І, звичайно, вiн i словом не згадуе про те, як справдi працювала на той час комунiстична партiя над лiквiдацiею «ножиць».
Сон дядька Панаса про те, що його нiби грабуе мiсто, автор називае «смичкою». І вiд цього слова виводить дiеслово «смикати» – тобто Вишня поганить ленiнську iдею змички.
Тут ми бачимо, як Вишня безпосередньо постачае класовому вороговi на селi словесну формулировку для своiх контрреволюцiйних розмов.
Який висновок для себе робить дядько Панас, боячись, «що мiсто вiдбере в нього останнього гудзика»?
– «Ой-ой-ой, – захитав головою дядько Панас. – Сховай гудзика у скриню… зроби, очкура…
В очкурi дядько Панас ходить». (II—16).
Важко заперечити, що в цих рядках виспiвуеться ховання селянського маетку вiд «зазiхань» пролетарського мiста. Так ховае куркуль у хлiбозаготiвлю жито. Отже тут Вишня безпосередньо вiдбивае в своему творi неприховану куркульську iдеологiю.
І в iнших творах вiн всiляко стае на захист власницьких iндивiдуалiстичних рис навiть у селянина-громадського робiтника. В гуморесцi «А ви думали як!» вiн подае сiльського делегата, що нарiкае на потребу бути на сесii однiеi установи в Харковi:
«Хоч би вже призначили, як вiвцi моi покотяться!» (II—185). Цим Вишня намагаеться критикувати корисну роботу установ з погляду шкурних iнтересiв одного власника.
Досить i цих наведених нами прикладiв, щоб зрозумiти, що вся установка Остапа Вишнi щодо радянського мiста скерована на компромiтацiю його в очах сiльського читача.
Пiдхiд Остапа Вишнi до сучасного радянського мiста е не менш ворожий нашiй сучасностi, нiж його ж таки пiдхiд до радянського села.
4. ОСТАП ВИШНЯ І НАША СУЧАСНІСТЬ
Цiлу низку висловлювань Остапа Вишнi щодо характеристики стану на Радянськiй Украiнi ми вважаемо за потрiбне показати в нашiй статтi. Всюди, де тiльки можна, так, нiби випадково, мiж iншим, але всюди Вишня намагаеться справити таке вражiння, нiби на селi голод, некультурнiсть тощо. От, наприклад:
– «Гуси в холодку пiд потребилiвкою (вже чотири роки замкнена стоiть)» (І—96).
…«У льохах нема нiчого, бо давно вже все поiли…» (І—109).
Цi риски були б доречнiшi, скажiмо, в «Село вигибае» Черемшини. Але Вишня обов’язково намагаеться наклепати про «сторозтерзанiсть» села за радянськоi влади.
Вiн намагаеться також, як ми це проте бачили й вище, пiдкреслити байдуже ставлення села до комунiстичноi агiтацii:
«Батько цигарку iз «Товарищ, строй воздушный флот» крутять» (І—129).
А от i одвертий нацiоналiстичний вибрик:
«Спочатку в них (украiнцiв), пiснi були дуже короткi, мелодiйнi i з глибоким змiстом, а потiм, як уже було заведено «Всеукраiнський день музики» (тобто при Радвладi. О. П.) почали спiвати «корита». (III—23). Далi йде руська пiсня.
Отже радянський всеукраiнський день музики ознаменовано руською пiснею. Остап Вишня очевидно цим хоче сказати, що, називаючи свою нацiональну полiтику ленiнською украiнiзацiею, партiя i радвлада насправдi провадять русифiкацiю.
Є у Вишнi «усмiшка» «Село згадуе». Це «усмiшка» про громадянську вiйну. Становище Вишнi, що сам був у цiй громадянськiй вiйнi на боцi петлюрiвцiв, пiд час написання «усмiшки» про «червоного партизана» було справдi дуже пiкантне.
Що ж робить вiн? Не дае жодного слова про причини громадянськоi вiйни, про визвольний змiст боротьби бiднякiв-червоних партизанiв з мiжнародною контрреволюцiею i з власним глитайством. Добу громадянськоi вiйни вiн подае виключно як добу кривавих страждань, що вiд них «аж нiч почорнiла». Доба громадянськоi вiйни у Вишнi подана, як пригода партизана Семена, що кiлька разiв щасливо утiкав вiд бiлих i все ж таки десь загинув.
Отже i в цiй «усмiшцi» Остап Вишня змикаеться з тими, хто надзвичайно роздмухуе уяву про громадянську вiйну на Украiнi, як про таку, що мала на метi породити колосальнi страждання украiнського селянства, руйнацiю села i т. д.
В однiй «усмiшцi» Остап Вишня намагаеться уявити собi, як житиме селянин за доби цiлковитоi електрифiкацii побуту. Звичайно, вiн i не думае про те, що це буде доба соцiалiстичного ладу. За Вишнею технiчнi вдосконалення не порушують основ куркульського хуторянського сiльського побуту (Електроцiпок дiтей б’е, «голосномовець молитву читае»… й т. д. (II—945).
