– Ви розповiли все, що знали, Беттередж, – зауважив вiн. – Тепер моя черга. Але, перш нiж розповiсти вам, якi вiдкриття зробив я в Лондонi i яким чином був замiшаний у цю справу з алмазом, менi хочеться знати ось що. По вашому обличчю видно, мiй старий друже, що ви нiбито не зовсiм розумiете, до чого веде наша розмова. Чи, може, мене обманюе ваше обличчя?
– Нi, сер, – вiдповiв я. – Мое обличчя, в усякому разi в даному випадку, говорить правду.
– Ну, то я постараюсь, – сказав мiстер Френклiн, – переконати вас роздiлити мою точку зору, перш нiж ми пiдемо далi. В мене виникли три серйознi запитання, зв’язанi з подарунком полковника в день народження моеi кузини Речел. Слухайте мене уважно, Беттередж, i перелiчiть по пальцях, якщо це допоможе вам, – сказав мiстер Френклiн, з деяким задоволенням показуючи цим свою далекогляднiсть, що нагадало менi тi далекi часи, коли вiн був ще хлопчиком. – Перше запитання: чи був алмаз полковника предметом змови в Індii? Друге запитання: чи змовники перебралися слiдом за алмазом полковника в Англiю? І трете запитання: чи знав полковник, що виникла змова навколо алмаза, i чи не зi злим намiром залишив вiн у спадщину неприемностi i небезпеку своiй сестрi через ii невинну доньку? Ось що я хочу знати, Беттередж. Не лякайтесь!
Добре йому було попереджати мене, коли я вже перелякався.
Якщо вiн мав рацiю, в наш спокiйний англiйський дiм раптом увiрвався диявольський iндiйський алмаз, а за ним змова живих шахраiв, кинутих на нас помстою мерця. Ось яким було наше становище, яке вiдкривалось менi в останнiх словах мiстера Френклiна! Хто чув щось подiбне в дев’ятнадцятому столiттi, завважте, у вiк прогресу, в краiнi, що користуеться благами британськоi конституцii! Нiхто нiколи не чув нiчого подiбного, отже, нiхто не може цьому повiрити. А проте я продовжуватиму свою розповiдь.
Коли ви несподiвано злякаетесь до такоi мiри, як злякався я, цей переляк неодмiнно вiдiб’еться на вашому шлунковi. А при такому становищi ваша увага буде вiдвернута, i ви почнете соватись на своему мiсцi. Я мовчки завовтузився на пiску. Мiстер Френклiн помiтив, як я боровся з розтривоженим шлунком чи духом – а це, якщо хочете, одне й те саме, – i, замiсть того щоб почати свою розповiдь, гостро мене спитав:
– Що таке з вами?
Що таке було зi мною? Йому я не сказав, а вам скажу по секрету. Менi закортiло запалити люльку i почитати «Робiнзона Крузо».
Роздiл VI
Нiчим не виявляючи своiх почуттiв, я ввiчливо попрохав мiстера Френклiна вести далi оповiдь. Мiстер Френклiн вiдказав: «Не совайтесь, Беттередж!» – i продовжував.
Першi слова нашого молодого джентльмена роз’яснили менi, що вiдкриття, яке стосуеться нечестивого полковника й алмаза, мiстер Френклiн зробив (перше нiж приiхати до нас) у той час, як вiн вiдвiдав стряпчого свого батька в Гемпстедi. Мiстер Френклiн випадково обмовився, коли вони сидiли удвох пiсля обiду, що батько доручив йому вiдвезти мiс Речел подарунок до дня ii народження. Слово за словом – i розмова скiнчилася тим, що стряпчий розкрив мiстеровi Френклiну, що це за подарунок i як виникли дружнi стосунки мiж покiйним полковником i мiстером Блекомстаршим. Обставини цi такi незвичайнi, що сумнiваюсь, чи я зугарний передати iх своiми словами. Вважаю за краще викласти вiдкриття мiстера Френклiна якомога ближче, його власними словами.
