(Тут можна вставити будь-яку iншу реплiку)
МІСТЕР ІКІ: Прощавайте…
Всi вони виходять. МІСТЕР ІКІ залишаеться наодинцi. Вiн зiтхае i пiдходить до сходiв котеджу, лягае i закривае очi.
Сутiнки сходять, i сцена залита таким свiтлом, якого нiколи не бувае анi на сушi, анi на морi. Нiчого не чути, окрiм дружини пастуха овець, що грае на губнiй гармошцi арiю з Десятоi симфонii Бетховена. Великi бiлi та сiрi молi спускаються на старого аж допоки не покривають його повнiстю. Але вiн не ворушиться.
Завiса опускаеться i пiдiймаеться кiлька разiв, щоб позначити промiжок часу у декiлька хвилин. Хороший комедiйний ефект може бути досягнутий, якщо вдасться продемонструвати як МІСТЕР ІКІ чiпляеться за завiсу i пiднiмаеться разом з нею. Свiтлячки або феi на дротах також можуть бути виведенi на сцену саме в цей момент.
Потiм з’являеться ПІТЕР i на його обличчi помiтно майже iмбецильну доброту. У руцi вiн щось тримае i час вiд часу дивиться на це в екстазi, що його захоплюе. Пiсля боротьби з самим собою вiн кладе це на тiло старого, а потiм тихо вiдходить.
Молi балакають помiж собою, а потiм раптово вiдлiтають геть переляканi. І в той час, як поглиблюеться нiч, навкруги виблискують маленькi iскорки, бiлi та круглi, вносячи тонкий аромат до вiтру Захiдного Іссакширу вiд нафталiновоi кульки, дарунка любовi ПІТЕРА.
(П’еса може закiнчитися в цей момент або тривати нескiнченно.)
Порцелянове i рожеве
Кiмната на нижньому поверсi замiського дому. Верхню частину стiни прикрашено художнiм фризом, що зображуе рибалку з сiттю бiля його нiг та корабель у багряному океанi, рибалку з сiттю бiля його нiг та корабель у багряному океанi, рибалку з сiттю бiля його нiг i так далi. В одному мiсцi на фризi е перекриття – тут у нас е половина рибалки з половиною сiтi бiля його нiг, навпроти половини корабля на половинi малинового океану. Фриз не мае до сюжету нiякого вiдношення, але, вiдверто кажучи, мене вiн зачаровуе. Я мiг би продовжувати нескiнченно, але мене вiдволiкае один з двох об’ектiв у кiмнатi – синя порцелянова ванна. Вона з характером, ця ванна. Це не одна з цих новомодних, схожих на гоночнi човни, але невелика з високими бортами й вона виглядае так, нiби збираеться стрибнути; вiдмовившись, однак, через своi занадто коротенькi нiжки, вона змирилася зi своiм оточенням та небесно-блакитним покриттям. Але зi сварливостi вона вiдмовляеться дозволити будь-якому зi своiх вiдвiдувачiв повнiстю простягнути ноги – що плавно пiдводить нас до другого об’екту в кiмнатi:
Це дiвчина, очевидний придаток ванни, тiльки голова i шийка – у вродливих дiвчат завжди шийка замiсть шиi – i зовсiм трошки вiд плечей з’являеться над бортом. Протягом перших десяти хвилин вистави глядачi переймаються питанням, чи справдi вона грае свою роль чесно i оголена, чи iх обманюють, i вона одягнена.
Дiвчину звуть Джулi Марвiс. З гордого вигляду, з яким вона сидить у ваннi, ми робимо висновок, що вона не дуже висока i що вона звикла доглядати за собою. Коли вона посмiхаеться, ii верхня губа трохи задираеться i нагадуе про Пасхального Зайчика. Їй зовсiм трохи не вистачае до двадцяти рокiв.
І ще одне – нагорi та праворуч вiд ванни е вiкно. Воно вузьке i мае широке пiдвiконня; воно пускае в середину досить багато сонячного свiтла, але ефективно заважае тому, хто заглядае у нього, бачити ванну. Ви починаете здогадуватись про що пiде мова?
