Що за постать таемнича
При столi сидить i мрiе?
Глянь, сльоза в очах яскрiе,
Зрошуе поблiдлi щоки.
– Далi не знаю, – проказав Швейк, – коли хочете, я заспiваю ще такоi:
Ой як тужно бiля серця,
Що пiдносить груди кволi.
Тiльки мука, тiльки болi,
Тiльки серце в далеч рветься.
– І цiеi до кiнця не вмiю, – зiтхнув Швейк. – Знаю ще першу строфу з гiмну «Де моя батькiвщина»[47 - «Де моя Батькiвщина» – чеська патрiотична пiсня, текст якоi написав Й. К. Тил. Музика Фр. Шкроупа. Вперше прозвучала в Празi у 1834 p. в п’есi Тила «Фiдловачка». Виконуеться в спокiйному, пiднесеному ритмi. Дiставши загальнонародне визнання, пiсля Першоi свiтовоi вiйни стала частиною державного гiмну Чехословаччини. З 1993 р. – державний гiмн Чеськоi Республiки.], а потiм «Генерал Вiндiшгрец[48 - Генерал Вiндiшгрец – Альфред князь Вiндiшгрец (1787—1862). З 1840 р. – командуючий iмперськими вiйськами в Чехii. У 1848 p. жорстоко придушив революцiю в Празi й Вiднi. Однiею з причин його жорстокостi щодо Праги була загибель його дружини вiд випадковоi кулi пiд час заворушень в Празi (див. ще прим. до розд. «Швейк iде в армiю»).] i чини бувалi до схiд сонця ранесенько вiйну розпочали» i ще кiлька народних пiсеньок, як, наприклад, «Збережи нам, Боже правий, цiсаря i рiдний край»[49 - «Збережи нам, Боже правий, цiсаря i рiдний край» – державний гiмн Австро-Угорщини на музику композитора Й. Гайдна, яку вiн написав у 1797 р. Нiмецький текст (а вiдтак й чеський переклад) неодноразово коригувався у вiдповiдностi до iмен монархiв, якi посiдали престол на даний момент.], «Як ми йшли у Яромiр»[50 - «Як ми йшли у Яромiр» – чеська солдатська пiсня.] i «Тисячу раз вiтаемо тебе…».
Лiкарi перезирнулись, i один iз них запитав Швейка:
– Чи обстежували вже коли-небудь ваш психiчний стан?
– На вiйськовiй службi, – урочисто й гордо вiдповiв Швейк. – Мене, панове, лiкарi офiцiйно визнали за вродженого iдiота.
– Менi здаеться, що ви симулянт, – розкричався на Швейка другий лiкар.
– Нiякий я не симулянт, панове, – боронився Швейк. – Я найсправжнiсiнький iдiот, можете перевiрити це в канцелярii дев’яносто першого полку в Ческе Будейовiце або в управлiннi запасних в Карлiнi.
Старший лiкар безнадiйно махнув рукою i, вказуючи на Швейка, сказав санiтарам:
– Повернiть цьому чоловiковi одяг i передайте його до третього вiддiлення в першому коридорi, а потiм один iз вас нехай повернеться i вiднесе всi його документи до канцелярii. Та скажiть, аби там довго не воловодились, аби ми його якнайшвидше здихались.
Лiкарi ще раз кинули нищiвний погляд на Швейка, який шанобливо задкував до дверей i чемно кланявся. На запитання одного iз санiтарiв, що це за дурощi, вiн вiдповiв:
– Я ж не одягнений, зовсiм голий, i не хочу тим панам показувати нiчого такого, що б дало iм привiд подумати, буцiмто я нечемний або грубiян.
Вiдколи санiтари дiстали наказ повернути Швейковi його одяг, вони бiльше вже ним не опiкувались, а звелiли одягатись, i один iз них вiдвiв його до третього вiддiлення.
Поки в канцелярii оформляли документи про виписку з божевiльнi, Швейк мав нагоду протягом кiлькох днiв здiйснювати своi глибокi спостереження. Розчарованi лiкарi встановили дiагноз, нiбито вiн «недоумкуватий симулянт».
Оскiльки Швейка виписали перед обiдом, зчинився невеликий скандал. Швейк заявив, що коли вже когось i викидають iз божевiльнi, то не мають права викидати без обiду.
Скандальну сцену припинив викликаний швейцаром полiцай, який вiдвiв Швейка до полiцiйного комiсарiату на Сальмовiй вулицi.
Глава V
Швейк у полiцiйному комiсарiатi на Сальмовiй вулицi
Пiсля гарних сонячних днiв у божевiльнi над Швейком знову нависла чорна хмара. Інспектор австро-угорськоi полiцii Браун влаштував зустрiч Швейковi з жорстокiстю римських намiсникiв доби ласкавого iмператора Нерона. Так само жорстоко, як вони свого часу говорили: «Киньте цього негiдника християнина левам», – iнспектор Браун наказав:
– Киньте його за грати!