– Чи пам’ятаете ви тi часи, Беттередж, – почав вiн, – коли батько мiй намагався довести своi права на це горезвiсне герцогство? Так от саме в цей час i повернувся з Індii мiй дядько Гернкасл. Батько мiй довiдався, що в нього е якiсь папери, якi можуть стати в пригодi для його процесу. Вiн поiхав до полковника нiби привiтати його з поверненням в Англiю. Але полковника не так-то просто було обдурити. «Вам щось вiд мене потрiбно, – сказав вiн, – iнакше ви не наважилися б ризикувати своею репутацiею, завiтавши до мене». Батько мiй зрозумiв, що йому бiльше нiчого не залишаеться, як вiдверто признатися в усьому; вiн вiдразу ж сказав, що йому потрiбнi папери. Полковник попросив дати йому день на обмiрковування. Вiдповiдь його прийшла у виглядi надзвичайно дивного листа; його показав менi мiй приятель, адвокат. Полковник почав з того, що вiн сам мае просьбу до батька i пропонуе йому дружню послугу за послугу. На вiйнi йому поталанило (його власний вираз!) стати власником одного з найбiльших у свiтi алмазiв. Але в нього е пiдстави гадати, що нi вiн сам, нi його коштовний камiнь не будуть у безпецi – в жодному домi, у жоднiй частинi свiту, – якщо вiн залишить його при собi. За таких ризикованих обставин вiн i вирiшив передати алмаз на зберiгання iншiй людинi. Ця людина не наражатиметься на ризик. Вона може вiддати коштовний камiнь на зберiгання в будь-яке мiсце – наприклад, банкiровi чи ювелiровi, в яких е спецiальний сейф для зберiгання особливо цiнних коштовностей. Їi особиста вiдповiдальнiсть у цiй справi буде пасивною. Вона одержуватиме – або сама, або через довiрену особу – на заздалегiдь умовлену адресу, у заздалегiдь встановленi днi, щороку лист вiд полковника з простим повiдомленням, що той ще живий. У разi ж, якщо лист не буде одержаний в умовлений день, мовчання полковника може бути вiрною ознакою того, що його вбито. Тодi – лише за цих обставин – певнi iнструкцii щодо подальшоi долi алмаза, якi в запечатаному виглядi зберiгатимуться разом з ним, мають бути розпечатанi й безумовно виконанi. Якщо батько мiй погодиться прийняти це дивне доручення, то папери полковника будуть вiдданi в його розпорядження. Ось що було в листi.
– Що ж зробив ваш батько, сер? – запитав я.
– Що вiн зробив? – повторив мiстер Френклiн. – Я вам скажу, що вiн зробив. Вiн застосував неоцiненну здатнiсть, яка називаеться здоровим глуздом, до оцiнки листа полковника. Вiн оголосив, що вся ця iсторiя – чистiсiнька нiсенiтниця. Просто пiд час своiх мандрiв по Індii полковник роздобув поганеньке скельце i прийняв його за алмаз. Що ж до побоювання бути вбитим i вжиття пересторог для збереження його життя i цього скельця, то нинi дев’ятнадцяте сторiччя i кожнiй розсудливiй людинi варто лише звернутись до полiцii. Полковник багато рокiв уживае опiй, i якщо единий спосiб дiстати дорогоцiннi папери полягае в тому, щоб сприйняти марення вiд вживання опiю за факт, то батько мiй був цiлком готовий взяти на себе цю смiховинну вiдповiдальнiсть, тим охочiше, що особисто для нього вона не зв’язана нi з яким клопотом. Алмаз i запечатанi iнструкцii вiддали в комору банкiра, а листи полковника, якi перiодично повiдомляли, що вiн живий, одержував i розпечатував стряпчий нашоi сiм’i мiстер Брефф, довiрена особа мого батька. Жодна розумна людина в подiбному становищi не подивилася б на цю справу iнакше. Нам тiльки те й здаеться ймовiрним, Беттередж, що узгоджуеться з нашим власним життевим досвiдом, i ми вiримо романтицi тiльки тодi, коли прочитаемо про неi в газетi.
Менi стало ясно, що сам мiстер Френклiн вважае думку свого батька про полковника необачною й помилковою.
– А яка ваша думка про цю справу, сер? – запитав я.
– Дайте спершу покiнчити з iсторiею полковника, – вiдповiв мiстер Френклiн. – Для англiйського розуму характерна вiдсутнiсть системи, i ваше запитання, мiй старий друже, е цього прикладом. Коли ми перестаемо виробляти машини, ми (в розумовому вiдношеннi) найнеохайнiший народ у всьому свiтi.
«Ось воно, закордонне виховання! – подумав я. – Вiн, мабуть, у Францii навчився збиткуватись над власною нацiею».