В «усмiшцi» «Голосномовець» вiн подае iдилiчну картину використання куркулем найгенiальнiших досягнень сучасноi технiки.
Куркуль використовуватиме радiо: щоб лякати птиць на свому городi, з свого саду виганяти пастухiв, що крадуть фрукти, коли куркуль трактором оре свою землю, голосномовцем вiн викликае до себе жiнку з обiдом. Соцiальний змiст такого ставлення до сучасностi й до майбутнього зрозумiлий.
І на кiнець цього роздiлу варто згадати ще одну «усмiшку», «Пiдмолоджування», де мова йде про омоложения людини. Велична проблема молодощiв, що дала Гете натхнення для «Фауста», – у Вишнi перетворюеться на варiацiю непристойного анекдоту про людину, якiй пересадили залози тварини. Вишнин герой Фелiкс Карлович через пiдмолоджування починае iржати i «задом бити» (III—187).
От i рiвень творчий «короля украiнського юмору».
5. ЯК ОСТАП ВИШНЯ ЇЗДИВ ДО РАДЯНСЬКОГО КРИМУ
Якась редакцiя надiслала одного разу Остапа Вишню до Криму. Остап Вишня поiхав i описав своi вражiння. Звернемось до цього репортажу («Кримськi усмiшки»).
Історична частина цього репортажу обмежуеться поганеньким викладом нашвидку видобутих iз популярних пiдручникiв вiдомостей про Крим типу:
– «Історична доба в Криму» починаеться тодi, коли бiля його берегiв з’являються греки-колонiсти. Ще наприкiнцi 18 сторiччя до Р. X. двое племен грецьких заселили Крим: йоняни й доряни. Вони заснували були такi мiсця, як Пантiкапей (Керч), Гераклея (Синоп), Херсонес i т. iн. (III—13) та ще з обережним зауваженням: «За точнiсть не ручуся». Або: «Може тут я й переплутав якiсь там тисячолiття» (VIІІ—15). Словом, за таку якiсть i точнiсть iсторичного матерiалу звiльнили б з роботи всякого газетного кореспондента.
Остап Вишня починае цiкавитись мовою кримського населення. Цiкавиться тiльки двома словами «платня» i «вошi» (III—16), при чому останне слово натхнуло нашого автора на цiлу низку фiлологiчних припущень, не бiльш цiкавих i вартих по цiнностi, нiж це останне слово.
Іншi мовнi явища, що виходять за межi грошей i вошей, Остапа Вишню не зацiкавили.
Характеристика трудящих Кримськоi Радянськоi Республiки у Остапа Вишнi приблизно така, як у збiднiлого iмперiалiста, що на нього плюе всякий тубiлець у колонii:
«Куди ти, мовляв, годишся. От раньше, що з тебе тепер вiзьмеш. А в очах у кожного тубiльца так i стрибае, так i миготить зажерливiсть… i очi цi так i просвердлюють твою кишеню» (III—45).
Що було б, коли б цей ганебний iмперiалiстичний наклеп на «кожного тубiльця» братньоi Кримськоi Республiки перекласти на татарську мову й видати в Криму?
А що можно було б почути в вiдповiдь на такi наклепи:
«Населення Криму хлiборобствуе, виноградарствуе, садiвникуе, скотарствуе та «курортствуе». Це все роблять жiнки. Чоловiки сидять цiлий день у холодку, чухаються, курять цигарки та п’ють каву» (III—17).
Вiдзначивши, що головна суть Криму в тому, що вiн «субтропiчна штука», Вишня подае цiлу низку пошлих образiв для характеристики революцii в Криму «i зашумiла степами, долинами, горами, захвилювалася хвалинським морем червона легенда… Вихорем буйним промчалась, крилами червоними над пiвденним берегом кримським затрiпотiла… А iм’я тiй легендi – революцiя» (III—64).
Власне кажучи, це не просто пошлiсть. Що е спiльного мiж легендою, мрiею, казкою i революцiею? І невже революцiя в Криму це не факт, не правда, а легенда?
А от iще одне знущання з кримських трудящих, що будують в своiй краiнi соцiалiзм:
«Хай укрие Червоний Крим кетягами соковитими, щоб Ахметовi онуки i правнуки одне одному переказували:
– Благословенна революцiя i благословенний час, що породив ii» (III—73).
Хiба це не е ставлення до громадян братньоi нам республiки, як до «кольорових людей», що не спроможнi мислити iнакше, нiж за релiгiйними зразками в стилi Алiбаби?
От що привiз Остап Вишня iз подорожi по Криму.
Інформацiя з донесення секретного спiвробiтника «Корольов»
1 лютого 1930 р.
Гомонять у Харковi про арешт артиста Березоля СЕРДЮКА. Однi кажуть, що його арештовано за минуле, другi – що за сучасне. Але конкретного нiчого нiхто не каже. Одначе, треба визнати, що арештом СЕРДЮКА бiльше цiкавляться, як, примiром, ЄФРЕМОВА. Це можна […] лише тим, що СЕРДЮК – вiдомий артист. Його особа […] тих хто цiкавиться театром. Деякi з прихильникiв театру стурбованi цим, мовляв, сезон Березоля – зiрваний.
