ДЖУЛІ: Неправда
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Я сказав «Евангелiна»? Я мав на увазi «Кiстяк в обладунках».
ДЖУЛІ: Я не особливо розумна. Але я можу згадати свiй перший вiрш. У ньому був один лише один куплет:
Паркер i Девiс
На парканi сидiли
Мали п’ятнадцять центiв
Бо долар не заробили
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: (з нетерпiнням) Отже, ви полюбили лiтературу?
ДЖУЛІ: Якщо вона не надто стара, складна або гнiтюча. Так само i з людьми. Менi вони зазвичай подобаються, якщо вони не надто старi, складнi або гнiтючi.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Звичайно, я читав дуже багато. Ви сказали менi минулого вечора, що ви дуже любите Вальтера Скотта.
ДЖУЛІ: (роздумуючи) Скотта? Подивимось Так, я читала «Айвенго» та «Останнiй з могiкан».
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Це Купер.
ДЖУЛІ: (сердито) «Айвенго»? Ви з глузду з’iхали! Я точно знаю. Я читала.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: «Останнiй з могiкан» – це Купер.
ДЖУЛІ: Менi байдуже! А ще менi подобаеться О. Генрi. Я не уявляю, як вiн писав усi цi iсторii. Бiльшiсть iз них вiн написав у в’язницi. «Баладу Редiнгськоi в’язницi»[3 - «Балада Редiнгськоi в’язницi» – твiр О. Вайлда.] вiн точно склав у в’язницi.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: (кусаючи губу) Лiтература… лiтература! Як багато це значить для мене!
ДЖУЛІ: Ну, як сказала Габi Делiс мiстеру Бергсону, з моею зовнiшнiстю та вашими мiзками для нас немае нiчого неможливого.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: (смiеться) З вами, звичайно, важко налагодити стосунки. Одного дня ви така собi приемно мила, а наступного – не в настроi. Якби я не так добре зрозумiв ваш темперамент…
ДЖУЛІ: (з нетерпiнням) О, то ви один iз цих психологiв-любителiв, чи не так? Розумiете людей за п’ять хвилин, а потiм з розумним виглядом розповiдаете, кожен раз, коли про них згадують. Я це ненавиджу.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Я не похваляюся, що розумiю вас. Ви найзагадковiша, я це визнаю.
ДЖУЛІ: В iсторii лише двое загадкових людей.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: І хто ж це?
ДЖУЛІ: Залiзна Маска та той, хто каже, «ту-ту-ту», коли телефонна лiнiя зайнята.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Ви загадковi. Я люблю вас. Ви красива, розумна i доброчесна, i це найрiдкiснiша з вiдомих комбiнацiй.
ДЖУЛІ: Ви iсторик. Розкажiть менi про роль ванни в iсторii. Я думаю, що ii страшенно недооцiнюють.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Ванни… Подивимось Що ж, Агамемнона вбили у ваннi. І Шарлотта Корде заколола Марата кинджалом у ваннi.
ДЖУЛІ: (зiтхаючи) Давня давнина! Нiчого нового у свiтi не iснуе, чи не так? От лише вчора я втрапила на партитуру музичноi комедii, якiй не менше двадцяти рокiв; а на обкладинцi написано: «Шиммi Нормандii».
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Я не люблю цi сучаснi танцi. О, Лоiз, я б так хотiв, вас побачити. Пiдiйдiть до вiкна.
(У водопроводi лунае гучний стук i раптом з вiдкритих кранiв починае литися струмiнь. ДЖУЛІ швидко закривае iх).
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: (спантеличено) Що, заради всього святого, це було?
ДЖУЛІ: (невинно) Менi теж щось почулося.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Це звучало як проточна вода.
ДЖУЛІ: Невже? Дивно. Власне кажучи, я наповнювала акварiум iз золотими рибками.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: (все ще спантеличено) А що за дивний стукiт?