Тим часом мiстер Френклiн знову взявся за перервану нитку розповiдi й продовжував:
– Батько мiй одержав потрiбнi папери i з того часу бiльше не бачив свого швагра. З року в рiк у заздалегiдь умовленi днi заздалегiдь умовлений лист одержував вiд полковника й розпечатував стряпчий Брефф. Я бачив цiлу купу цих листiв. У кожному з них була та ж сама дiлова фраза. «Сер, це засвiдчуе, що я ще живий; нехай алмаз зберiгаеться, як i ранiше. Джон Гернкасл». Ось i все, що вiн писав, i надходило це повiдомлення регулярно, в зазначений день. Але шiсть чи вiсiм мiсяцiв тому вперше змiнилася форма листа. Тепер там значилося: «Сер, кажуть, що я помираю. Приiжджайте до мене й допоможiть менi скласти духiвницю». Стряпчий Брефф поiхав i знайшов полковника в маленькiй примiськiй вiллi, розташованiй на прилеглих до неi землях; тут полковник жив на самотi з того часу, як залишив Індiю. Вiн тримав собак, котiв i птахiв, але з ним не було жодноi людськоi iстоти, крiм служницi, що приходила й доглядала його господарство, та лiкаря. Духiвниця була дуже проста. Полковник витратив бiльшу частину свого багатства на хiмiчнi дослiди. Його духiвниця складалася всього з трьох пунктiв, якi вiн продиктував у лiжку при повнiй своiй свiдомостi. У першому пунктi вiн забезпечував утримання й догляд за своiми тваринами. Другим пунктом засновувалась кафедра експериментальноi хiмii в одному з пiвнiчних унiверситетiв. У третьому полковник вiдписав Мiсячний камiнь як подарунок до дня народження своiй племiнницi з умовою, щоб мiй батько був виконувачем духiвницi. Мiй батько спершу вiдмовився. Однак? подумавши трохи, поступився; почасти через упевненiсть, що обов’язки виконувача духiвницi не завдадуть йому нiякого клопоту, почасти через натяк стряпчого, зроблений ним в iнтересах Речел, – що алмаз все-таки, може, чогось i вартий.
– А полковник не сказав, сер, – запитав я, – з якоi причини вiн вiдписував алмаз мiс Речел?
– Вiн не тiльки сказав, але й написав про цю причину в своiй духiвницi, – вiдповiв мiстер Френклiн. – Я взяв собi витяг, який ви зараз побачите. Не забiгайте наперед, Беттередж! Все повинно йти по порядку. Я вам розповiв про духiвницю полковника, а тепер ви повиннi почути, що ж сталося пiсля його смертi. Для додержання формальностей необхiдно було оцiнити алмаз, i тiльки пiсля цього можна було затвердити духiвницю. Всi ювелiри, до яких ми зверталися за консультацiею, в один голос пiдтвердили судження полковника, що це один з найбiльших алмазiв у свiтi. Питання про точну оцiнку являло собою серйознi труднощi. За своiми розмiрами це був феномен серед алмазiв, за кольором його цiлком можна було вiднести до особливоi категорii, i, на додаток до цих, не зовсiм визначених фактiв, у ньому виявився гандж – у виглядi плями в самiй серединi каменя. Проте навiть з цiею серйозною вадою найнижча цiна алмаза дорiвнювала двадцяти тисячам фунтiв. Уявiть же собi здивування мого батька: вiн мало не вiдмовився вiд обов’язкiв виконувача духiвницi, мало не випустив з нашоi сiм’i цю дивовижну коштовнiсть! Інтерес, викликаний в ньому цiею справою, змусив його розпечатати iнструкцii, що зберiгались разом з iншими паперами, i, на мою думку, вони дають ключ до виявлення змови, яка загрожувала життю полковника.
– Отже, ви й справдi вiрите, сер, – сказав я, – що змова iснувала?
– Не володiючи чудовим, «здоровим глуздом» мого батька, – вiдповiв мiстер Френклiн, – я гадаю, що життю полковника справдi загрожувала небезпека, про що вiн i говорив. А запечатанi iнструкцii пояснюють, чому вiн все-таки помер спокiйно у своему лiжку. В разi його насильноi смертi (тобто на випадок, якби вiд нього не одержали умовленого листа в заздалегiдь призначений день) батько мiй повинен був таемно вiдiслати Мiсячний камiнь в Амстердам знаменитому майстровi, щоб той розбив його на чотири або шiсть окремих каменiв. Брильянти цi продати, а вирученi грошi використати на заснування тiеi кафедри експериментальноi хiмii, про яку потiм полковник згадав у своiй духiвницi. Тепер, Беттередж, напружте-но свiй винахiдливий розум i скажiть, який висновок можна зробити з вказiвок полковника?
Я зараз же напружив свiй розум. Але через властиву моему розумовi англiйську забарнiсть, у мене в головi все переплуталось, поки мiстер Френклiн вказав на те, що саме вбачати в цьому.
