– Пiшли, – вона щиглем вiдправила недопалок пiд чиiсь високi пiдбори. Не поцiлила.
– Взагалi, робота, кажуть, собача, – розводився вiн, пiдiймаючись схiдцями. – Не продихнути. Знову ж таки, якщо в якоiсь дурепи макiяж поплив, то винен, звiсно ж, фотограф. Але е чимало й приемного… – гигикнув, – ти не зрозумiеш.
– Вони ж усi неповнолiтнi.
– А про що ти подумала? Я так, в цiлому… з чисто естетичного погляду. Ну, й головне, чому я погодився – Зрiз. Два мiсяцi задарма у Зрiзi! У гарному готелi, та ще й в оточеннi отаких кошенят…
Марiчка розсунула лiктями двох «кошенят» й увiйшла до вестибулю, гримнувши скляними дверима майже перед самим писком Василя… чи як його там? Треба буде перепитати. Щоб на завтрiшнiй фiнальнiй спiвбесiдi з продюсером ненароком наголосити на «приемних моментах» роботи, яких iй, дiвчинi з традицiйною орiентацiею, аж нiяк не зрозумiти. На вiдмiну вiд декотрих.
Вона проминула вестибуль, розгрiбаючи натовп дiвчат, наче купу минулорiчного листя. Перерва ще не скiнчилася, далi iх поки не пропускали; кондицiонер не справлявся з важким амбре поту, дикуватих дезикiв i кишкового хвилювання. Перед схiдцями Марiчка задля хохми стала на ваги: камуфляжний командир агрегата вiдкрив був рота, але впiзнав фотографа та з розумiнням гмикнув. Зростовимiрювач гупнув залiзною тарiлкою по головi, а комп’ютерний голос повiдомив щось про «увагу на харчування». Це разом з апаратом на шиi i сумкою з об’ективами, фiльтрами i блендами на плечi.
– Вам би пiдрости сантиметрiв на десять, чи що, – пожартував камуфляжний. – І змогли б узяти участь.
Марiчка оцiнила жарт i посмiялася за компанiю. Нормальний хлопець, мабуть, з охоронного агентства; i як йому тут стояти, бiдолашному, цiлий день без перерви в задусi, зважуючи рiзних дуреп? Чи йому так само не без приемностей?..
Вже на схiдцях запищав мобiльний.
– Марiчко, – звiсно, то був Толiк. – Менi тебе треба. Термiново.
Розповiдати йому про реалiтi-шоу, серйознi бабки, Зрiз i таке iнше поки що не хотiлося: Марiчка була стримано, без фанатизму, але забобонна. Вiдiслати на три букви, нiчого не пояснюючи, теж – Толiк з усiма його закидонами все-таки нормальний хлопець. Тому вона сказала так:
– Сорi, я зараз не можу говорити. Перетелефонуй годинки за три, ОК?
Вiн перетелефонував за три секунди – вона не встигла пiднятися на другий поверх. Довелося вiдiмкнути мобiлу. І це тодi, як вона очiкувала щонайменше на два важливих дзвiнки з журналiв; i ще на один, вiд хлопчика-мажора з економiчного форуму, де вона знiмала у вiвторок, – сподiвалася. Втiм, йому буде корисно послухати про «недоступного абонента».
Бiля подiуму було порожньо й мертво, нiхто з персоналу ще не повернувся з перекуру. Однак здоровенна баба-зампродюсерка накинулася на Марiчку з таким вереском, нiби через неi, i тiльки через неi, простоюе технiка i зриваються плани проведення вiдбiркового туру. Марiчка слухала вiдсторонено, без жодних емоцiй: посилати цю дурепу i те чомусь не хотiлося. Навiть погодилася пошукати оператора й освiтлювачiв, але в цей момент вони повернулися самi, i зампродюсерка змiнила вектор свого гнiву.
Оголосили кiнець перерви, i до зали знову нескiнченним потоком ринули школярки в мiнi. Марiчка ловила у кадр iхнi уявлення про шалену еротику, досить стандартнi, щоб за годину-другу виробився мiцний штампований кадр, точнiше, чотири варiанти, разом iз портретом. Бiс його знае, добре це чи погано. Навряд чи вiд неi очiкують польоту фотографiчноi фантазii – але все може бути.
Спробувала змiнити точку. Чергова довготелеса претендентка виставила вперед гостре плече, прикрашене червоною витатуйованою трояндою. Марiчка хижо посмiхнулася: троянда нагадала про опiк вiд сигарети у розрiзi джинсiв. А якщо i не вона, то байдуже. Зробимо експеримент, еге?
Раптом хтось торкнувся ii руки. Василь-Микола, мабуть. Хоче, щоб вона вибилася з ритму й запорола якiй-небудь дурепi фотосесiю; фiг вам.
– Геть, – не озираючись, кинула Марiчка. Присiла: у такому ракурсi цю фiфу рiдна мати не впiзнае. І ще. І отак. І портрет.
– Марiчко, – дихнуло гарячим у потилицю, – ну нарештi. Думав, узагалi тебе не знайду. Ходiмо, спiзнюемося.
– Толiк?!
На подiум уже залiзала iнша дiвуля, блондинка явно без проблем iз харчуванням за версiею вагiв. Вiдвести очi вiд видошукача було нiколи.
