За уособлення весни!
За цi, уже розкiшнi трави,
За ночi теплi i яснi.
За першi солов’iнi пiснi
І за заквiтчанi сади.
За те, що сине небо висне
У лонi чистоi води.
За хмiль, розлитий у повiтрi,
Що навiть подих перейма.
За те, мабуть, що в цiлiм свiтi
Пори щасливiше нема.
* * *
Знов дощ пiшов, i мiсто затихае,
Хоч десь далеко грають блискавицi.
Я добрим людям гарних снiв бажаю,
Хiба, крiм тих, кому чомусь не спиться.
Причин для цього може буть багато,
Бо для безсоння теж потрiбнi теми.
У когось це, мабуть, родинне свято,
Комусь же заважають спать проблеми.
Одначе сон – така цiкава штука,
І кожен з вас про це напевне знае,
Веселощi, проблеми нашi й муки
Вiн все одно до ранку подолае.
Тож як би ми супротив не чинили,
Якi б нас не гнiтили там тривоги,
Його здолати ми не в змозi силу…
Бажаю сну над вами перемоги!
* * *
Уже пени?тся изумрудно роща,
И отзвенели бойкие ручьи.
Уже пьянящей ночью яркозвездной
Несмело пробуют свой голос соловьи.
Земля раскрыла теплые объятья,
Приняв в подарок горсточки зерна.
И смолкли в изумленьи ветры-братья,
Испив весны волшебного вина.
Потоком чувств в единое мгновенье
Смывает все привычные слова,
Когда весной приходит ощущенье
С природою высокого родства.
* * *
Збивае дощ рожевi пелюстки,
Весна лякае холодом осiннiм.
Уздовж бордюрiв дощовi струмки
Течуть у пишнiй пелюстковiй пiнi.
Свинцево виснуть низькi небеса,
Четвертий день дощ мiсто кропить рясно.
Сум серце тисне, що така краса
В днi дощовi, як свiчка, швидко гасне.
Даруй, Всевишнiй, милiсть нам свою,
Дощ замiни погодою ясною.
Дай довгих днiв в квiтучому раю
І щастя надихнутися весною.
Бо саме вiн, оцей квiтучий свiт,
Гамуе бiль й одвiчний наш неспокiй.
В нiм не ведеш ти вiдлiк власних лiт
І мрiеш знов про свiтле i високе.
* * *
Сьогоднi на нiч «висвятилось» небо,
І ясний мiсяць виплив угорi.
Такий яскравий, що, мабуть, не треба,
Що можна вимкнуть в мiстi лiхтарi.
В колодязь двору зорi заглядають
Уперше за похмурi й мокрi днi,
На завтра день розкiшний обiцяють
І змовницьки пiдморгують менi.
Я зрозумiв. Пiду i погуляю,
Хоч й для Берлiна досить пiзнiй час.
Однак пiду, нехай пообнiмае,
Як в юностi, бузковий вечiр нас.
Хай понесе на ароматних хвилях
Й затягне у стрiмкий кохання вир…
Я ж на балконi в нездiйсненних мрiях.
І мiсяць посмiхаеться у двiр…
* * *
День такий, як обiцяли:
То хмари, то сонце,
То дощем нас поливае,
То промiнь в вiконце.
То ридае низьке небо,
То сонечко в синi…
Може, так воно i треба?
Свято ж таке нинi…
Зi сльозами на очах.
* * *
