Цивiл з нерозумiнням глянув на неi:
– Що?.. нi, це непотрiбно. Обставини смертi полковника Роверти, на щастя, питань не викликають. Мета нашоi зустрiчi – окреслити шлях до захисту вашого приватного життя, i я радий, що ми так швидко порозумiлися. Повторюю: нам дуже шкода, що так вийшло. Ви можете розраховувати на всебiчну допомогу, Єво Миколаiвно.
Навiть так. Ну що ж. Це вже нiчого не змiнюе.
– Дякую, – Ева слiпучо всмiхнулася. – Я рада, що про мое приватне життя так палко турбуються. Але ви помиляетеся: екзамени у розпалi, i звiльнити зi школи единого вчителя з основного предмета керiвництво фiзично не в змозi. А плiтки колег та сусiдiв якось переживу. І ще: я не люблю Зрiз. У вашому досье мае бути записано.
У чому безсумнiвна перевага демократii над диктатурою: мiсцевих спецслужб можна не боятися. Просто чиновницька iнстанцiя, нудна й нелогiчна, iнколи до абсурду, здатна чи не до iстерики розгойдати нерви, – але абсолютно безпечна для життя. Добре, що вони ходять у цивiльному, а не в лiлових строях. Добре, що iм можна висловити бодай найменшу частину необхiдного з точки зору здорового глузду. І спокiйно пiти геть.
Вона пiдвелася й сперлася долонями на стiл, дивлячись на цивiла понад монiтором:
– На все добре. Ще раз дякую за допомогу з органiзацii поховання. Сподiваюся, там i побачимося.
– Так-так, звичайно, панi Ро… Анчарова. Вам повiдомлять.
Їi лiва рука майже торкалася тезелiтовоi рамки. Перед тим, як випростатися, Ева розвернула фотографiю до себе: хай розумiе як хоче. Побачила панiю опасистоi зовнiшностi i двох вгодованих пацанiв вiком десь на другий-третiй i сьомий-восьмий класи. Аякже. А якщо кабiнет iнший – то i в тому, першому, приблизно таке ж фото на столi.
…Вона вийшла надвiр. Пiсля добре кондицiйованого кабiнету було не по-червневому задушливо й парко; мабуть, буде гроза. На вулицi – вiддаленiй вiд центру i тому завжди малолюднiй – нiкого; запиленою дорогою прогуркотiв самотнiй драндулет. Ева уявила собi хижу зграю журналiстiв, якi мали б тинятися тут, очiкуючи на неi; нервово посмiхнулася. Який Лiловий полковник? Кому цiкавi учорашнi новини?.. кому вона потрiбна?
Над асфальтом висiло гаряче марево. Важке, нiби чийсь погляд.
Драстуй, татку!
У мене все гаразд. Ми переiхали в лiтню резеденцiю. Це такий невеликий замок, зате бiля моря. Чому Роза не дозволяе менi купатися? Вона каже шторм. А пажi все одно купаються! Шторм дуже гарний. Бiлi-бiлi хвилi по всьому морю. Море також гарне. А Драго боiться. Я його просила полiтати над хвилями, а вiн не хоче. Каже що намочить крила i впаде. Але ж можна лiтати високо!
Менi подарували воднi крила! Красивi, бiлi, великi, з перами, тiльки важкi. Вони працюють вiд сонця. Якщо я гарно навчуся, буду переганяти Драго просто по водi! Але треба щоб став штиль. Я сиджу на мурi фортецi, дивлюся й чекаю. І пишу тобi листа.
Мало не забула бо Роза буде сварити. Екзамени я склала добре. Сеньйор Рiчес сказав у мене великi здiбностi, особливо до мов. А тепер у мене канiкули й можна не вчитися.
Чому ти до мене не приiжджаеш? Тiльки не пиши що в тебе справи. У мене теж справи. А такого довгого листа тобi написала! А твоi листи всi короткi. Шкода.
Драго переказуе тобi вiтання. А я цiлую.
Твоя Евiта.
22.05.10
РОЗДІЛ ІІ
Панянки були переважно худi й довгоногi. Втiм, траплялися й порiвняно кругленькi, перетягнутi пасками, наче сосиски: цi перед зйомками затягували паски ще сильнiше i клялися: «Я схудну!». Напевне, хтось iз органiзаторiв не любить худеньких, iнакше пампушок вiдсiювали би ще на входi, бiля вагiв iз зростовимiрювачем i бадьорим голоском, який радив довгоногим чаплям звернути увагу на харчування. Недовгоногим це не допомагало, i вони гуртом рюмсали у вестибулi.
Найстаршiй панянцi було рокiв п’ятнадцять. Однак усi вони старанно зображали досвiдченiсть i сексуальнiсть. У деяких виходило переконливо. У бiльшостi – смiшно. А на фото, чорт забирай, мало дивитися щонайменше гарно.
– Марь-Іванно! – гукнув пiд руку якийсь iдiот; вона зiпсувала кадр i сердито обернулася. – Вiтьок швейцарську бленду продае. Тобi не треба? Недорого.
– А пiшов ти! – повiдомила вона.