Ми традицiйно починаемо з пiснi, але, оскiльки здивованi зiтхання публiки практично заглушили першу половину, доведеться навести лише кiнець:
ДЖУЛІ (сопрано-ентузiастiко з придиханням):
Як Цезар Чикаго скорив,
Хлопець чудовий, усi говорили
Всi його курки священнi
Танцювали неначе скаженi
Весталки немов подурiли
А як нервii нервували занадто
Вiн прочухана давав iм кожен раз
Вони трясли своiм пузом
З консульським блюзом
Це був римський iмперський джаз
(Пiд час бурхливих оплескiв, якi слiдують за пiснею Джулi, вона скромно розводить руками й робить невеличкi хвилi на поверхнi води – принаймнi, ми припускаемо, що вона це робить. Потiм дверi лiворуч вiдчиняються i входить Лоiз Марвiс, одягнена, але вона несе одяг та рушник. Лоiз на рiк старша за Джулi та майже ii двiйник за обличчям та голосом, але в ii одязi та виразi обличчя – усi ознаки консерватора.
Так, ви правильно здогадалися. Це старий добрий сюжет комедii помилок.)
ЛОЇЗ: (здригнувшись) Ой, вибач. Я не знала, що ти тут.
ДЖУЛІ: О, привiт. Я даю невеличкий концерт…
ЛОЇЗ: (перебиваючи) Чому ти не зачинила дверi?
ДЖУЛІ: Не зачинила?
ЛОЇЗ: Звичайно, ти цього не зробила. Ти ж не думаеш, що я пройшла крiзь них?
ДЖУЛІ: Я думаю, ти зламала замок, дорогенька.
ЛОЇЗ: Ти така недбала.
ДЖУЛІ: Нi. Я просто щаслива, як пес на купi смiття, i я даю невеличкий концерт.
ЛОЇЗ: (суворо) Подорослiшай!
ДЖУЛІ: (розмахуючи рожевою рукою) Стiни вiдбивають звук, бачиш. Ось чому е щось дуже гарне у тому, щоб спiвати у ваннi. Це створюе ефект винятковоi чарiвностi. Може виконати щось за твоiм бажанням?
ЛОЇЗ: Я бажаю, щоб ти скорiше покинула ванну.
ДЖУЛІ: (задумливо хитаючи головою) Не можна поспiшати. Це мое царство в цей час, Благочестива.
ЛОЇЗ: Чому ти так мене звеш?
ДЖУЛІ: Бо ти наступна за Пречистою. Тiльки не кидай у мене нiчого, будь ласка!
ЛОЇЗ: Як довго ще ти будеш там сидiти?
ДЖУЛІ: (пiсля певного розгляду) Не менше п’ятнадцяти й не бiльше двадцяти п’яти хвилин.
ЛОЇЗ: А як послуга менi, може тобi вистачить десяти?
ДЖУЛІ: (нагадуючи) О, Благочестива, чи пам’ятаеш ти той холодний день минулого сiчня, коли така-то Джулi, вiдома своею посмiшкою Пасхального Зайчика, мусила йти на вулицю, а гарячоi води було ледве-ледве, то юна Джулi щойно наповнила ванну для себе улюбленоi, коли раптом прийшла ii злюча сестра i купалася у нiй, змусивши юну Джулi виконати своi обмивання холодним кремом – що занадто дорого та приносить багато клопоту?
ЛОЇЗ: (з нетерпiнням) То ти не поквапишся?
ДЖУЛІ: Чому я мушу?
ЛОЇЗ: Бо в мене побачення.
ДЖУЛІ: Тут, у будинку?
ЛОЇЗ: Не твоя справа.
(Джулi знизуе видимими кiнчиками плечей що напевне породжуе брижi.)
ДЖУЛІ: Як скажеш.
ЛОЇЗ: О, заради Неба! У мене майже вдома побачення.
ДЖУЛІ: Майже?
