Несколько тучек – уже облака,
Сердце к сердечку – значит, любовь…
Всем это ясно даже без слов.
А если губы прижаты к губам,
Бродит рука по твоим волосам,
Кровь, словно колокол, бьется в виски,
И мы слились, а не просто близки?..
Значит, с тобой мы от счастья пьяны
Встречею нашей с той давней весны.
Дням и неделям теряем мы счет,
И мимо нас просто время течет.
Соединяя и души, и кровь,
Нас пеленает любовью… ЛЮБОВЬ!
* * *
І знов Всевишнiй день даруе нам
Й найвищу милiсть жити i творити.
Тому, на зло всiм нашим ворогам,
Вчимося одне одного любити.
Лише любов веде у майбуття
Красиве, життедайне i без кровi.
А розбрат убивае змiст життя.
Будуймо ж Украiну у любовi!
* * *
Я скучив за усмiхненим обличчям,
А тут, в Берлiнi, цих облич багато,
Хоч день буденний, прохiдний i звичний,
А не якесь для всiх веселе свято.
Отак iду у натовпi поволi,
І до облич не треба придивлятись.
Усмiшки всюди! Й якось мимоволi
І сам я починаю посмiхатись.
Я спробую, звичайно, якщо вдасться,
І розпитаю у берлiнцiв нишком:
Вони так посмiхаються вiд щастя
Чи щастя iм даруе всiм усмiшка?
* * *
Рожево-бiле море заливае
Свiт весняний вiд краю i до краю.
І справдi, уже слiв не вистачае,
Щоб передати те, що вiдчуваю.
Жага шалена, наче птах, злетiти
Над неозорим цим квiтучим раем.
Не дихати повiтрям, його пити
Як напiй чарiвний, що окриляе.
Даруе сили жити i наснагу
До творення щасливого, людського,
Бiль забирае i тамуе спрагу
В тих, хто долае непросту дорогу.
Тому прошу тебе не поспiшати.
Ти чуеш, Весно? Я тебе благаю!
Хоч людям Богом не дано лiтати,
Та подумки з тобою я лiтаю.
* * *
Над Берлiном небо спохмурнiло,
Вiтри дощ з Баварii несуть.
Зранечку тепло десь вiдлетiло,
А дощi нас точно не минуть.
Взагалi погода не весняна,
Хоч квiтують парки i сади.
Мабуть, зацвiли вони зарано,
Бо не вiдiйшли ще холоди.
Для берлiнцiв ця погода звична.
Не важливо, пiшки чи в авто,
І тому на вулицях столичних
Нинi поруч шорти i пальто.
Ось сиджу i так собi мiркую,
Хоч в Берлiнi вже не перший раз,
Що, напевне, в шортах помандрую,
Бо теплiше ж в Киевi у нас.
* * *
Подякуемо Богу в унiсон.
Вiн, сподiваюсь, голос наш почуе,
За те, що за життя даруе сон,
Який серця i душi нам лiкуе.
Рубцюе рани i стирае все,
Що пам’ятати, мабуть, i не варто.
І спокiй нам лиш тiльки сон несе.
Вiн розуму й здоров’я чесна варта.
* * *
За що люблю я мiсяць травень?
