175 Аж мiднокований спис i щит затремтiли у неi.
Їм провiщае Калхант, щоб морем тiкали; не може
Впасти Пергам вiд аргейськоi зброi, аж поки вiщання
В Аргосi знов не спитають та образ, який в кривобоких
Суднах везли, не повернуть. Якщо ж вони в рiднi Мiкени
180 Нинi поiхали з вiтром, то там вони зброю готують,
Ласки шукають в богiв i неждано, проiхавши морем,
Знову тут будуть, – Калхант ворожiння тi так викладае.
Статую цю за палладiй, зневажену божу святиню,
З волi його збудували, щоб змити нещасну провину.
185 Постать таку спорудить величезну
Калхант наказав iм, Бантини збивши дубовi, ii аж до неба пiднести,
Так, щоб крiзь брами ii й через мури мiськi не втягнути,
Щоб у священних обрядах народ не знайшов охорони.
Хай би зневажила ваша рука цей дарунок Мiнервi, —
190 Cтрiне Прiамове царство й фрiгiйцiв руiна велика,
Хай же на нього самого вiдвернуть проклiн цей богове.
А як затягнуть до мiста цей дар вашi руки, вiйною
Азiя аж до Пелопових мурiв[37 - …до Пелопових мурiв… – до Аргосу i Мiкен на Пелопоннесi. Мури цi побудував Пелопс.] великою пiде;
Доля така ж i наших онукiв колись дожидае».
195 Хитрощам цим i лукавству митця в вiроломствi Сiнона
Вiри йняли. Пiддалися на сльози нещирi i пiдступ
Тi, кого навiть Тiдеiв син, навiть Ахiлл ларiсiйський
Не подолали, нi тисячi суден, нi рокiв десяток.
Щось iще бiльше й страшнiше нам впало, нещасним, у вiчi
200 Й сповнило страхом серця, що нiякого лиха не ждали.
Лаокоон, що жерцем був, Нептуновi жеребом даний,
Жирного в жертву бика урочисто при вiвтарi рiзав.
Аж iз Тенеда по хвилях спокiйних – тремчу, як згадаю, —
В звоях великих два змii на море злягли i прямують
205 Просто до берега; груди i гриви кривавi iх вище
Хвиль виринають, над морем здiймаються, решта iх тiла
Рiвно по морю простерлась великими в звоях хребтами.
З шумом запiнилось море; от вийшли на землю, iх очi,
Кров'ю наповненi, iскрами сиплють; дрижать язики в них,
210 Лижуть з сичанням пащеки. Лиш глянули ми – сполотнiли
Й порозбiгались. Вони ж у рiшучiм розгонi прямують
Просто до Лаокоона. І спершу тiла обкрутили
Двох невеликих синiв його змii обидва i давлять
Та роз'iдають суглоби. А потiм так само й його вже,
215 Що ухопився за зброю й на помiч синам поспiшае,
Ловлять i в звоi великi обкручують тiсно. Два рази
Впоперек вже i його обвинули i потiм ще двiчi
Шию хребтами, лускою покритими, тiсно обвивши,
Високо вгору i голови, й шиi над ним пiднiмали.
220 Вiн одночасно вузли тi руками розсунути хоче,
В пасоцi чорнiй увесь, отрутою стьожки священнi
Збризканi, й крики жахливi його аж до неба сягають.
Зранений вiл так реве, вiд жертовноi вирвавшись смертi
Й скинувши з шиi сокиру, яку йому вбито невмiло.[38 - Опис загибелi Лаокоона та його синiв, задушених велетенськими змiями, що iх наслали розгнiванi боги. Лессiнг у славнозвiснiй працi «Лаокоон» порiвнюе Вергiлiеве зображення з античною скульптурою – групою Лаокоона (знайденою в Римi в 1506 р.), яку створили родоськi скульптори в І ст. до н. е. – Агесандр, Полiдор i Афiнодор, i дослiджуе питання рiзницi мiж лiтературою й образотворчим мистецтвом.]
225 Змii обидва чимшвидше у храм поповзли Трiтонiди[39 - Трiтонiда – тобто Мiнерва, зображення якоi стояло в Троi.]
Грiзноi, вгору на замок, залiзли пiд ноги богинi
Й там заховались пiд круглим щитом. Тодi знову занило
Кожному серце, жахом новим оповите. Це кара
Справдi заслужена, кажуть, за вчинений злочин спiткала
230 Лаокоона, що вiстрям пройняв ту священну споруду,
Вбив в ii спину свiй спис нечестивий. Кричать усi гучно,
Щоб ту споруду на мiсце призначене ввести й благати
Ласки богинi.
Мур розриваемо ми i мiську вiдчиняем твердиню.
235 Всi приступають до дiла, пiд ноги колеса пiдводять,
Линви мiцнi на шию силяють, i клята споруда,
Зброею плiдна, вступае у мури. А юнi дiвчата
Й хлопцi довкола спiвають iй гiмни, радiють, як можуть
Линви торкнутись. Вона посуваеться. Й грiзно вкотилась
240 В мiсто, в середину саму. Ох, краю ти мiй Ілiоне,
Божий приюте, у вiйнах прославленi мури дарданськi!
В брамi, на самiм порозi, разiв аж чотири спiткнулись,
В черевi брязнула зброя разiв аж чотири. Проте ми
Прагнем свого у безтямi, заслiпленi до божевiлля,
245 Й ту проклятущу потвору на замку своему вмiщаем.
Тут i Кассандра майбутне тодi з своiх уст вiщувала,
Тевкри, проте, до тих уст, що сам бог наказав iм, нiколи
Вiри не мали. Нещаснi ми в день, що останнiм мав бути
Всiм нам, ще й храми у мiстi прибрали у зелень святкову.
250 Небо тим часом кругом обернулось, i нiч здiйнялася
Із океану i пiтьмою землю покрила i небо,
Вкрила також мiрмiдонське лукавство; i тевкри на мурах
Змовкли, бо сон iм утомлене тiло зморив. Із Тенеда
Вже надпливала аргейська фаланга; до бою готовi
255 Судна у них, у мовчаннi, крiзь приязну мiсячну тишу,
Їдуть до добре вiдомого iм узбережжя. Аж раптом
Блиснув вогонь на царському суднi. Сiнон, врятувавшись
З ласки неправоi долi, в цiй хвилi данайцiв, що в кiнськiм
Черевi досi ховались, виводить, iм нишком сосновi
260 Cхови одкривши, – вiдчинений кiнь iх на свiт випускае.
Жваво вождi з деревища порожнього першi вилазять:
Стенел з Тессандром, Улiсс лиховiсний – по спущенiй линвi,
Неоптолем, внук Пелея, Тоант, Акамант i ранiше
Інших – Махаон, за ним Менелай i сам майстер тiеi
265 Хитроi штуки – Епей; в мiсто, сном i вином оп'янiле,
Входять усi i, убивши сторожу, в вiдчиненi брами
Вiйсько впускають, загони, що в змовi були, об'еднавши.
Був саме час, коли в дар вiд богiв нам надiсланий перший
Сон огортае знеможений люд, милим гостем приходить,
270 В хвилi тiй Гектор приснився менi, засмучений дуже;