Анi слова бiльш, анi слова менш. Лише очi пана полiцiйного iнспектора Брауна заяскрiли при цьому особливою протиприродною насолодою.
Швейк уклонився i з гiднiстю промовив:
– Я готовий, панове. Гадаю, «за грати» означае – до камери, а це не так уже й погано.
– Не дуже-то в нас розперiзуйся, – зауважив полiцай, на що Швейк вiдповiв:
– Я дуже скромна людина й буду вдячний за все, що ви для мене зробите.
У камерi на нарах в апатичнiй позi сидiв замислено якийсь чоловiк. Вiн, свiдчили його очi, не вiрив у те, що скреготiння ключа в дверях може означати для нього вихiд на волю.
– Мое шанування, добродiю, – мовив Швейк, сiдаючи бiля нього на нари. – Чи не знаете випадково, котра година?
– Я вже живу поза царством годин, – вiдповiв замислений чоловiк.
– Тут непогано, – вiв далi розмову Швейк. – Ось i нари зроблено зi струганих дощок.
Серйозний панок не вiдповiдав. Вiн пiдвiвся й почав швидко походжати невеличким простором помiж дверима й нарами, немовби поспiшаючи щось урятувати.
Швейк тим часом зацiкавлено оглядав видряпанi на стiнах написи. В одному з них якийсь в’язень присягався небом, що оголошуе вiйну полiцii не на життя, а на смерть. Текст проголошував: «Начувайтесь! Влетить i вам!» Один в’язень написав: «Ідiть пiд три чорти, пiвнi!»[51 - Чхав я на вас, пiвнi! (Йдiть пiд три чорти, пiвнi!) – полiцейськi в Чехii за часiв Австро-Угорщини носили каску з пiвнячими пiр’ями.] Інший просто стверджував факт: «Я тут сидiв 5 червня 1913-го, й зi мною поводилися пристойно. Йозеф Маречек, крамар iз Вршовiце». Та був тут i напис, що вражав своею глибиною: «Змилосердься, великий Боже…» – а пiд цим: «Поцiлуйте мене в ду…». Лiтери «ду…» були, однак, перекресленi, а збоку написано великими лiтерами: «ФАЛДУ». Поруч якась поетична душа написала вiршi:
Ой сиджу я пiд вербою
побiля потоку
та згадую iз журбою
свою чорнооку.
Панок, що бiгав помiж дверима й нарами, немов на змаганнi з марафонського бiгу, нарештi зупинився, задиханий, знову сiв на свое мiсце, стиснув голову в долонях i раптом заволав на все горло:
– Випустiть мене! Нi, вони мене не випустять, – промовив вiн сам до себе. – Не випустять, та й годi. Я тут уже вiд шостоi години ранку.
На нього раптом найшла щирiсть, вiн випростався й запитав Швейка:
– Чи ви часом не маете при собi ременя, щоб я мiг покласти цьому край?
– Вiд усiеi душi радий вам прислужитися, – вiдповiв Швейк, знiмаючи ремiнь. – Я ще нiколи не бачив, як люди в камерi вiшаються на ременi. Прикро лише одне, – говорив вiн, оглядаючись довкола, – що тут немае жодного гака. Ручка вiконна вас не витримае. Хiба що повiситесь на нарах, стоячи навколiшки, як це зробив один чернець iз Емаузького монастиря[52 - …чернець iз Емаузького монастиря – вiдомий празький монастир. Друга назва «На Слованех». Засн. в 1347 р. Карлом ІV для монахiв Ордену бенедиктинцiв.]. Той через якусь молоду еврейку повiсився на розп’яттi. Менi дуже подобаються самовбивцi, так що, будь ласка, починайте.
Хмурий панок поглянув на ремiнь, який Швейк тицьнув йому в руку, шпурнув його в куток i заридав, розмазуючи сльози брудними руками й репетуючи:
– У мене дiточки, а я тут за пияцтво та розпусту. Боже ж мiй! Бiдна моя жiнка! Що менi скажуть на службi? У мене дiти, а я тут за пияцтво та розпусту! – повторював вiн безкiнечно.
Врештi нiби трохи вгамувався, пiдiйшов до дверей i заходився грюкати в них ногами й кулаками. За дверима почулися кроки i голос:
– Чого треба?
– Випустiть мене, – сказав вiн таким тоном, немовби втратив усе, що зв’язувало його з життям.
– Куди? – почулося з другого боку.
– На службу, – вiдповiв нещасний батько, чоловiк, урядовець, п’яниця й розпусник.
