Яка це «реакцiйна мовна практика» – ми вже бачили. Це саме та практика, що нiяк (рiшуче нiяк!) не в'яжеться з «мовною практикою» сучасних сонливих хатян. Тепер двi словi щодо «замовлення».
Коли не забули, тов. Европенко-Европацький, Полторацький заявляв, що «твори Остапа Вишнi е единим iз перших засобiв украiнiзувати, напр… робiтника». Тепер вiн говорить, що «мовнi тенденцii» (не iдеологiя. – М. X.) на робiтника можуть вплинути негативно. Отже скажiть, як це одне з одним пов'язуеться? Коли робiтник украiнiзуеться саме через твори Вишнi, тодi значить, «мовнi тенденцii» вишниних творiв на нього впливають позитивно? Так? Так! Коли ж мовнi тенденцii вишниних творiв на робiтника впливають негативно, тодi очевидно i твори Остапа Вишнi не можуть бути «одним iз перших засобiв украiнiзувати, напр., робiтника». Так? Так! Як же назвати таку послiдовнiсть? Не знаете? Ну, i я не знаю.
Припустiм тепер, що Остаповi Вишнi давала «замовлення» i «вiдстала безкультурна селянська маса», але при чому ж тут «малоросiйське мiщанство, що плекае народницькi мовнi тенденцii»? Коли це i де це «малоросiйське мiщанство, мiщанство якоiсь гопакiвсько-шароваристоi петлюрiвськоi «вернигори», яке завжди говорило жаргоном, – коли це i де це воно плекало «мовнi тенденцii» глибоко-народнього словника»? «Же ву прi парле ву франсе»?
– Та я ж сказав вам, що ми цей роздiл викреслюемо, – мало не скрикнув тов. Европенко-Европацький. – Переходьте, будь ласка, до другого.
2. «У ОСТАПА ВИШНІ Є СВОЯ ТЕХНІКА КОМІЧНОГО»
«Нас не цiкавитиме нижче технiка комiчного О. Вишнi з погляду чистоi технiки».
Ол. Полторацький
– Нi, – сказав тов. Европенко-Европацький. – Ми почнемо не з «технiки комiчного», а з такого от обурення:
«Якась обов’язкова детермiнацiя iдеологii шлунком i гонораром, – пише Полторацький. – Якесь ставлення до письменника як до утриманця держави. Психологiя кокотки вiд лiтератури, рантье в умовах iснування зберкас i украiнбанкiв».
Що ви на це скажете?
– Поперше, я спитаю вас, яким твердженням Вишнi викликано цю гарячу фiлiпiку?
– Твердженням, що «найголовнiше для письменника – гонорар».
– Ну, так от, – сказав я. – Щоб цiлком зрозумiти, чого так обурився ваш фурорист, треба ознайомитися зi змiстом тiеi гуморески, що з неi вирвано вищезгадане твердження. Гумореска ця зветься «Письменники» i висмiюе вона головним чином саме той футуризм, що його невдалим апостолом i виступае Полторацький. Бiльше за це – гумореска висмiюе (в гонорарному сенсi) саме того хуториста Гео Шкурупiя, який нещодавно написав нацiоналiстичний твiр пiд назвою «Жанна-батальйонерка». Це щодо того, чого так обурився Полторацький. Тепер по сутi.
Ви, тов. Европенко-Европацький, теж вважаете, що радянський письменник не е «утриманець» пролетарськоi держави? Теж? А чиiм же тодi, на вашу думку, «утриманцем» мае бути пролетарський письменник? Закордонного капiталу? Чи саме таку свiдомiсть радянського письменника ви вважаете за «психологiю кокотки вiд лiтератури»? Ну, знаете, коли так, то з такою «фiлософiею» ви ще довго будете наближатись до радянськоi влади. З такою «фiлософiею» ви далеко не одiйдете вiд «вiльного, незалежного художника» Сергiя Єфремова, що, використовуючи славетного «держвидавiвського коня», в той же час нiяк не хотiв визнати себе за «утриманця» пролетарськоi держави.