Панянки рушили нескiнченним потоком; кожнiй дозволялося зайняти перед камерою чотири звабливi пози, одна з яких усе одно йшла котовi пiд хвiст, оскiльки треба було зняти портрет. Хотiлося палити. Хотiлося наклацати портретну галерею цих дуреп такими, якi вони е насправдi: наприклад, з риб’ячими фiзiономiями, увiткнутими в люстерка перед виходом на подiум. А тодi послати усiх на фiг.
Ага. І перебиватися випадковими гонорарами, на тлi яких дурна Толiкова iнтернет-контора – найстабiльнiше джерело прибутку. Поки грант не скiнчиться.
– Перерва! – голосно крикнув хтось невидимий.
Панянка, чия черга крутитися перед фотографом як раз надiйшла, видала тихе виття, стрясаючи кулачками з кривавими нiгтями великих пальцiв назовнi. Так тобi й треба: Марiчка не втрималася й сфотографувала. А що, класний кадр, покажемо Толiку. Вiн поставить. І соплi розвiсить вiд захвату.
– Нi, Марiчко, справдi, – спритно пiдскочив iдiот. – Бленда – супер! В «Об’ективi» така знаеш на скiльки тягне?
Вона спромоглася на нього глянути i начебто впiзнала: кiлька разiв зустрiчалися на зiркових тусовках i пресухах. Здаеться, вiн з якогось iлюстрованого журналу… дивно, адже там непогано платять. Мабуть, погнали.
– Чого ж собi не взяв? – поцiкавилась вона.
Вiн вишкiрився, поплескавши квадратову торбу на ремiнцi:
– Собi я нещодавно крутiшу взяв. Добре, ти думай, Махо, я Вiтьковi скажу, щоб трохи притримав. Пiшли курнемо.
– Пiшли.
На схiдцях бiля Будинку культури скупчилися новi претендентки. Двi третини з них нервово палили; здалеку, мабуть, здавалося, що БК оточили зусебiч та пiдпалили. Хто б мiг подумати, що в мiстi мешкае така хмара нiмфеток старшого шкiльного вiку? Про перерву, мабуть, знали не всi: заднi ряди вперто тиснули на вхiд, не припиняючи палити. У плече однiеi з акселераток Марiчка ткнулася носом; не звернула б уваги, якби довга сигарета школярки не увiп’ялася iй у бiк i, здаеться, пропалила джинси! Найбiльше западло, що всi вiдповiднi матюки отримали зовсiм стороннi дiвчата, якi перли слiдом. А ну iх в баню.
Вони з журнальним фотографом прилаштувалися пiд деревом лiворуч од виходу. Припалили.
– От коза, – остаточно вичерпала лексикон Марiчка. Оглянула джинси: виявляеться, сигарета кози не пропалила iх, а навпаки, потрапила в один з махрових розрiзiв на нозi. Тому й вийшло так вiдчутно. Ну гаразд, впiймаю я тебе на зйомках!.. якщо пощастить ii впiзнати, звичайно.
– Як воно тобi? – поцiкавився фотограф.
– Що саме? – вона намагалася згадати його iм’я. Наче щось просте, без понтiв: чи то Микола, чи то Василь. А може, вона нiколи й не знала його, себто iменi.
Вiн зобразив сигаретою у повiтрi невиразну вiсiмку:
– Усе це збiговисько?
– Не знаю. Ще не визначилася. Бабки добрi, а так… Нiколи ранiше не працювала на реалiтi-шоу.
До речi, цiкаво: його вже запросили на проект чи пробують, як ii? А раптом вони – конкуренти, що претендують на одне й те саме мiсце, точнiсiнько, як цi зграi пубертатних дiвчаток?.. Отже, нема чого розпатякувати. Ще ляпне комусь, нiби в неi нема досвiду роботи, – грошенята й справдi непоганi. Є через що iнтригувати, окрiм звичайного спортивного iнтересу.
– І скiльки вона коштуе, ота бленда?
Василь чи Микола назвав суму – матiнко! – i Марiчка, оком не зморгнувши, iз розумiнням покивала:
– Помiркую. Я ще об’ектив-призму розшукую. Не знаеш, може, хтось продае?
Хай не думае, що iй аж так потрiбнi грошi. Це для початку.
Натовп нiмфеток на схiдцях помiтно зменшився, частково зникнувши у будiвлi. Чорт його зна, напевно, перерва вже скiнчилася. А може, просто штурмували вхiд, а тепер тупо тиснуться у вестибулi. Коли стоiш надворi, завжди здаеться, нiби пропускаеш найважливiше.
– Я попитаю, – Микола-Василь смаковито затягнувся; примружився, дивлячись на неi. – Марусю! Стiй на мiсцi. В об’ектив не дивися.
Нацiлився в неi величезним «Нiконом» i зробив пiдряд кiлька кадрiв. Естет, блiн. Сама вона нiколи не знiмала нiчого такого, що заздалегiдь не можна було б нiкуди прилаштувати, хоча б до Толiка; ну хiба за часiв туманноi фотоюностi з «Зенiтом». Чи все-таки пошукати себе потiм на сторiнках глянсових журналiв?
– Свiтло – супер, – пояснив вiн. – Ну що, Махо, пiшли зiрченят клацати?
