Тарас подивився на годинник – майже пiв на п'яту. Незабаром свiтатиме. Позiхнув. Замислився. Органiзм звично налаштовувався на вранiшнiй сон.
– На, тримай! – здавлено мовив Льоня, що повернувся до машини, простягаючи водiевi банку з камiнчиком i жовтою рiдиною.
Тарас мовчки взяв банку, вiдчинив дверцi зi свого боку й акуратно злив сечу на дорогу.
– Наступним каменем займатися будемо? – запитав вiн Льоню.
Голова Льонi сiпнулася. Його переляканий погляд скорiше говорив про цiлковите небажання спiлкуватися на цю тему.
– Вас куди вiдвезти? – трохи тихiше запитав Тарас.
– До Опери, туди ж, – вичавив iз себе Льоня. – Я вдень подзвоню… ще не знаю.
Його права рука полiзла до кишенi розстебнутого свiтло-сiрого плаща. Витягла звiдти три доларовi десятки, пом'ятi й потертi. З доларами в руцi вiн спочатку всiвся на передне пасажирське сидiння. Тарас узяв долари, засунув до кишенi куртки. Машина рушила, покотилася вниз по вулицi тихо, з вимкненим двигуном. Тарас просто зняв ii з ручника. Мотор завiв уже внизу.
Висадивши клiента бiля Опери, поiхав далi до обмiнника на Івана Франка. Маленьке вiконце обмiнника, освiтлене зсередини, втiшило Тараса. Навiть якби не було чого мiняти, вiн однаково сюди пiд'iхав би. Заради одного лише погляду на симпатичну дивну дiвчину, що працюе тут ночами, завжди в довгих, пiд старовину, матер'яних рукавичках на руках.
– Доброго ранку! – Вiн просунув у нiшу вiконця заробленi тридцять доларiв. – Як у вас нiчка пройшла?
Рука в довгiй рукавичцi смарагдового кольору елегантно забрала долари.
– Щось ви пiзно сьогоднi, – сказала дiвчина.
– Клiент важкий трапився, – вiдповiв Тарас.
– Ви що, в нiчному клубi працюете?
– Нi… я в медицинi. – Розповiдати детальнiше Тарасу не хотiлось, i вiн нахилився ближче до скла. – Ви обiцяли зi мною на каву пiти!
– Я? Не може бути! Я з незнайомими чоловiками по кав'ярнях не ходжу! – смiшливо вiдповiла вона, вiдлiчуючи гривнi.
– Так давайте познайомимося! Мене звуть Тарас! А вас?
– Дарка, – вiдповiла дiвчина. – Але однаково до кав'ярнi не пiду. А ось якщо ви принесете, то вип'ю! А то я вже засинаю… Роботи майже не було.
– Я принесу! – пообiцяв Тарас. – Привезу буквально через десять хвилин!
– Всi ви тiльки обiцяете! – дiвчина посмiхнулася.
Сьогоднi вона була в напрочуд гарному настроi. Ще нiколи не розмовляла з Тарасом так охоче, як сьогоднi на свiтанку. І вiн пiдбадьорився, зрадiв. Його органiзм забув про наближення часу виконання гiмну Украiни по радiо, про той момент, коли вiн заплющував очi й поринав у сон.
Тарас, заховавши гривнi в кишеню, повернувся до машини. Перевiрив, чи не забув свiй дорожнiй термос – термос був на мiсцi. Тепер залишалося тiльки знайти каву. І вiн поiхав, намагаючись на ходу пригадати, де йому вдавалося в цей дивний час доби випити гарноi мiцноi кави.
Поки iхав, помiтив освiтлений зсередини кiоск. Пригальмував.
– Каву робите? – запитав вiн у жiнки, що вiдчинила на його стук «продажне вiконце».
– «Якобс», «Нескафе»? – запитала вона сонно.
– А натуральну?
– Натуральну в такий час не п'ють, – зi знанням справи мовила вона.