– Запам’ятайте, – сказав мiстер Френклiн, – що цiлiсть алмаза як единого каменя була дотепно поставлена в залежнiсть вiд збереження життя полковника. Вiн не задовольнився тим, що сказав би ворогам, яких побоювався: «Вбийте мене – i ви будете не ближче до алмаза, нiж тепер; вiн там, звiдки ви не можете його дiстати, – в пiдвалах банку». Вiн сказав замiсть цього: «Вбийте мене, i алмаз перестане бути алмазом: стане не тим, чим був». Що це означае?
Тут, як менi здалося, мене осяяла видатна далекогляднiсть, властива iноземцям.
– Знаю, – сказав я. – Це означае, що цiна алмаза зменшиться i злодii залишаться в дурнях.
– Нiчого подiбного! – промовив мiстер Френклiн. – Я про це дiзнався. Алмаз iз плямою, розбитий на окремi частини, коштуватиме дорожче, нiж цiлий, iз тiеi простоi причини, що чотири або шiсть чудових брильянтiв разом повиннi коштувати дорожче, нiж один великий алмаз, який мае пляму. Якби метою змови була звичайна крадiжка заради здобичi, iнструкцii полковника зробили б алмаз ще привабливiшим для злодiiв. За нього можна було б одержати бiльше грошей, а продати його значно легше, якби вiн вийшов з рук амстердамських майстрiв.
– Помилуй Боже, сер! – вигукнув я. – У чому ж тодi полягала змова?
– Змова, вчинена iндусами, яким ранiше належав алмаз, – сказав мiстер Френклiн, – пов’язана з якимсь стародавнiм iндiйським забобоном. Така моя думка, i вона пiдтверджуеться одним фамiльним документом, який зараз при менi.
Тепер я зрозумiв, чому поява трьох iндiйських фокусникiв бiля нашого будинку здалась мiстеровi Френклiну обставиною, що заслуговуе на увагу.
– Я не хочу нав’язувати вам свою думку, – вiв далi мiстер Френклiн. – Думка про обраних служителiв iндiйського культу, якi присвятили себе, незважаючи на всi труднощi й небезпеки, завданню повернути священну нацiональну дорогоцiннiсть i вичiкували для цього слушного моменту, – ця думка, як менi здаеться, цiлком узгоджуеться з тим, що нам вiдомо про терпiння схiдних племен i про вплив схiдних релiгiй. Крiм того, я людина з живою уявою: м’ясник, булочник i податковий iнспектор не здаються менi единою правдоподiбною реальнiстю. Нехай же мiй здогад оцiнюеться як завгодно; перейдiмо до единого практичного питання, що стосуеться нас. Чи залишиться в силi змова навколо Мiсячного каменя пiсля смертi полковника? І чи знав полковник про це, коли залишав своiй племiнницi подарунок до дня ii народження?
Я починав розумiти, що справа ця кiнець кiнцем стосуеться мiледi i мiс Речел. Жодне слово, сказане мiстером Френклiном, тепер не випадало з моеi уваги.
– Коли я взнав iсторiю Мiсячного каменя, – вiв далi мiстер Френклiн, – менi не дуже хотiлось привозити його сюди, але мiстер Брефф нагадав, що хто-небудь повинен же передати моiй кузинi спадщину вiд дядька i що я можу зробити це з таким же успiхом, як i будь-хто iнший. Коли я забрав з банку алмаз, то менi здалося, що за мною слiдкуе на вулицi якась обiрвана смуглява людина. Я пiшов до батька за своiми речами i знайшов там лист, який несподiвано затримав мене в Лондонi. Я повернувся в банк з алмазом i знову побачив цю людину. Знову забираючи алмаз iз банку сьогоднi вранцi, я зустрiв цю людину втрете, вислизнув вiд неi й поiхав (перше нiж вона встигла напасти на мiй слiд) ранковим, замiсть вечiрнього, поiздом. Ось я тут з алмазом у повнiй цiлостi – i яку ж першу новину я чую? Я довiдуюсь, що тут побувало трое мандрiвних iндусiв i що мiй приiзд iз Лондона i те, що я повинен мати при собi, були головним предметом iхньоi розмови у той час, коли вони думали, що вони самi. Не буду просторiкувати про iхнi манiпуляцii з чорнилом, про те, як хлопчику велiли дивитись на нього, щоб побачити людину, що була далеко, i тому подiбне. Штука ця (яку я часто бачив на Сходi) i на мою думку, i на вашу – звичайнiсiньке шахрайство. Питання, яке ми повиннi зараз вирiшити, полягае в тому, чи не помиляюсь я, надаючи великого значення простiй випадковостi, чи справдi ми маемо доказ, що iндуси натрапили на слiд Мiсячного каменя з тiеi хвилини, як його взято з банку?