ДЖУЛІ: Одна з риб клацнула своiми золотими щелепами.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: (з раптовою рiшучiстю) Лоiз, я вас кохаю. Я не людина не вiд цього свiту, i я звик рiшуче…
ДЖУЛІ: (зацiкавлено) О, як захопливо.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: …рiшуче рухатись вперед. Лоiс, я хочу вас.
ДЖУЛІ: (скептично) Та ну! Чого ви насправдi хочете, – привернути до себе увагу всього свiту i щоб вiн зачаровано дивився, поки ви не дасте команду «Вiльно!»
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Лоiз, я… Лоiз, я…
(Вiн зупиняеться, коли ЛОЇЗ вiдчиняе дверi, заходить i захлопуе iх за собою. Вона роздратовано дивиться на ДЖУЛІ, а потiм раптом помiчае молодого чоловiка за вiкном)
ЛОЇЗ: (з жахом) мiстер Калкiнс!
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: (здивовано) Але ж ви сказали що вдягненi у рожево-бiле!
(Кинувши на нього один вiдчайдушний погляд ЛОЇЗ скрикуе, сплескуе руками нiби капiтулюючи й опускаеться на пiдлогу.)
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: (у великiй тривозi) О Господь милосердний! Вона знепритомнiла! Я вже бiжу.
(Погляд ДЖУЛІ падае на рушник, який вислизнув з млявоi руки ЛОЇЗ)
ДЖУЛІ: У такому випадку я теж бiжу.
(Вона кладе руки на борти ванни, щоб пiднятися, i помiж глядачами виникае неясний шум, чи то шепiт, чи то приглушенi зiтхання. Але темiнь, як у Беласко, швидко настае i закривае сцену.)
ЗАВІСА
«О, руда вiдьмо!»
Мерлiн Грейнджер був працiвником у книгарнi «Мунлайт Квiл», яку ви, можливо, вiдвiдували, що розташована недалеко вiд Рiц-Карлтон на Сорок сьомiй вулицi. «Мунлайт Квiл» е, а точнiше був, дуже романтичним магазином, що вважався прогресивним з причини постiйноi темряви, що там панувала. Всерединi було дуже багато червоних та помаранчевих плакатiв, вiд екзотичного змiсту яких перехоплювало подих, а свiтло йшло вiд блискучих вiддзеркалюючих палiтурок спецiальних видань, не менше нiж вiд великоi приземкуватоi лампи, яка мала абажур iз багряного атласу та свiтила цiлий день, розгойдуючись над головою. Це була справдi «витримана», наче гарне вино, книгарня. Слова «Мунлайт Квiл» були схожi на вишивку, що змiiлася над дверима. Вiтрини, здавалося, завжди були наповненi чимось, що ледь-ледь пройшло лiтературну цензуру; томи з обкладинками глибокого помаранчевого кольору, якi пропонували своi назви, написанi на маленьких бiлих паперових квадратах. І над усiм панував запах мускусу, яким мудрий та незбагненний мiстер Мунлайт Квiл наказав окропити все навколо, що наполовину створювало запах магазину цiкавинок у дiкенсiвському Лондонi, а наполовину – кав’ярнi на теплих берегах Босфору.
З дев’яти до п’яти тридцяти Мерлiн Грейнджер запитував знуджених бабусь у чорному та молодих чоловiкiв iз темними колами пiд очима, чи цiкавить iх оцей новомодний автор, або може вони цiкавляться першими виданнями? Чи може вони хочуть придбати романи з арабами на обкладинцi, чи книгу, яка мiстить новiтнi сонети Шекспiра, якi через парапсихiчний зв’язок надиктованi мiс Сатон iз Пiвденноi Дакоти? Питаючи про це вiн презирливо фиркав. Власне кажучи, його особистий смак припадав скорiше до цих останнiх, але як працiвник «Мунлайт Квiл» вiн мусив у робочий час вдавати розчарованого знавця.
