Лiкар Стокман виходить зi своеi кiмнати з розкритим листом у руках.
Лiкар Стокман(розмахуючи листом). Ну, можете менi повiрити, коли я скажу, що в нас у мiстi буде новина.
Бiлiнг. Новина?
Фру Стокман. Яка це новина?
Лiкар Стокман. Видатне вiдкриття, Катрiн.
Говстад. Вiдкриття?
Фру Стокман. І ти його зробив?
Лiкар Стокман(ходить по кiмнатi). Авжеж, я. Ну, нехай тепер приходять, як вони роблять, i кричать, що це все вигадки божевiльноi й безглуздоi людини. О, коли б це Петер був тут! Так, от тепер бачиш, що ми, люди, ходимо й мiркуемо часом, як справжнi слiпi кроти.
Говстад. Що ви цим хочете сказати, пане лiкарю?
Лiкар Стокман. Здаеться, усi ми тоi думки, що наше мiсто – дуже здорова мiсцевiсть?
Говстад. Так, це вiдома рiч.
Лiкар Стокман. Навiть надзвичайно здорове мiсце – таке, що його цiлком щиро можна рекомендувати й хворим, i здоровим людям.
Фру Стокман. Але, любий Томасе…
Лiкар Стокман. Ми так i рекомендували й розхвалювали його. Я й сам писав i у «Народному Вiснику», i у брошурах.
Говстад. Авжеж. Ну й що?
Лiкар Стокман. Цю водолiкарню називають головною артерiею мiста, його життевим нервом, i бiс його знае, як ще.
Бiлiнг. Трiпотливим серцем мiста, в урочисту хвилину дозволив я собi…
Лiкар Стокман. Авжеж, i ще всяково. А чи знаете ви, що направду являе собою ця величезна, розкiшна, розхвалена лiкарня, що коштувала таку силу грошей, – чи ви не знаете?
Говстад. Нi, що ж вона таке?
Фру Стокман. Що ж вона?
Лiкар Стокман. Увесь курорт – одна зачумлена яма.
Петра. Тату!
Фру Стокман(одночасно). Наш курорт?
Говстад. Але, пане лiкарю…
Бiлiнг. Зовсiм неймовiрно!
Лiкар Стокман. Водолiкарня – це потинькована, отруйна гробниця, кажу я. Дуже небезпечна для здоров’я. Уся гидота з млина, ця смердюча мерзота, просякае у воду, що йде по водогiнних трубах до будiвлi, де п’ють цю воду. Те саме отруйне кляте багно просякае i в море.
Капiтан Горстер. Там, де морськi купальнi?
Лiкар Стокман. Еге, саме там!
Говстад. Але звiдки ви це все знаете, що говорите з такою певнiстю, пане лiкарю?
Лiкар Стокман. Я дослiдив усi умови так старанно й так совiсно, як тiльки можна собi уявити. У мене давно вже зароiлись такi пiдозрiння. Торiк у нас були з’явились надзвичайнi хвороби серед курортникiв – i тиф, i гастрит.
Фру Стокман. Так, так, були й такi.
Лiкар Стокман. Ми тодi думали, що гостi привезли з собою заразу. Але потiм, зимою, я прийшов до iншоi думки й заходився дослiджувати воду, скiльки це було можливо.
Фру Стокман. То ось над чим ти так працював!
Лiкар Стокман. Еге, можу сказати, Катрiн, що я справдi попрацював таки. Але менi бракувало потрiбного приладдя, i я послав зразки i питноi, i морськоi води до унiверситету, щоб мати хiмiчний аналiз.
Говстад. І оце ви його отримали?
Лiкар Стокман(показуе лист). Ось вiн. Констатовано присутнiсть у водi гнилявих речовин i бактерiй у величезнiй кiлькостi. Вона абсолютно шкодить на здоров’ю i якщо всередину вживати, i зовнi.
Фру Стокман. Яке щастя, що ти вчасно дiйшов цього!
Лiкар Стокман. Еге, ти цiлком справедливо це можеш сказати.
Говстад. Що ж ви тепер маете робити, пане лiкарю?
Лiкар Стокман. Рятувати, видима рiч.
Говстад. То це ще можливо?
Лiкар Стокман. Треба. А нi – то водолiкарня не буде працювати й загине. Але боятися цього немае потреби. Для мене цiлком ясно, що треба зробити.
Фру Стокман. Любий Томасе, i ти все це таiв вiд нас?
Лiкар Стокман. А то як же? Бiгти мiстом i всiм розголошувати про те, чого я й сам ще не був певен? Дуже дякую. Я не божевiльний.
Фру Стокман. Але навiть нам тут удома…
Лiкар Стокман. Нi однiй живiй душi. Завтра вже можеш забiгти до борсука…
Фру Стокман. Ну, Томасе…
Лiкар Стокман. Добре, добре… нехай буде – до дiдуня. Тепер старий матиме з чого дивуватися. Вiн думае, що в мене з головою не все гаразд. Та й не один вiн так думае, я вже помiтив це. Ну, тепер добрi люди побачать… Так, побачать… (Ходить i тре руки). І що тодi здiйметься в мiстi, Катрiн! Ти собi й уявити не можеш. Адже доведеться переробляти всю водогiнну сiтку.
Говстад(пiдводиться). Усю водогiнну сiтку?
Лiкар Стокман. Авжеж. Зрозумiло. Приймач лежить занадто низько. Його треба перенести й поставити далеко вище.