– Гаразд. – Тарас просунув свiй термос у вiконце. – Зробiть i налийте сюди! Двi чашки! І без цукру!
Знову всiвшись за кермо й акуратно, якщо не сказати – нiжно, опустивши термос на сидiння поруч, Тарас зняв «опель» iз ручника. Машина «вiдчалила» вiд бровки неквапом, як човен вiд причалу.
Хвилин через п'ять його очi зрадiли знайомому квадратику освiтленого вiконця обмiнника, за яким, як у темницi-вежi, потерпала загадкова дiвчина.
– Ось, – нахилившись до скла, солодко мовив Тарас, притискаючи срiблястий термос до лiвоi щоки i вiдчуваючи його прохолоду. – Каву подано! Даруйте, що не в лiжко!
– Я думала, ви жартуете! – посмiхнулася за склом i гратами Дарка.
– У вас своя чашка? Чи вам у ковпачок термоса?
Дарка обернулася, в руках у неi з'явився керамiчний кухоль, але на личку раптом проступила дитяча наiвна розгубленiсть.
– Вiн не пролiзе, – мовила дiвчина, показуючи Тарасу кухоль.
– А що, вiконце не вiдчиняеться? – здивувався вiн.
Вона заперечливо хитнула головою. Потiм просунула праву руку в смарагдового кольору рукавичцi у нiшу для обмiну купюрами, доторкнулася тильною стороною долонi до верхньоi межi прорiзу i сумно пiдiбгала нижню губку.
– А дверi? – запитав Тарас. І тут же зробив крок назад, намагаючись знайти ii поглядом.
Лiворуч виднiлося ще одне, бiльшого розмiру вiконце цiеi дивнуватоi цегляноi «зашубленоi» та пофарбованоi в мишачий колiр будочки. Над ним напис: «Ремонт годинникiв». Дверей Тарас не побачив. Знову припав до вiконця обмiнки.
– Дверi зачинено, – мовила Дарка жалiбно. – До ранку. Проти бандитiв…
– А якщо пожежа?
– У мене тут червона кнопка i телефон, – пояснила дiвчина серйознiшим голосом. – Наряд мiлiцii приiжджае через п'ять хвилин!
– І що, вже приiжджав?
– Так, двiчi. Всяке вночi бувае.
Тарас замислився, вiдкрив термос, налив у ковпачок кави, випив. Смак був мерзенний. Може, саме тому в цей момент осяяла його несподiвана думка, i вiн, попросивши Дарку почекати i залишивши термос на обмiнному прилавку, повернувся до машини. Витрусив усе з бардачка, але того, що вiн хотiв там виявити, не знайшов. Розчарований повернувся до вiконця.
– Я що-небудь придумаю, – пообiцяв дiвчинi.
Вилив недопиту каву з ковпачка-кришки термоса, закрутив його на мiсце. Попрощався з Даркою нiжно й водночас дружньо. І повернувся до машини.
«Добре, що iй ця кава не дiсталася», – думав, поглядаючи на термос, який лежав на сусiдньому сидiннi.
Думав-думав, а потiм раптом загальмував рiзко бiля бровки, вiдхилив своi дверцi й вилив коричневу гарячу рiдину з термоса на дорогу. Дзюрчання нагадало йому про лiтрову банку пiд сидiнням, в якiй борсався в залишках iншоi, настiльки ж «привабливоi» рiдини, як щойно вилита з термоса «кава», сiрий камiнчик, з такими труднощами добутий iз ниркових надр приiжджого, що пахне бензином, iз якоiсь там Ворожби. Дiстав Тарас iз бардачка паперовi носовi хустки, вмiло витрусив камiнчик iз банки на розгорнуту серветку-носовичок, протер акуратно, i вже без усякого роздратування, немов змiна думки виявилася найкращим заспокiйливим, опустив пiдсушений нирковий камiнчик у пластиковий «гомеопатичний» тубус, який тут же закрив i повернув на його мiсце в ближньому кутку бардачка.
Роздiл 8