Але нi вiн, нi я, як здавалось, не мали намiру займатися цим дослiдженням. Ми подивились один на одного, потiм на приплив, який повiльно, все вище й вище, затоплював Тремтливi пiски.
– Про що ви думаете? – раптом спитав мiстер Френклiн.
– Думаю, сер, – вiдповiв я, – що менi хотiлося б закопати алмаз у цей хисткий пiсок i в такий спосiб вирiшити це питання.
– Якщо у вас в кишенi е вартiсть Мiсячного каменя, – вiдповiв мiстер Френклiн, – оголосiть це, Беттередж, та й край!
Цiкаво вiдзначити, як пiдбадьорюе людину невеликий жарт, коли в неi неспокiйно на душi. Тодi нам здалась дуже кумедною думка покiнчити з законною власнiстю мiс Речел i завдати мiстеровi Блеку, виконувачу духiвницi, величезного клопоту, хоч тепер я не можу збагнути, що тут було смiшного.
Мiстер Френклiн перший знову повернувся до предмета розмови. Вiн вийняв з кишенi конверт, розпечатав його й подав менi папiрець, який там лежав.
– Беттередж, – сказав вiн, – ми повиннi в iнтересах моеi тiтки обговорити питання, яка причина примусила полковника залишити цю спадщину своiй племiнницi. Пригадайте, як ледi Верiндер ставилась до свого брата з того часу, як вiн повернувся до Англii, i до того моменту, коли вiн сказав, що пам’ятатиме день народження племiнницi. І прочитайте оце.
Вiн дав менi витяг з духiвницi полковника. Витяг зараз при менi, i я переписую його дослiвно для вас:
«По-трете, нарештi, дарую й вiдписую моiй племiнницi, Речел Верiндер, дочцi та единiй дитинi сестри моеi Джулii Верiндер, вдови, – в тому разi, якщо ii мати, зазначена Джулiя Верiндер, буде жива пiсля моеi смертi, – жовтий алмаз, який належить менi i вiдомий на Сходi пiд назвою Мiсячного каменя. І доручаю моему виконувачевi духiвницi вiддати алмаз або самому, або через якого-небудь надiйного посередника, якого вiн призначить, в особисте володiння вищезазначеноi племiнницi моеi Речел в перше ж святкування дня ii народження пiсля моеi смертi i в присутностi, якщо можливо, моеi сестри, вищезгаданоi Джулii Верiндер. І я бажаю, щоб вищезгаданiй сестрi моiй повiдомили точною копiею третiй – i останнiй – пункт моеi духiвницi, що я дарую алмаз доньцi ii Речел на знак мого повного прощення за ту шкоду, яку завдали ii вчинки моiй репутацii, а особливо на доказ того, що я прощаю, як i годиться вмираючому, образу, завдану менi як офiцеровi i джентльменовi, коли ii слуга, за ii наказом, не впустив мене до неi на день народження ii доньки».
Далi ставилась така умова. Якщо на час кончини заповiдача помре мiледi або якщо не буде в живих мiс Речел, алмаз необхiдно вiдiслати в Голландiю, згiдно з запечатаними iнструкцiями, що зберiгаються разом з ним у банку. Виручена вiд продажу алмаза сума мае бути додана до грошей, уже вiдписаних духiвницею професорам-хiмiкам одного з пiвнiчних унiверситетiв.
Я повернув цю виписку мiстеровi Френклiну, зовсiм не знаючи, що йому вiдповiсти. Досi вважав, як вам вiдомо, що полковник помер так само нечестиво, як i жив. Не скажу, що пiд впливом копii з цiеi духiвницi я змiнив цю думку: скажу тiльки, що духiвниця приголомшила мене.
– Ну, – сказав мiстер Френклiн, – тепер, коли ви прочитали власнi слова полковника, що ви скажете? Привiзши Мiсячний камiнь до тiтки в дiм, послужу я слiпо його помстi чи виправдаю його як християнина, що розкаявся?
– Важко уявити собi, сер, – вiдповiв я, – що вiн помер зi страшною помстою в серцi й огидним обманом на вустах. Одному Боговi вiдома правда. Мене не питайте про це.
Мiстер Френклiн сидiв, крутячи i жмакаючи витяг з духiвницi, немов сподiваючись видавити з неi таким чином iстину. В той же час вiн надзвичайно змiнився: iз жвавого й веселого юнака зробився тепер, незрозумiло чому, млявим, статечним i замисленим.
– Це питання мае двi сторони, – сказав вiн, – об’ективну й суб’ективну. Якiй ви вiддасте перевагу?
