ДЖУЛІ: (з тривогою) Гей! Гей! Мене не хвилюе халат, але менi потрiбен рушник. Я не можу витиратися шматочком мила та мокрою мочалкою.
ЛОЇЗ: (вперто) я не буду потакати такому створiнню. Витирайся як хочеш. Можеш покататися по пiдлозi, як тварини, якi не носять одяг.
ДЖУЛІ: (знову задоволено) Добре. Забирайся!
ЛОЇЗ: (гордо) Ага!
(ДЖУЛІ вмикае холодну воду i пальцем спрямовуе струмiнь на ЛОЇЗ. ЛОЇЗ швидко виходить, гримаючи дверима за собою. ДЖУЛІ смiеться i вимикае воду)
ДЖУЛІ: (спiвае)
Вiд «Ерроу» комiрець вiн мав
Дiвчинку зустрiв та цiлував
У вагонi, що в Санта-Фе прямував
Посмiшка вiд «Пебеко» у неi була
Та плаття вiд «Люсiль» вона вдягла
Трам-пам-пам якось вони…
(Вона переходить на свист i нахиляеться вперед, щоб увiмкнути крани, але здригаеться вiд трьох гучних ударiв у трубах. Вона замовкае на мить – а потiм вона говорить у кран, нiби це телефон)
ДЖУЛІ: Алло! (Нема вiдповiдi) Ви сантехнiк? (Нема вiдповiдi) Ви водопровiдник? (Один гучний, глухий удар) Що вам треба? (Нема вiдповiдi) Я вважаю, що ви привид. Це так? (Нема вiдповiдi) Ну, тодi перестаньте стукати. (Вона тягнеться i вмикае кран гарячоi води. Вода не тече. Тодi вона знову кричить прямо в кран). Якщо ви сантехнiк – це пiдступ. Увiмкнiть негайно. (Два гучнi, глухих удари) Не сперечайтесь! Менi потрiбна вода… вода! Вода!
(У вiкнi з’являеться голова молодого чоловiка – голова, прикрашена тонкими вусами та симпатичними очима. Останнi намагаються розгледiти хоч щось, i хоча вони не бачать нiчого, крiм багатьох рибалок iз сiтками та великого багряного океану, вони вирiшують почати говорити)
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Хтось знепритомнiв?
ДЖУЛІ: (здригаеться i прислухаеться уважно) Це кiшка стрибнула!
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: (спiвчутливо) Вода не допомагае при знепритомненнi.
ДЖУЛІ: Допомагае! Бо нiхто не казав про знепритомнення!
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Ви щось сказали про те, що кiшка стрибнула.
ДЖУЛІ: (рiшуче) Нi, не казала!
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Ну, ми можемо обговорити це пiзнiше. Ви готовi йти? Або ви все ще вiдчуваете, що якщо ми зараз пiдемо разом, то почнуться плiтки?
ДЖУЛІ: (посмiхаеться) Плiтки! Хiба ж? Це буде бiльше нiж плiтки – це буде справжнiй скандал.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Ну, ви перебiльшуете. Ваша родина може бути дещо незадоволеною, але тим, хто не знае життя усе здаеться брудним. Нiхто з iнших навiть не звернув би уваги, крiм кiлькох старих жiнок. Виходьте.
ДЖУЛІ: Ви не знаете, про що просите.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Ви думаете, що за нами стежить натовп?
ДЖУЛІ: Натовп? Буде спецiальний, броньований потяг з вагоном-рестораном, що курсуватиме з Нью-Йорка щогодини.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Скажiть, ви прибираете будинок?
ДЖУЛІ: Чому ви так думаете?
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Я бачу, що на стiнах немае картин.
ДЖУЛІ: Ну у цiй кiмнатi нiколи не було жодних картин.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Дивно. Я нiколи не чув про кiмнату без картин, гобеленiв декоративних панелей чи чогось такого iншого.
ДЖУЛІ: Та тут i меблiв немае.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Який дивний будинок!
ДЖУЛІ: Це залежить вiд кута зору, з якого ви дивитесь.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: (сентиментально) Так приемно отак з вами розмовляти, коли ви являете собою лише голос. Я радий, що не бачу вас.
ДЖУЛІ: (вдячно) І я рада.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Якого кольору ваш одяг?
ДЖУЛІ: (пiсля критичного огляду своiх плечей) Ну, скажiмо так, це такий собi рожево-бiлий колiр.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Вiн вам пасуе?
ДЖУЛІ: Дуже. Я… я вже давно його ношу. І звикла до нього.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Я думав, ви ненавидите старий одяг.
ДЖУЛІ: Так, але це подарунок на день народження, i я начебто мушу його носити.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: рожево-бiлий. Закладаюся, що це божественно. Вiн стильний?
ДЖУЛІ: Досить. Це дуже проста, стандартна модель.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Який у вас голос! Яке чудове вiдлуння! Інодi я заплющую очi й, здаеться, бачу вас на далекому безлюдному островi, що кличе мене. І я поринаю до вас через прибiй, чуючи, як ви кличете, стоячи там, вода простягаеться по обидва боки вiд вас…
(Мило ковзае з борту ванноi й плюхаеться у воду. МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК клiпае)
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Що це було? Менi здалося?
ДЖУЛІ: Так. Ви … ви дуже поетичний, чи не так?
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: (замрiяно) Нi. Я займаюся прозою. Я вiршую лише тодi, коли мене щось зворушило.
ДЖУЛІ: (бурмочучи) Невеличке ворушiння…
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Я завжди любив поезiю. Я пам’ятаю донинi перший вiрш, який вивчив напам’ять. Це була «Евангелiна».