– Чого ви чiпляетесь до мене? – перелякано озирнувшись навкруги, скрикнув тов. Европенко-Европацький. – Хiба це я говорю?
– Значить, ви й цей абзац викреслюете?
– Звичайно, викреслюю. І викреслюю тому, що це ж… не головне. Головнiше от що:
– «Остап Вишня до тварин ставиться, як до людей, – пише Полторацький. – І цим засобом теж користуеться, як дотепом: «І засвiтилися у вороноi кобили очi i прошепотiли радiсно уста ii: «только утро любви хорошо, хороши только робкие первые встречи». Ми далекi вiд «iзячноi» лiрики Надсона й не хочемо ображатися за таке паплюження поета. Але чи не виглядае також дуже проречисто й оце низведення вищих емоцiй людини, викликаних еротичною первоосновою, до фiзiологiчних потреб тварини»?
Що ви на це скажете?
– Що ж тут говорити? – промовив я. – «Остап Вишня до тварин ставиться, як до людей»? Як до людей. Ви не погоджуетесь? Не погоджуетесь. Ну, як же йому ставитись? З ломакою? З голоблею по спинi? І вас, тов. Европенко-Европацький, карючить те, що кобила (мiж iншим, ця кобила з прекрасноi незабутньоi поеми про тварину, що до неi може рiвнятись хiба тiльки есенiнська «песнь о собаке»), – i вас карючить, що кобила цитуе непоганий надсоновський вiрш? Так? Ну, коли так, то значить i ви, камраде, недалеко втекли вiд вищезгаданоi «iзячноi» лiрики.
Шкода тiльки, що бiда i не в цьому, не в «iзячнiй лiрицi», – бiда в тому, що ваш «морфолог» проповiдуе звичайнiсенький собi iдеалiзм, i бiда в тому, що ви цього iдеалiзму нiяк не бачите. Що це за «вищi емоцii»? «Робкие первые встречи»? «Робкие первые встречи»! Тодi чому ж це iх не можна «низводити» до «фiзiологiчних потреб тварини», саме тi емоцii, якi «викликано еротичною первоосновою»? Га?
– Навiщо ви мучите мене, – сказав вiн, – переходьте скорiше до «технiки комiчного».
– Бачите, – сказав я, – мене «технiка комiчного» теж цiкавить, але, на «лiвий» жаль, не так, як Полторацького, вона мене цiкавить саме з «погляду чистоi технiки», i тому я примушений позбутися спершу «технiки» морфологiчноi.
– «Безсумнiвний успiх наведених дотепiв, – пише Полторацький, – якi завжди викликають загальний утробний регiт авдиторii (ми були присутнi при читаннi цих дотепiв на вечорi в киiвському iнгоспi й могли спостерiгати iх вплив на авдиторiю) – е успiх, що межуе з успiхом триповерховоi лайки, порнографiчноi листiвки, похабноi анекдоти. Лише глибоким внутрiшнiм цинiзмом i карамазовщиною вiе вiд наведених дотепiв».
Коли не брати вищезазначених дотепiв (припустiм, що ми з ними вже ознайомились!) i повiрити Полторацькому, що вони дiйсно такi, якими вiн iх нам рекомендуе, то що ви, тов. Европенко-Европацький, пiдмiтили за рядками цiеi новоi фiлiпiки? Чи не бачите ви за рядками цiеi фiлiпiки нахабного обличчя того ж барчука-хлестакова, що його ви вже бачили? І справдi: яка самоупевненiсть i який безмежний цинiзм! Студенти киiвського iнгоспу смiються, а Полторацький заявляе, цей iхнiй «загальний регiт» – регiт з «триповерховоi лайки, порнографiчноi листiвки, з похабноi анекдоти». Саме це твердження ви рекомендуете передрукувати i розповсюджувати в десятках тисяч екземплярiв? Саме i ви додержуетесь тiеi думки, що наше студентство стоiть на такому низькому культурному рiвнi, що його може розважити тiльки «триповерхова лайка» й «похабна анекдота»? Пробачте, але в цьому твердженнi я бачу новий пашквiль хутуристичного фалстафа, i це я вам зараз доведу.
