ЛОЇЗ: Вiн не стане гостювати. Вiн зайде за мною i ми пiдемо гуляти.
ДЖУЛІ: (пiдiймаючи брови) О, стае трохи яснiше. Це безперечно мiстер Калкiнс. Я думала, ти пообiцяла матерi, що не будеш його запрошувати.
ЛОЇЗ: (вiдчайдушно) Вона зовсiм дурна. Вона не виносить його, бо вiн щойно розлучився. Звичайно, вона мае бiльше досвiду, нiж я, але ж…
ДЖУЛІ: (розсудливо) Не дозволяй iй ставитись до себе як до дитини! Досвiд – найбiльш непотрiбна рiч у свiтi. Усi лiтнi люди мають його на продаж.
ЛОЇЗ: Менi вiн подобаеться. Ми говоримо про лiтературу.
ДЖУЛІ: Так ось чому я останнiм часом помiчаю усi цi важезнi книги розкиданi по всьому будинку.
ЛОЇЗ: Вiн позичае iх менi.
ДЖУЛІ: Ну, ти повинна грати за його правилами. З римлянами вчиняй по-римськи. Але я з книгами покiнчила. Я достатньо освiчена.
ЛОЇЗ: Ти дуже непослiдовна – минулого лiта ти читала кожен день.
ДЖУЛІ: Якби я була послiдовна, я б все ще споживала тепле молоко з маленькоi пляшечки.
ЛОЇЗ: Так, i, напевне, з моеi пляшечки. Але менi подобаеться мiстер Калкiнс.
ДЖУЛІ: Я його нiколи не зустрiчала.
ЛОЇЗ: Так, ти поквапишся?
ДЖУЛІ: Так. (Пiсля паузи) Я зачекаю, поки вода трохи охолоне, а потiм додам ще гарячоi.
ЛОЇЗ: (саркастично) Як цiкаво!
ДЖУЛІ: Пам’ятаеш як ми з тобою грали в «милки»?
ЛОЇЗ: Так – у десять рокiв. Я дуже здивована, що ти вже не граеш у цю гру.
ДЖУЛІ: Я граю. Як раз збираюся через хвилину
ЛОЇЗ: Дурна гра.
ДЖУЛІ: (тепло) Нi, не дурна. Вона корисна для нервiв. Б’юсь об заклад, ти забула, як у неi грати.
ЛОЇЗ: (заперечно) Нi, не забула. Наповнюеш ванну мильною пiною, а потiм сiдаеш на край i зiсковзуеш вниз.
ДЖУЛІ: (презирливо похитуючи головою) Нi! Це лише частина правил. Ти повинна ковзати вниз, не торкаючись рукою чи ногою…
ЛОЇЗ: (нетерпляче) О, Господи! Чи не все одно? Я б дуже хотiла, щоб ми або перестали приiжджати сюди влiтку, або придбали б будинок з двома ваннами.
ДЖУЛІ: Ти можеш придбати собi невеличке коритце з олова або скористатися шлангом…
ЛОЇЗ: Замовкни вже!
ДЖУЛІ: (не звертаючи уваги) Залиш рушника.
ЛОЇЗ: Що?
ДЖУЛІ: Залиш рушника, коли пiдеш.
ЛОЇЗ: Цього рушника?
ДЖУЛІ: (дуже мило) Так, я забула свого рушника.
ЛОЇЗ: (озираючись уперше) Ти зовсiм дурепа? У тебе навiть халата нема.
ДЖУЛІ: (також оглядаюсь) Дiйсно нема.
ЛОЇЗ: (з пiдозрою) Як ти потрапила сюди?
ДЖУЛІ: (смiеться) Я, мабуть, …я, мабуть, якось прослизнула. Ну знаеш – така собi бiла фiгура, що прослизае по сходах, i…
ЛОЇЗ: (сварливо) Ти маленька негiдниця Ти не маеш жодноi гордостi чи самоповаги?
ДЖУЛІ: Маю досить i того й iншого. Я думаю, що це як раз i доводить. Я дуже добре виглядала. Я насправдi досить мила у своему природному станi.
ЛОЇЗ: Ах, ти ж…
ДЖУЛІ: (думаючи вголос) Я хочу, щоб люди не носили одягу. Я здогадуюсь, я мала б народитись язичницею, або ж тубiльцем, чи щось таке.
ЛОЇЗ: Ти…
ДЖУЛІ: Менi минулоi ночi наснилося, що однiеi недiлi до церкви маленький хлопчик принiс магнiт, який притягував тканину. Вiн постягав одяг вiдразу з усiх, що привело iх у жахливий стан: люди плакали, кричали без кiнця, нiби вони вперше виявили своi власнi шкури. Тiльки я не хвилювалася, бо просто смiялася. Менi довелося збирати пожертви, тому що нiхто iнший цього не мiг зробити.
ЛОЇЗ: (не звертаючи увагу на цю промову) Ти хочеш сказати, що якби я не прийшла, ти б побiгла назад до своеi кiмнати… го… голою?
ДЖУЛІ: Au naturel – звучить набагато краще.
ЛОЇЗ: А якби у вiтальнi хтось був?
ДЖУЛІ: Нiколи ж ще не було до цього часу.
ЛОЇЗ: До цього часу! Кари Господнi! Скiльки разiв…
ДЖУЛІ: До того ж зазвичай у мене е рушник.
ЛОЇЗ: (повнiстю приголомшено) Святi угодники! Тобi треба було вiдлупцювати як слiд, сподiваюсь, ти все ж попадешся якось. Я сподiваюсь, що у вiтальнi, коли ти вийдеш, буде з десяток мiнiстрiв, а також iхнi дружини та дочки.
ДЖУЛІ: У вiтальнi не вистачило б мiсця для них, – вiдповiла Чепурунка Кейт з Району Пралень.
ЛОЇЗ: Гаразд. Ти зробила собi ванну; ти у нiй i лежи.
(ЛОЇЗ рiшуче направляеться до дверей.)
