А чтобы спалось сладко,
Ночь помолчит с тобою.
* * *
Просто слова, що лягають рядок до рядочка,
Просто думки, що неначе мурахи снують.
Цi – про дорослих уже моiх сина i дочку,
Цi ж – про онукiв, якi спати теж не дають.
Просто робота, вiд ранку до пiзньоi ночi,
Клопоти вiчнi й тривоги, мов грона, ряснi.
Просто щоденнi червонi, «комп’ютернi», очi
Й вiчнi папери, що так остогидли менi.
Просто проблеми, що тиснуть на мозок i плечi,
Хоч i не власнi, та взявся тягар цей нести…
Просто, як Бога, чекаеш ти iнодi вечiр,
Денне ж бо поле бракуе вже сил перейти.
Просто весна, що своi нинi крила складае.
Швидко деньочки минули ii золотi.
Просто життя, в якiм часу на себе немае.
Мабуть, тому, що живемо в часи непростi.
* * *
Я закоханий в грона цi бiлi!
Як хвилюють i п’янять вони!
З юних лiт такi любi i милi
Цi чарiвнi дарунки весни.
Квiтiв в свiтi iснуе багато,
Та акацiя, мабуть, свята.
З незрiвнянним ii ароматом
Знов юнацькi приходять лiта.
Знову крилами серце трiпоче,
Наче птах, що досяг вишини.
І твоi помiчають знов очi
Те, що з вiком приходить лиш в сни…
Почуття – наче хвилi цунамi
Чи напруга у тисячу ват.
Так, як в юностi, граеться з нами
Цей акацiй святих аромат.
* * *
Останнi акорди зiграе сьогоднi весна,
У зеленi паркiв востанне плесне бiлим цвiтом.
Примхливою дуже була цього року вона,
А вже через день нам у вiкна постукае лiто.
Яким воно буде? Мабуть, як i наше життя:
То сонце, то хмари, то блискавки рватимуть небо…
А ми i надалi долатимем шторми буття,
Хоч, може, й не варто, однак розумiем, що треба.
* * *
Май стремительным был, как выстрел.
Ярким солнцем насквозь прострочен.
Мы стремимся жить очень быстро
И сквозь дни убегаем в ночи.
Не успеет зажечься утро,
Мы же вечер торопим снова.
Вот сказать бы хоть раз кому-то,
Словно в сказке, святое слово,
Чтобы время остановило
Неустанный свой бег. На немножко…
Чтобы солнышко лишь всходило
В нашей жизни. В душе. В окошке.
* * *
Зацвiла в городi бузина,
Та ще й дядько з Киева приiхав.
В середу iде вiд нас весна
Й час квiтучих цих духмяних вiхол.
Викидае жито колоски,
Дозрiва черешня в верховiттi.
Й вечiр майже лiтнiй, вже такий,
Бо воно блука десь в пiдворiттi.
Обiцяють, спека нас знайде,
І, мабуть, найближчими вже днями.
Соловейко ж весну проведе
У квiтучiй бузинi пiснями.
У лiтнiй час грiховно нудить свiтом…
* * *
Посмiхнiмось сонцю i травi в росi,
Надихаймось щастям i земнiй красi.
Слухаймо, як пiсню вiтер нам спiва,
Бо любовi нiжнi в пiснi тiй слова.
Киньмо думки ницi, зваживши на те,
Що прийшло вже лiто – лiтечко святе.
* * *
Между пышными липами, кленами
Бродит лето, хмельное, зеленое,
Собирает и дарит ромашки.
Как рубашка, душа нараспашку.