Якi дотепи квалiфiкуе «морфолог», як дотепи триповерховоi лайки? Якi дотепи викликали загальний регiт на вечiрцi в iнгоспi? Їх чотири: 1) «писатиме, сказав батько, коли я, сидячи на пiдлозi, розводив рукою калюжу», 2) вийде, було, батько на вулицю за клуню: – «Гнатко, а йди но сюди! що ти то, шеймин хлопець, понаробив? – то, татку, макети», 3) «коли дитина замислиться й сяде на голому мiсцi, хiба йому дадуть як слiд подумати? Зразу мати пужне: – а де ж ото сiв ти, сукин сину? Нема тобi мiсця за сажем»? 4) «наука, скажете, така штука, що ii давати кому чи сприймати без штанiв навiть краще: бiльша площа сприймати». От i всi цi 4 дотепи, що на них спекулюе «морфолог». Спекулюе? Так!
Справа дуже ясна. Справа в тому, фурорист нiяк не хоче (можливо й не може) вiдрiзнити порнографii вiд здорового гумору. Для нього, скажiмо, шкурупiевська патологiчна «жiноча задниця пiд ковдрою» – це шедевр iнтелiгентного вислову, але от здоровi «мужицькi» дотепи… не Вишнi, а славетнього свiтового гумориста Рабле вiн розцiнюе, як порнографiю.
– «З цих звукiв Гаргантюа веселiшав, здригався… сурмлячи задом» (в руському перекладi – «баритонально попукивая»). Вiдкiля це, тов. Европенко-Европацький? З Вишнi? Або це: «Тепер я мiг повернутись на правий бiк i з величезним задоволенням випорожнитись. Поливав я так енергiйно, що привiв в надзвичайне здивовання маленьких людей, якi, догадавшись по моiх рухах, в чому справа, розбiглись, тiкаючи вiд потоку, що летiв з мене з страшним шумом i силою». Вiдкiля це, тов. Европенко-Европацький? З Вишнi?
Перший приклад я взяв з генiяльного Рабле. Другий – з не менш генiяльного Свiфта. Такi приклади я можу продовжувати до безконечности, коли додам до Свiфта й Рабле, скажiмо, Сервантеса, Боккаччiо, Франса чи то ще якихось двох славетних свiтових письменникiв. Отже скажiть менi, чим дотепи О. Вишнi «порнографiчнiшi» за дотепи хоч би того ж Рабле? І отже скажiть менi, яке треба мати нахабство, щоб шпурляти в наше студентство вищезгаданим пашквiлем?
– Але, почекайте, – промовив тов. Европенко-Европацький. – Чому ви не зупинитесь ще на «iнфернальнiй фiлософii пуза та генiталiй».
– «Парле ву франсе»? Будь ласка!
– «Ми зустрiчаемо в нього (себто в Вишнi) якесь послiдовне зниження людини до становища тварини. Саме отим стиранням рiзницi мiж людиною та твариною, пiдкресленням скотських рис людини якоюсь iнфернальною фiлософiею пуза та генiталiй вiе вiд тоi системи розглядати людей, як тварин».
Так пише Полторацький, i тут же iлюструе свою думку: «двигуни тут звуться так – оришка, вустя, ванько, пилип; регулятор (людина) з такими ж приблизно назвами». Ілюстрацii, що й говорити, вдалi, але нещастя в тому, що «iнфернальний фiлософ генiталiй» не розумiе, що Остап Вишня в атмосферi iдiотизму селянського одноосiбного iндивiдуального господарства iнакше людей i не може розглядати. Тут «технiка комiчного» у Остапа Вишнi переростае в «технiку» глибоко-трагiчного, i претензiйний «морфолог», коли б вiн менше «жевупрiкав» «iнфернальними фiлософiями генiталiй», – вiн би побачив, що Остап Вишня прислужився не тiльки украiнiзацii, але й, головним чином, колективiзацii, показуючи «двигунам» i «регуляторам» iхне безвихiдне становище в безперспективному iндивiдуалiзованому селi.
