийняли. Строфади – це тi острови в iонiйськiм
Морi (так греки iх звали), де грiзна Келайна та iншi
Гарпii мають оселю, вiдколи закрито Фiнеiв
Дiм перед ними i давнi столи вони з страху лишили.
Бiльш проклятущих потвор, нi мари жахливiшоi й гнiву
215 Божого не породили ще хвилi стiгiйськi й донинi.
Лиця дiвочi в птахiв тих, та нечисть з iх шлункiв стiкае,
Руки iх – пазурi справжнi, самi ж вони вiчно голоднi,
Вiчно блiдi iх обличчя.
А як причалили тут i ввiйшли ми у пристань, то бачим
220 Череди цiлi веселих бикiв по роздолах, отари
Кiз на травi, пастухiв же нiде бiля них не помiтно.
Вийшли з ножами до них i на помiч богiв закликаем,
Навiть Юпiтера, здобич дiлити, а потiм лягли ми
На побережжi змiястому учту багату справляти.
225 Аж надлiтають зненацька iз гiр у зловiсному летi
Гарпii й з лопотом сильним крильми ударяють, i тягнуть
Їжу iз учти, й чого лиш торкнуться, усе оскверняють;
Крики iх дикi i сопух поганий мiшаються разом.
Ми уступаемо й потiм далеко пiд скельним обривом,
