Зарубежная поэзия

Книга открывает читателю волшебный мир любовной лирики Сапфо и Катулла, Горация и Петрарки, Верлена и Бодлера, Шекспира, Байрона и многих других поэтов от античности до наших дней, снискавших славу «певцов любви». Стихотворения представлены в переводах таких общепризнанных классиков русской словесности, как А. Фет, К. Бальмонт, А. Блок, И. Анненский, Вяч. Иванов и другие.

Вниманию читателей предлагаются блистательные поэмы и стихи великого английского поэта, герои которого бросали вызов обществу, мстили за зло и несправедливость, трагически переживали разлад с миром и с собой, но женщин любили самозабвенно и возвышенно.

Т. Г. Шевченко (1814—1861) – видатний український поет, талановитий прозаїк і драматург, визначний художник, у творах якого знайшла відображення ціла епоха нашої історії.
До збірки включено вірші 1845—1849 років, які нерозривно пов’язані з рідним краєм і народом, з його пісенною творчістю.

Літературне століття, яке минає від часу публікації роману «Нотатки Мальте Лаурідса Бріґе» (1910), було багатим на новаторство й експеримент. Утім, саме романові Райнера Марії Рільке судилося стати ідейним, смисловим «вузлом», із якого тягнулися й далі тягнуться ниточки різних прозових традицій, що претендували чи претендують на статус інтелектуально-креативної літератури.

Наша збірка містить найкращі українські пісні XX століття. 1950— 1980-ті роки подарували нам цілу плеяду талановитих композиторів і поетів, які створили майже дві сотні прекрасних українських пісень. Такі пісні, як «Два кольори» Олександра Білаша і Дмитра Павличка, «Кохана» Ігоря Поклада та Ігоря Бараха, «Червона рута» і «Водограй» Володимира Івасюка, «Черемшина» Василя Михайлюка і Миколи Юрійчука, «Дикі гуси» Ігоря Поклада і Юрія Рибчинського, «Край, мій рідний край» Миколи Мозгового, «Верба» Едуарда Ханка і Юрія Рибчинського завоювали серця не тільки наших співвітчизників, а й європейців і любителів нашої пісні на американському континенті та у далекій Австралії.
Ці пісні, а також багато інших ви знайдете на сторінках цього видання, до того ж книжка містить розповіді про історію їх створення та долю творців та виконавців цих пісень.

Олександр Афонін – людина, відома в Україні своїми науковими статтями та полемічними публікаціями, в яких розглядається роль книги у формуванні людської особистості, стосунки української влади й книжкового середовища. Водночас він є автором шести збірок поезій, що вийшли друком у видавництві «Фоліо» та отримали схвальну оцінку читачів. Олександр Афонін не пише вірші, він живе віршами. Викликає здивування, як у прозі нашого буття, серед тієї непростої і проблемної щоденної роботи, яку він виконує як президент Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів, йому вдається відшукати поетичне слово, щоб описати свої по-юнацьки щирі відчуття такого мінливого і такого неосяжного світу природи і людей. Читаючи його поезію, мимоволі починаєш дивитися на світ його очима і перейматися його емоціями. Мабуть, тому поціновувачі поетичних творів Олександра Афоніна сприймають його поезію як духовні ліки від буденності життя.

Джордж Гордон Байрон (1788—1824) – найвідоміший англійський поет-романтик. Знаменитий денді, аристократ-бунтар, відважний борець за свободу та пристрасний коханець, визнаний геній і «володар думок» початку XIX століття – став справжньою іконою стилю для свого покоління.
«Дон Жуан» – підсумковий твір Байрона з унікальним для нього – не «байронічним»! – героєм. На зміну одиноким страждальцям на зразок Чайльд-Гарольда приходить безтурботний гульвіса. Дія розгортається то в гаремі турецького султана, то у війську під командуванням Суворова, то при дворі Катерини II, то в Лондоні… Іспанський аристократ і сластолюбець, який часом не в змозі протистояти своїм пристрастям, але нерідко і сам стає об’єктом домагання жінок, Дон Жуан у поемі Байрона стає поціновувачем насолод на відміну від свого історичного прототипу – розбіяки та дуелянта.

У цьому виданні маловідомої і невідомої спадщини видатного українського поета-лірика і полум’яного борця за незалежність України – козака петлюрівської армії у 1918–1919 роках – Володимира Сосюри вміщено високопатріотичні вірші періоду визвольних змагань і ліричні шедеври 1920-х років, частина яких була покалічена радянською цензурою. Тут представлено твори, які не друкувалися за життя поета (поема «Мазепа» та деякі вірші), що зберігалися в недоступних для читачів сховищах спецхранів або поширювалися в копіях як найпопулярніші зразки дисидентської літератури.
У книзі вперше друкуються документи із архівно-слідчої справи дружини поета Марії Гаврилівни Сосюри, репресованої у листопаді 1949 року, яку було згодом реабілітовано за відсутністю складу злочину.
У науковій розвідці Сергія Гальченка розкриваються невідомі сторінки життя і творчості неординарної особистості – українського поета Володимира Сосюри.

Константинос Кавафіс (1863 – 1933) – видатний грецький поет ХХ ст., творчість якого відкрила світу новогрецьку літературу. Розквіт його творчості припав саме на ХХ ст., хоча писав він здебільшого про елліністичну епоху або Візантію. Напевне, це можна пояснити тим, що Кавафіс народився і прожив більшу частину свого життя в Александрії, яка вважається своєрідним символом еллінізму, відіграючи особливу роль у розвитку культури, науки та мистецтва цього періоду. Може, саме тому поету вдалося органічно поєднати в своїй творчості елементи давньої грецької традиції з автентичною новогрецькою культурною традицією і таким чином накреслити основні вектори розвитку грецької поезії ХХ століття.

«Орлеанська діва» – сатирична пародійна поема видатного французького письменника, історика, публіциста, просвітителя Вольтера (справжнє ім’я – Марі Франсуа Аруе; 1694–1778), в якій події життя національної героїні (тоді ще не канонізованої святої) Жанни д’Арк представлені в бурлескному жанрі. Проте вістря сатири письменника в поемі скеровано не проти самої Жанни, а проти її нестерпно фальшивого церковного культу. Видана анонімно, «Орлеанська діва» стала одним з найпопулярніших непідцензурних творів Вольтера й здобула популярність і за межами Франції як зразок скептично-іронічного «вільнодумства» XVIII століття.