– Та це ж не головне, – сказав тов. Европенко-Европацький. – В роздiлi другому за головне можна вважати кiнець.
– «Як видно, – пише Полторацький, – iз великоi кiлькости дотепiв, можна категорично стверджувати, що з перших хвилин свого лiтературного стажу Остап Вишня хворiе на майже безперервне запалення надкiсницi. Такими дотепами можна розважати хiба нiчних вартових. Нас цiкавить у технiцi комiчного, як первооснова ii, засiб зниження, що несе на собi, як вiдповiдне соцiяльне навантаження – матерiялiстичний в гiршому розумiннi пiдхiд до життя й до людини. Таке зниження характерне саме для людини з низькими смаками й почуттями».
Що ж ви на це скажете?
– На цей кiнець другого роздiлу? Що ж тут говорити? Коли справа дiйшла до «надкiсницi», то, мабуть, таки добре припiкае Вишнин «матерiялiстичний пiдхiд до життя й до людини» тендiтних естетiв iз дрiбнобуржуазноi «киiвськоi естетичноi студii». І справдi: такий Вишнин дотеп, як дотеп про колишнiй князiвський будуар, себто про сьогоднiшню хату-читальню («колись княжата плодились, а тепер там свiдомiсть плодиться»), такий дотеп нашим хуторо-хатянам, звичайно, не подобаеться, бо тепер же iм в цих будуарах плодитись не можна. Такий Вишнин дотеп, як дотеп про «позолоту» «золотого хреста», що на неi «птиця Господня» кладе «купочки бiленькi», себто наводить «антирелiгiйну пропаганду», – i такий дотеп маминькиним синкам не до вподоби: вони, звичайно, за «свободу вероiсповеданiй», але не можна ж так знущатися з церкви! Такий Вишнин дотеп, як дотеп про свиню: «Свинею зветься така людина (стiй! стiй! не туди заiхав. Отак завсiгди, як про свиню почнеш, так когось iз знайомих i згадаеш»), – i такий дотеп «iнфернальний фiлософ генiталiй» схвалити не може, бо вiн прекрасно знае, про кого мова йде. Проти такого «матерiялiстичного пiдходу до життя й до людини» вiн завжди буде повставати й буде твердити, що це не е культурна «технiка комiчного». Звичайно, вишукавши в 4-х томах «усмiшок», одну-двi, три усмiшки, що вiд них позбавляеться автор при перевиданнях, – вишукавши такi двi-три мiнiятюрки чи то два-три якихсь подiбних вирази, щоб приховати свою справжню соцiяльну iстоту, «морфологи» будуть на цих усмiшках чи то на цих виразах енергiйно спекулювати, але це зовсiм не значить, що iм вдасться обшахраiти сучасного читача, саме того читача, що до нього вони з такою невимовно-претензiйною погордою ставляться. «Такими дотепами, – пише Полторацький, – можна розважати хiба нiчних вартових». Хiба не вiдчуваете ви, тов. Европенко-Европацький, за цiею бойкою фразою, – хiба не вiдчуваете ви тут постатi помiщицького синка, що для нього «нiчнi вартовi» – це не бiльше, як хлопи, хами, бидло? Справа, отже, не стiльки навiть у Вишнi, скiльки в сучасному читачевi – в студентах киiвського iнгоспу, в нiчних вартових, в тих робiтниках, якi легше всього украiнiзуються на Вишниних «усмiшках». Справа в тих, що iх «морфолог» вважае за бидло, за хамiв, за порнографiв, за аматорiв «триповерховоi лайки». Велика соцiялiстична революцiя, революцiя новiтнього «чумазого» висунула й своiх «чумазих» письменникiв. Увiйшли цi письменники в життя не з елегантними жестами пiжонiв з хлистиками, не з лексиконами «iнтелiгентних» слiв недоучки якоiсь провiнцiяльноi гiмназii, не з хатянськими краватко-фрачними хутуристичними «поезами», i не «зниження» вони принесли з собою, як запевняе вас Полторацький, а саме «матерiялiстичний пiдхiд до життя й людини». Погодитись, що смаки й почуття цих читачiв i письменникiв «низькi», значить не тiльки розписатися в своiй малограмотностi, але й зробити необережний крок: саме ця фраза й видае з головою автора ii, саме ця фраза й свiдчить, що в особi Полторацького ми маемо не дуже близьку пролетарiятовi, коли так можна висловитись, людину.
