Нi-нi, не лихо, а страшна бiда.
Знялись з гнiзда невидимi шулiки,
Яких i голоси нечутнi теж,
Несучи смерть, ту, що не знае вiку,
Жалю не знае i не знае меж.
Розквiтла квiтка чорного полину,
Немов навала чорноi орди,
Накрила нас i нашу Украiну
Безмовна тiнь смертельноi бiди.
Вона зтруiла все: i хлiб, i воду,
Й не зрощенi людьми ще врожаi,
Примусивши частину мого роду
Благословеннi кинуть цi краi.
Все залишали: прадiдiв могили
Й нажите поколiннями добро…
У вiршi передать немае сили,
Як це безмежно боляче було…
Рознесло лихо землякiв по свiту.
Вже деяких згубились i слiди.
І лiс росте вже, а не льон чи жито
На мiсцi Вiльчи й спiльноi бiди.
Однак я мрiю, що пора настане,
І, повернувшись з виру небуття,
В моiм Полiссi Вiльча знов постане,
І завируе в нiй нове життя!
* * *
В життi нiчого вiчного немае,
Й саме життя теж мае береги.
Казали ж древнi, що усе минае,
Минуть i цi, квiтневi вже, снiги.
Наступить ранок, i в безмежне небо
Залле свiтанок сонячну блакить…
За будь-чого у краще вiрить треба!
Бо як без вiри в цьому свiтi жить?
* * *
День останнiй квiтневий так стрiмко згаса.
Сонце теж разом з днем догорае.
І блакитнi до цього iще небеса
Запалали малиновим краем.
Сад завмер в сутiнковiй якiйсь нiмотi,
Потонув в ароматi цвiтiння,
І в темнiючiй швидко небес висотi
Проросло вже зiркове насiння.
Гомiнкi затихають птахiв голоси,
Що весь день безупинно лунали.
Лиш вечiрнi дрiбненькi краплини роси
На травi, юнiй ще, заблищали.
Весняна нiч згасила останнi вогнi,
Тiльки ранок засвiтить iх знову.
Спать пора вам усiм, а також i менi,
Бо руйнуе цю тишу вже слово.
* * *
Неначе потяг, продзвенiла злива
І у нiчну помчала далину.
Кипучий сад, весь мокрий i щасливий,
Святкуе теплу зливу весняну.
Вiн потопае в цвiту ароматi,
Як у парфумах, що цей дощ розлив.
Весняна злива – це i справдi свято
В найкращому з iснуючих свiтiв.
* * *
З Христовим Воскресiнням всiх вiтаю!
Вiн смертю смерть в свiй час здолати змiг.
І щоб Христос, я нинi вам бажаю,
Домiвок ваших освятив порiг.
Щоб вiн звiльнив нашi серця i душi
Вiд тих грiхiв, що зробленi були,
Щоб ми весь вiк, на морi чи на сушi,
Щасливо далi й праведно жили.
Щоб гнiв i зло нам душу не гнiтили,
А в нiй зростали зерна доброти…
Хай дасть же нам вiн розуму i сили,
Щоб з чистим серцем по життю iти.
Христос Воскрес!
Христос Воскрес!
Христос Воскрес!
* * *
Ви не спите? А дарма, дарма, друзi!
Давно пора уже вiдпочивать.
Ви лишень гляньте! По усiй окрузi
У нiч квiтневу всi дерева сплять.
