Крiм нас, у кiмнатi була ще одна особа. На вкритiй леопардовими шкурами канапi лежала одна з найдивнiших жiнок, що я коли-небудь бачив. На нiй була бiла вечiрня сукня з блiдо-жовтими трояндами, i такi ж квiти були у ii волоссi. Вона була мулаткою з Пiвнiчноi Африки.
– Мiс Фатма Галладж, – сказав Лам.
Я пiдвiвся i вклонився. Та дiвчина навiть не зауважила цього. Здавалося, що земнi справи для неi канули у цiлковите забуття. Їi шкiра була такого глибокого, насиченого, темно-синього, як нiчне небо, кольору, який тiльки дуже грубе око може сприймати за чорний. У неi було широке чуттеве обличчя, густi темнi брови.
Немае iнтелекту бiльш аристократичного за египетський, особливо якщо вiн належить до рiдкiсного правдивого роду.
– Не ображайтесь, – сказав Лам м’яким голосом, – ця велична зневага спрямована на усiх нас.
Лу сидiла на ручцi канапи; ii бiлi, з вiдтiнком слоновоi костi, довгi скрученi пальцi обмацували волосся темношкiроi дiвчини. Так чи iнакше я почувався огидно: я був знiяковiлий i збентежений. Уперше в життi я не знав, як поводитися далi.
І тут у моiй головi з’явилася думка: це просто перевтома – i не слiд вельми турбуватися через це.
Нiби вiдповiдаючи на мою думку, Лу витягла з кишенi маленьку кришталеву пляшечку з позолоченою кришечкою, вiдкрутила ii i витрясла з неi трiшки кокаiну на зворотний бiк долонi, а потiм з викликом подивилася у мiй бiк.
І вiдразу студiя наповнилася вiдлунням ii спiву:
– О Ти! Оголена незайманко любовi, захоплена у сiтi диких троянд! Я обожнюю Тебе, Івей! Я обожнюю Тебе, І А О!
– Саме так, – радiсно погодився цар Лам. – Ви ж менi пробачите, якщо я запитаю, чи добре ви знайомi з впливом, який робить кокаiн на людину.
Лу сердито подивилася на нього. А я вирiшив бути з ним вiдвертим: обережно насипав чималу дозу на зворотний бiк долонi i вдихнув усе одразу. Не встиг я завершити подих, як кокаiн уже подiяв. Я вiдчув себе повелителем над ким завгодно.
– Що ж, насправдi, – презирливо сказав я, – сьогоднi я вперше спробував його, i вiн рубае, як мае бути.
Лам загадково посмiхнувся:
– О, так, як там казав старий поет? Мiлтон, здаеться?
«Демона посмiшку встроми у мiй мозок,
Змочи мою пристрасть у кокаiн i коньяк».
– Що за дурницi! – вигукнула Лу. – У часи Мiлтона кокаiн ще не винайшли.
– То це Мiлтон винуватий? – рiзко вiдповiв цар Лам. Невiдповiднiсть i безладнiсть його думки якось збивали з пантелику.
Вiн одвернувся вiд неi i подивився менi прямо в очi.
– Рубае, як мае бути, сер Пiтер, – сказав вiн, – що ж, так воно i е. Я теж, мабуть, прийму дозу, щоб не було нiяких непорозумiнь.
Дiя не розiйшлася зi словами.
Мушу визнати, що цей чоловiк почав мене iнтригувати. Що за гру вiн затiяв?
– Я чув, що ви один з наших найкращих пiлотiв, сер Пiтер, – продовжував вiн.
– Та лiтаю трохи, час вiд часу, – визнав я.
– Ну, аероплан – непоганий засiб для подорожей, але якщо ви не фахiвець, е велика ймовiрнiсть завершити цю подорож досить невдало.
– Дуже вам дякую, – сказав я, вражений його тоном. – Але так сталося, що я вивчав ще й медицину.