– Ти псих, – крок назад, щоб умiстилася в кадр; клац. – Чого ти сюди приперся? – клац. – Як ти мене знайшов?
– Швидше! У неi сьогоднi день варення. Це навiть крутiше за вчорашнiй вiзит до цивiлiв! Контакти, зв’язки, явки-паролi… може, навiть iнтим! Такого назнiмаемо! Ось побачиш, завтра рейтинг буде вищим, анiж у «Голоi правди»!.. i навiть «Топ-секрета»!!!
Знову блондинка. Фарбована. Рокiв тринадцять, ноги вiд шиi. Поiхали!..
– Марiчко!!!
– Вiдчепися.
Звiсно, це було нереально. Толiк нiколи й нi вiд кого так просто не вiдставав. Щиро вважаючи свою зануднiсть проявом талантiв журналiста. І портрет. Клац!
Бiля входу на подiум виникла колотнеча. Схоже, якусь ципу вибракував зростовимiрювач, але iй вдалося пролiзти досередини. Зараз на неi хором верещали зампродюсерка з другим зампродюсером. Нiмфетка з похмурим фанатизмом намагалася-таки штурмувати мiсце пiд софiтами.
Марiчка обернулася:
– Як ти мене вiдшукав, питаю? І як тебе сюди впустили? Ти зважився, чи що?.. в мiнi?
Фiзiономiя Толiка виявилася точнiсiнько такою, як вона ii собi й уявляла, не вiдриваючи погляду вiд еротичних школярок. Як завжди – захоплена й наiвна. Толiк подобався всiм; звичайно, до того часу, поки «всi» не читали про себе в його статтях. Камуфляжний командир вагiв бiля входу, мабуть, ще не читав. І навряд чи буде.
– Менi Довгий сказав, що ти, напевне, тут. Марiчко! Це ж повний вiдстiй. Це…
Захоплення перекрило також звичним Толiковим занудством. Оце зараз почнеться. Марiчка скоса глянула в епiцентр конфлiкту: ципа вже була вся в сльозах i патьоках тушi, але на подiум все одно лiзла.
– Знiми! – змовкши на мить, збуджено шепнув Толiк.
Марiчка клацнула кiлька кадрiв: щоб зробити йому приемнiсть, щоб вiдчепився. Першоi мети досягла легко, з другою справи були кепськi.
– А тепер ходiмо. Я ii сьогоднi вiд ранку вистежую! Виходила один раз, купила батони й зелень. І води чотири пляшки! Поза тим сидить вдома, мабуть, куховарить.
– То й що?
– Як це що?! Отже, буде-таки сабантуй. Причому на роботi, я вчора накопав, вона не виставляеться, вiдмазалася, типу, старого ще не поховали, ля-ля, фа-фа! Прикинь, який матерiал вимальовуеться?!!
Ципу нарештi остаточно довели до iстерики й погнали до виходу. Марiчка втомлено глянула на Толiка. Час припиняти, хоча й шкода хлопчика. Врештi-решт, вiн завжди акуратно платив iй за фотки, якiсь копiйки, але все-таки. Цiкаво, надовго ще вистачить його гранта?.. чи до закiнчення шоу вiн тю-тю?
Мiж iншим, на шоу ii ще не взяли. А на подiум уже шкрябалося наступне зiрченя.
– Значить, так, – Марiчка впiймала ii у видошукач. – Найближчi два мiсяцi мене нема. Ти гарний хлопець, з тобою цiкаво працювати, але тут, бачиш, поганi дядьки платять грубi грошi й везуть на халяву в Зрiз. Тож сорi, але полювати за своею iнфантою будеш сам. І малювати матерiал, – вона клацнула портрет i на мить обернулася зi слiпучою посмiшкою. – Тобi пощастить.
Та якби Толiка було так легко здихатися!..
Вона працювала, а вiн противно й монотонно канючив пiд руку; дратувало це все бiльше й бiльше:
– Марiчко… Це ж фуфло. На фiга тобi знiмати отi цицьки й задницi… кого цим зараз здивуеш? Халтура для пенсiонерок. Позавчорашнiй день. А ми з тобою… Це ж наш зоряний час! Драйв, ульот, оргазм! Такого ще нiхто не робив! Ми покажемо суперклас сучасноi журналiстики! «Слiдами» поб’е всi рекорди вiдвiдування!
Службовий персонал кiлька разiв намагався пояснити Толiку, де дверi, але вiн тримався впертiше за конфлiктну ципу. І мудрiше: вiн iх узагалi не помiчав.
– Марiчко! Вже шоста година! Пошли ти iх усiх на…
Послати хотiлося його самого, але Марiчка чудово розумiла, що це нiчого не дасть. А ситуацiя ставала небезпечною: щохвилини Толiковi вибрики вiднiмали в неi все бiльше балiв i щедро додавали iх Василю-Миколi. Треба щось робити. Клац. У повний зрiст. І ще раз. Тепер портрет…
– Слухай, – мовила вона пошепки, скориставшись мiкроскопiчною паузою мiж дiвулями, – будь людиною, йди вниз. І чекай мене там, тут уже недовго залишилося. Добре?
Вiн начебто припинив нудити, i, закрiплюючи успiх, Марiчка кинула скоромовкою:
– До сьомоi маемо встигнути. Без нас не почнуть.