– Словом, – звернувся я до свого спiвбесiдника, – ви, очевидно, i цей роздiл викреслите? Так? Коли так, то давайте перейдемо до 3-го.
Тов. Европенко-Европацький похмуро мовчав.
3. «У ОСТАПА ВИШНІ Є СВОЄРІДНІ ОБРАЗИ Й МИСТЕЦЬКА МАШКАРА»
«Зрозумiло, що комункультiвцi е кращi друзi фотографii, але коли вона обертаеться на… тодi можна сказати, що це е не бiльше, нiж… та й записаний вельми невправною i примiтивною рукою».
Ол. Полторацький
– Нi, – сказав тов. Европенко-Европацький. – Ми почнемо не з образiв i машкари, а саме з такого абзацу:
– «Культурнiсть народу, – говорить славетний хемiк Лiбiх, – вимiрюеться кiлькiстю мила, що вiн його споживае».
Що ви скажете на цей афоризм?
– Я думаю, – вiдповiв я, – що цей афоризм треба так перефразувати: сiдаючи за письмовий стiл, не забувай добре помити руки. Чому не треба цього забувати? А тому, що все одно примусять.
Говорячи про образи Остапа Вишнi, фурорист проробив таку махiнацiю: взяв кiлька мiнiятюрок («Симферополь – Ялта», «Море», «Слухай, обивателю» i iн.), вирвав з них по одному образу, що здалися йому начебто невдалими й що ними, на його погляд, легше було спекульнути й, обслинивши цi образи, зрезюмував:
– «Ми проаналiзували кiлька категорiй образiв О. Вишнi, – зрезюмував Полторацький. – Ми обрали найхарактернiше. Образ у О. Вишнi як принцип… обмеженого характеру, соцiальний еквiвалент цього образу мае корiння в обмеженому селянському побутi».
Тепер давайте подивимось, що це за образи й якi махiнацii над ними пророблено.
Образи з першоi мiнiятюрки: «стовбова дорога покрутилася… бiлим ужем попiд скелями стрiмчастими покручена»… (далi фраза вриваеться, бо далi ця дорога «то тут, то там виблискуе спиною» – образ для спекуляцii не пiдходящий. – М. X.)… «море у чадрi туману», «i гордо над ними закинув зубчасту голову Ай-Петрi». Оце тi образи з першоi мiнiятюрки, якi нiбито нервують «естета», обiзнаного в «бедекерах». Перелякавшись, що його пробачте на словi, «чеснiсть» таки поставлять пiд сумнiв, «морфолог» поспiшае показати свою «вченiсть» i заявляе, що це образи – «шабльоновi». Нахватавшись дечого з Жирмунського та Шкловського, не зумiвши навiть розiбратися в нахватаному, претензiйний початкiвець вiд «критики» з «ученим видом знатока» неохайно розкидае сентенцii. Що таке «шабльоновий образ»? Це я вже до вас, тов. Европенко-Европацький? Чи вiдомо вам, що славетний Ан. Франс, скажiмо, здобув собi славу великого письменника саме на «шабльонових» образах? Чи вiдомо вам, що, скажiмо, генiяльний Достоевський не дав жодного «свiжого» образу саме в тому вузькому його значiннi, як його розумiе ваш Полторацький? Чи знаете ви, що в нашi суворi днi свiжiсть образу вимiрюеться впливом цього образу на широкi маси? Чи знаете ви, що вишуканий декаданс футуро-шизофренiчного квакання наша сучаснiсь давно вже вiдкинула в помийну яму? Вiдомо це вам?