– О, тодi все в порядку. Звичайно.
Вiн погодився з ввiчливiстю, яка чомусь зачепила мою самооцiнку сильнiше, нiж якби вiн вiдкрито пiддав сумнiву мою компетенцiю.
– У такому разi, – вiв далi вiн, – сподiваюся викликати у вас професiйний iнтерес у справi, яка, думаю, ви погодитеся, дещо наближена до нерозважливостi. Моя маленька подруга приiхала сьогоднi, чи скорiше це вже було вчора, залiплена морфiем пiд зав’язку. Результат ii не влаштував, тож вона проковтнула на додаток ще й велику дозу Anhalonium Lewinii, не думаючи про фармацевтичну несумiснiсть одного з другим. Мабуть, для того, щоб якось згаяти час, вона випила цiлу пляшку Гран Марнье Кордон Руж; i тепер, почуваючись трiшки нездоровою, з якоiсь причини, яку було б дуже зухвало так просто розгадати, вона приводить у порядок своi справи, час вiд часу прикладаючись до цього вашого, що «рубае, як мае бути».
Вiн одвернувся вiд мене й зосереджено подивився на дiвчину. Мiй погляд скерувався у тому ж напрямку. Я побачив, що ii темно-синя шкiра жахливо зблiдла, втратила свiй здоровий вiдтiнок i скорiше нагадувала сире м’ясо, що почало псуватися.
Я скочив на ноги, iнстинктивно вiдчуваючи, що дiвчина на межi повного знесилення. Власник студii нахилився над нею. Вiн подивився на мене через плече краем ока.
– Типовий випадок нерозважливостi, – зауважив вiн з гiркою iронiею.
Наступнi чверть години вiн боровся за життя дiвчини. Цар Лам був дуже квалiфiкованим лiкарем, незважаючи на те, що формально нiколи не вивчав медицину.
Але я не був у курсi того, що вiдбуваеться. Кокаiн спiвав у моiх жилах. Я нi про що не турбувався. Із якимсь запалом в очах Лу пiдiйшла i кинулася менi на колiна. Вона пiднесла келих Бенедиктину до моiх уст, захоплено спiваючи:
– О Ти! Келиху шампанського, наповнений свiтлом, що пiниться кров’ю з самого серця зiрок! Я обожнюю Тебе, Івей! Я обожнюю Тебе, І А О!
Ми впали у стан повноi нестями. Лам перервав нас.
– Не подумайте, що я негостинний, – сказав вiн. – Їй стало краще, але я мушу вiдвезти ii додому. Почувайтеся як удома, поки мене не буде, або давайте я пiдкину вас, куди вам би хотiлося.
Знову нас перервали. Пролунав дзвiнок. Лам скочив до дверей. На сходах стояв високий старший чоловiк.
– Чини, як волiеш, – нехай таким буде весь закон, – сказав Лам.
– Любов – це закон, люби за своею волею, – вiдповiв iнший. Це було схоже на пароль i вiдповiдь на нього.
– У мене е розмова до тебе, десь на годинку.
– Звичайно, я до твоiх послуг, – вiдповiв господар примiщення.
– Лише одна рiч… – i обiрвав.
Мiй мозок був надзвичайно чистим. Упевненiсть у собi була безмежною. Я вiдчув натхнення. Я бачив вихiд.
Маленький диявол засмiявся у моему серцi: «Яка чудова нагода побути наодинцi з Лу!»
– Послухайте, пане Лам, – дуже швидко промовив я, – я вмiю керувати автомобiлем, яким завгодно. Дозвольте вiдвезти мiс Галладж додому.
Арабська дiвчина позаду мене вже стояла на ногах.
– Так, так, – сказала вона млявим, та все ж збудженим голосом. – Це було б чудово. Страшенно дякую.
Це були першi слова, якi вона промовила цього вечора.
– Так, так, – вступила Лу. – Я хочу проiхатися у свiтлi мiсяця.
